25 років Римському статуту: питання, які стоять перед Україною та МКС

Цього тижня світ пройшов через черговий важливий рубіж — чверть століття від дня прийняття Римського статуту Міжнародного кримінального суду (МКС). Відтоді дата 17 липня стала Днем міжнародного правосуддя. Минаючи цю річницю, є кілька важливих запитань, які варто поставити перед Україною та Міжнародним кримінальним судом.

МКС відіграє важливу роль для забезпечення принципу невідворотності покарання за найтяжчі злочини вищих посадових осіб держав, на яких поширюється імунітет у межах національних розслідувань.

Ще його робота важлива для встановлення правди про події та правової оцінки із засудження злочинів на рівні міжнародного права та консенсусу.

У 2014–2015 роках Україна звернулася до Міжнародного кримінального суду з двома заявами, у яких просила розглянути ситуацію в країні. Цим наша країна визнала юрисдикцію суду на всій території України з 21 листопада 2013 року без обмеження строків роботи.

Через сім років, у грудні 2020 року тодішня прокурорка МКС Фату Бенсуда оголосила: є вагомі підстави вважати, що в контексті ситуації в Україні було скоєно воєнні злочини та злочини проти людяності.

Ще через рік, уже після повномасштабного вторгнення, до Офісу прокурора звернулися 38 країн–учасниць Римського статуту, які вимагали ініціювати розгляд подій в Україні. 2 березня 2022 року прокурор МКС Карім Хан оголосив про негайний початок розслідування цих подій.

Наразі в контексті української справи є три важливі очікування від Міжнародного кримінального суду.

Депортація дітей як злочин геноциду

Міжнародний кримінальний суд часто критикують за те, що розслідування та процеси тривають багато років. Однак уже за рік від початку розслідування української ситуації, у березні 2023 року, Міжнародний кримінальний суд видав ордери на арешти президента Росії Володимира Путіна та уповноваженої з прав дитини при ньому Марії Львової-Бєлової.

Їх підозрюють в організації незаконних вивезень дітей із території України до Росії щонайменше з 24 лютого 2022 року.

Вітаючи таке рішення, важливо додати, що в депортації дітей є не тільки ознаки воєнного злочину, як це кваліфікує Офіс прокурора МКС, але й ознаки злочину геноциду.

Йдеться про насильницьке передавання дітей з однієї людської групи в іншу та обставини, які це супроводжують. Так, одразу після переміщення, дітей занурюють у російську систему освіти, а також віддають їх під опіку чи піклування в російські сім’ї замість того, аби належно шукати рідних у їхній національній групі та передавати таких дітей відповідальним органам України.

Крім того, процедура усиновлення в Росії нині передбачає закриття інформації про дитину, а нові «батьки» можуть змінити персональні дані усиновлених, що унеможливлює подальшу ідентифікацію цих дітей.

Сподіваємося, у процесі подальшого розслідування МКС детально вивчить ознаки елементів геноциду у справі про депортацію українських дітей.

Розслідування злочинів проти людяності

МКС є комплементарним органом: суд розглядає злочини, які не можуть чи не хочуть розслідувати на національному рівні.

Так, у Кримінальному кодексі України немає норми щодо злочинів проти людяності, водночас МКС може розслідувати такі правопорушення.

Півторарічна робота Центру прав людини ZMINA щодо збирання і фіксування наслідків збройної агресії переконала нас, що Росія в Україні вчиняє не тільки воєнні злочини, але і злочини проти людяності.

Наприклад, документуючи випадки тортур, ми прийшли до висновку про їх повторюваність, масштабність і систематичний характер, що є ознаками злочинів проти людяності. Цю позицію поділяє і Спецдоповідачка ООН з питань катувань.

Усі опитані Центром прав людини ZMINA потерпілі, яких незаконно тримали, перебували інкомунікадо. Вони також були постійними свідками катувань співкамерників: чули крики, бачили наслідки побиття інших.

85 % питаних нами потерпілих заявили про побиття їх самих: руками чи ногами, металевими або пластиковими трубами, дерев’яними битками чи спеціальними поліцейськими кийками. Половина потерпілих розповіли, що їх катували електричним струмом.

Люди дивувалися, коли їх затримували та НЕ катували — настільки рідкісними були ці випадки.

Ще одним злочином проти людяності, який вчиняє російська сторона в Україні, є насильницькі зникнення.

На цей момент ZMINA задокументувала 562 випадки викрадень активних громадян, зокрема громадських активістів, волонтерів, журналістів, посадових осіб та службовців місцевого самоврядування, освітян, релігійних діячів, діячів культури, а також родичів таких людей.

Ці зникнення і затримання відбуваються на території дев’яти регіонів України, які були або залишаються окупованими Російською Федерацією після широкомасштабного вторгнення на територію України з 24 лютого 2022 року.

Така практика є повсюдною. Російські силовики у такий спосіб намагаються зламати спротив цивільного населення, залякати людей та схилити їх до співпраці.

З огляду на це, а також на брак норми щодо злочинів проти людяності в Кримінальному кодексі України, Міжнародний кримінальний суд має звернути увагу на розслідування тортур, насильницьких зникнень в Україні як злочинів проти людяності.

Злочини, скоєні в Криму й на Донбасі до 24 лютого

Україна нещодавно пройшла черговий рубіж — 500 днів повномасштабного вторгнення РФ в Україну. Проте не треба забувати, що Росія розпочала вторгнення та окупацію Криму й Донбасу у 2014 році, і нині ми наближаємося до 3500-го дня, відколи РФ напала на Україну. І воєнні злочини тривають уже не півтора року, а дев’ять з половиною.

Про це треба пам’ятати, адже нинішня велика війна в тому числі стала можливою через безкарність Росії та її воєнних злочинців за попередні злочини та за браком належної реакції світу на те, що відбулося в Криму та на Донбасі.

Ми не знаємо, які ще випадки, крім депортації українських дітей до Росії, візьметься розслідувати Міжнародний кримінальний суд.

Чи буде це підрив Каховської ГЕС? Вбивство українських військовополонених в Оленівській колонії? Бомбардування драмтеатру в Маріуполі? Обстріли росіянами енергетичної інфраструктури восени-взимку минулого року? Випадки зґвалтувань?

Які б справи не були обрані, важливо показати тяглість цієї агресії та її проявів у формі найтяжчих міжнародних злочинів.

Адже всі ці роки на території Криму й Донбасу тривав збройний конфлікт із тисячами скоєних злочинів (за різними оцінками, до 20 тисяч злочинів).

Саме тому так важливо, аби МКС, обираючи наступні справи для розслідування, не залишив поза увагою події, які сталися в Криму та на Донбасі до 24 лютого 2022 року.

Ратифікація Римського статуту Україною

На жаль, попри надану юрисдикцію, Україна досі так і не ратифікувала Римський статут і не стала повноправною учасницею МКС.

І немає жодних розумних причин, чому це досі не було зроблено.

Вимагаючи підтримки від світу в проведенні розслідувань і притягненні до відповідальності злочинців, Україна має стати частиною цивілізованого світу і приєднатися до 123 країн–учасниць Римського статуту.

Тетяна Печончик, голова Центру прав людини ZMINA