Чому я боялася назвати себе феміністкою?

Дата: 09 Серпня 2021 Автор: Ірина Виртосу
A+ A- Підписатися

Я за рівні права жінок і чоловіків, але я не феміністка. Мені не раз доводилося чути це твердження. Хтось це говорив із категоричністю, хтось – тихо, хтось – байдуже знизуючи плечима. Ба, більше, я сама ще років з десять тому підписувалася під цією фразою. Мене чомусь лякали феміністки, не фемінізм як рух. Я їх уявляла такими собі навіженими (суперактивними, яким “треба більше за всіх”) жінками, у яких немає сім’ї і дітей (а значить, їм немає чим зайнятися?) і які виступають за те, щоб нарівні з чоловіками класти шпали та спускатися в шахту. Хіба я тоді знала, коли голосно сперечалася, мовляв, я – не феміністка, що жінки вже працювали на шахтах? Просто їм за це не платили так, як шахтарям-чоловікам, а в трудових книжках було записано щось на кшталт “кухарка”.

Я добре пам’ятаю точки мого становлення у фемінізмі.

Десь у 1012 років прочитала інтерв’ю з моєю одноліткою у всеукраїнській дитячій газеті “Пєрємєна”. Здається, навіть текст мав назву “Я – феміністка”. Мене тоді вразило, як дівчинка твердо і спокійно пояснювала, чому те, що можна хлопчикам, не вибачалося дівчаткам, розповідала, що на неї в школі дивляться як на дивачку, а їй байдуже – бо феміністки відстоюють важливі цінності рівності. На фото я бачила гарненьку чорняву дівчину, чий погляд пронизував. Я погоджувалася з кожним її словом, але відчувала, що не маю такої впевненості, як у неї.

Інша розмова сталася років через десять, коли я навчалася в університеті. Я познайомилася з красивою жінкою, здається, власницею квіткового магазину. Мені вона видавалася втіленням саме тієї жінки, яка є “справжньою”. Молода, струнка, розважлива, під час розмови загойдувала спокоєм. Про свою бабцю жінка розповідала так смачно, що я аж бачила їхній великий стіл під цератою у їдальні, на столі – ароматні тістечка, у домі пахне чаєм та затишком.

І коли цій жінці я говорила щось про рівність жінок і чоловіків, вона м’яко, але впевнено заперечувала: “Дівчата, за що ви виступаєте? Що ми тепер маємо – кладемо шпали і розвантажуємо вагони?..” Не пригадую, як я дискутувала, але чітко пам’ятаю: мені страшенно хотілося бути схожою на цю жінку, а значить, її слова мали значення. Я хотіла мати сім’ю, дім, щоб у домі так само смачно пахло. З єдиною відмінністю, що я не хотіла вирощувати квіти, а все ж таки хотіла бути журналісткою.

Ще років через вісім думкою про те, що феміністки досягли лише, умовно кажучи, права розвантажувати вагони, я поділилася зі своєю подругою-феміністкою. Вона аж зупинилася від подиву:

“Іро, як ти можеш так говорити? Почитай щось про фемінізм. Те, що ти маєш вищу освіту і носиш штани – це значить, що ти вже феміністка. Те, що ти можеш вільно висловлювати вголос свої думки, працювати журналісткою, обирати, з ким зустрічатися чи розлучатися, бути фінансово незалежною, голосувати – це все здобутки фемінізму…” 

Мені важко було щось заперечити. Але як же так – все те, за що я виступаю, ніяк не в’язалося з образом непритомних феміністок, яких “бачила в телевізорі”.

Хоча, якщо подумати: відколи змілів і обріс жахалками образ прогресивної жінки, яка виборювала право голосувати, а згодом і мати рівні права та можливості в економічній сфері, власне, бути собою, а не такою, якою її хочуть бачити? Такою собі панночкою із лагідним характером, у гарному настрої, зі смачною вечерею у прибраному домі, з чепурними вихованими дітьми. І байдуже, що ти можеш бути втомленою від стояння на кухні, мучитися від болісних менструацій, бути виснаженою від дитячої  істерики, пригніченою через відсутність власних кишенькових грошей і можливості ними вільно розпоряджатися.

У всій цій каші стереотипів та упереджень точно треба розібратися. Але без обвинувачень, карикатурних образів та чергових жахалок. З поясненнями – чому фемінізм так само корисний чоловікам, як і жінкам. Можливо, з часткою іронії, але ретельно й вдумливо.

Тож, щоб розібратися разом з вами, Центр прав людини ZMINA запускає онлайн-опитування “Що ви думаєте про сучасний фемінізм?”. Справді, цікаво й важливо дізнатися – а що, власне, надихає чи лякає людей у сучасному фемінізмі, де “ламаються” співрозмовники й співрозмовниці, коли мова заходить про рівність чоловіків і жінок (адже це, начебто, не мало б заперечуватися)? Чому деякі публічні люди, які мають стверджувати на рівні держави права людини, а значить, і права жінок, продовжують обережно говорити, що “не є ні феміністками, ні антифеміністками”? Чому деякі жінки соромляться цього слова, а деякі захищаються ним, як щитом?

Якщо ви так само, як і я колись, маєте багато сумнівів щодо користі фемінізму, або ж, навпаки, є серед тих, хто різко критикує сучасний український феміністичний рух, тоді вам сюди.

Щодо себе, то я вже знаю, чому так боялася назватися феміністкою. Мені бракувало знань про феміністичний рух, тому що моє уявлення про фемінізм і феміністок формувалося під впливом медіа або тих людей, на яких хотіла бути схожою, мені дуже добре заходила тема рівності жінок і чоловіків, але водночас я жодним чином не хотіла асоціювати себе із “агресивним” образом феміністок. Я хотіла мати сім’ю, але ж вважала, що всі феміністки неодружені, я хотіла бути сексуальною і фліртувати з чоловіками на роботі, але ж буцімто всі феміністки непривабливі й не приймають компліментів, я хотіла бути щасливою, але ж вони всі нещасні…

Я зумисне тут озвучую всі ті страхи й упередження щодо феміністок, які сама розділяла або чула, і, погодьтеся, це малопривабливий образ.

Але феміністки такі різні і представляють таке різноманіття, яке включає культурні та релігійні особливості, країну проживання та доступ до освіти, майновий стан та вибір народжувати чи не народжувати дітей, соціальний стан та багато чого іншого. І було б безглуздо їх зачиняти в оболонці одного вузького та непривабливого образу.

До прикладу, феміністкою є американська продюсерка гумористичних шоу Тара Шустер, авторка “Купи собі той довбаний букет”. Вона стверджує, що слід подбати про себе і звільнитися від внутрішньої неподруги, яка тільки критикує тебе і не дає можливості бодай мріяти про звершення, яких ти варта.

Феміністкою є Меган Маркл – колишня голлівудська акторка, а нині – герцогиня Сассекська. Виходячи заміж за британського принца Гаррі, наречена на своєму весіллі проголосила феміністичну промову, чим приголомшила весь королівський двір і підточила їхні патріархальні опори (до речі, пізніше вона це робитиме знову і знову). Це вже, не кажучи про те, що Меган внесла у шлюбну церемонію суттєві зміни з тим, щоб жінку представляли на рівні з чоловіком, а не як його другу половинку.

Це і російські жінки-стендаперки, зокрема Ірина Мягкова та Зоя Яровіцина. Жіночий stand up, певно, чи не єдиний канал, де можна безпечно говорити публічно в Російській Федерації про права жінок, про стигматизацію жіночої сексуальності, тіла, критичних днів, про очікування суспільства щодо “справжнього призначення жінки”.

Це низка прогресивних, талановитих, прекрасних українських науковиць, громадських діячок, правозахисниць, політикинь. І ти хочеш бути серед них – такою ж сильною та упевненою.

Та чи не найважливіше, сучасний фемінізм стверджує, що кожна жінка може бути саме там, де хоче бути, і через це не наражатися на осуд і приниження. Як на мене, уже б заради цього варто підтримувати феміністичні цінності.

Ірина Виртосу, експертка з питань дискримінації Центру прав людини ZMINA


Матеріал створено за підтримки посольства Федеративної Республіки Німеччина

Поділитися:
Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: