“Звертається більше чоловіків, а жінки не завжди наважуються”. Як виплачують репарації постраждалим від сексуального насилля на війні

В Україні сотні людей звертаються для отримання виплат проміжних репарацій через пережите сексуальне насильство з боку російських військових в умовах окупації. Постраждалих може бути рази більше, проте багато хто не готовий розповідати про пережите.

Такі злочини мають серйозні наслідки для вцілілих – психологічні травми, фізичні ушкодження, стигматизація. Виплата проміжних репарацій визнає заподіяну шкоду та може допомогти зменшити її наслідки.

Як розглядають заяви постраждалих від сексуального насильства на війні та яка мета пілотного проєкту із виплати проміжних репарацій – у матеріалі ZMINA.

 Закон про виплату проміжних репарацій: кого визнають потерпілими

У листопаді 2024 року Верховна Рада прийняла закон, який визначає статус людей, постраждалих від сексуального насильства, пов’язаного зі збройною агресією РФ проти України та надання їм невідкладних проміжних репарацій. На актуальність цього питання звертали увагу правозахисники у Тіньовому звіті до розділу 23 “Правосуддя та фундаментальні права” Звіту Єврокомісії щодо України у 2023 році. Закон набуде чинності 18 червня 2025 року.

Прийняття цього законопроєкту правозахисники визнали однією з 10 перемог 2024 року у сфері прав людини. Бо злочини сексуального насильства, які скоїли російські військові на окупованих територіях, фіксують ще з 2014 року. Проте до 2022 року справи належно не розглядали й не були розроблені механізмів для отримання постраждалими від сексуального насильства допомоги чи компенсації.

За законом, до сексуального насильства, скоєного проти будь-якої людини у зв’язку зі збройною агресією РФ проти України з 20 лютого 2014 року, належить:

• зґвалтування;
• примусові вагітність, аборт, стерилізація;
• примушування до заняття проституцією, сексуальна експлуатація;
• примушування до статевого акту з третьою особою;
• примушування споглядати статевий акт;
• сексуальне рабство, торгівля людьми з метою сексуальної експлуатації;
• примусове обрізання, кастрація, каліцтво або насильницькі дії над статевими органами;
• примусове оголення сексуального характеру;
• будь-які інші форми сексуального насильства та погрози його вчинити.

До постраждалих від сексуального насильства, пов’язаного із конфліктом (СНПК), зараховують також дітей, народжених унаслідок такого насильства.

Передбачається створення комісії з розгляду питань з визнання людини постраждалою від сексуального насильства, пов’язаного із збройною агресією РФ проти України. Її склад буде затверджуватися наказом центрального органу виконавчої влади.

“Прийняття закону – це єдиний випадок у світі, коли країна, яка перебуває у конфлікті, впроваджує таку програму. І вперше у світі принцип проміжних репарацій впроваджується на рівні законодавства”, – розповів у коментарі ZMINA Федір Дунебабін, представник в Україні Глобального фонду тих, хто пережили насильство (Global Survivors Fund).

За його словами, уряд і багато організацій активно працюють над тим, щоб закон запрацював якомога швидше.

Виплати можна отримати через пілотний проєкт із проміжних репарацій

Пілотний проєкт із виплати проміжних репарацій постраждалим від СНПК стартував у березні 2024 року. Розмір виплати для постраждалих від сексуального насильства внаслідок війни становить 3000 євро. Ці репарації виплачує фонд Global Survivors Fund (GSF), що фінансується урядами різних країн.

 “Однією із стратегічних цілей пілотного проєкту є створення моделі, яка може бути використана для розробки повноцінної національної програми репарацій для постраждалих від СНПК та, потенційно, інших постраждалих від російської збройної агресії проти України. Досвід, який буде напрацьований в межах реалізації пілотного проєкту може бути використаний в майбутньому урядом для напрацювання державної політики та репараційних механізмів”, – пояснювала віцепрем’єрка з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України Ольга Стефанішина на зустрічі з учасниками і учасницями пілотного проєкту у червні 2024 року.

За даними Урядової уповноваженої з питань гендерної політики Катерини Левченко, станом на 3 лютого 2025 року в межах пілотного проєкту з надання невідкладних проміжних репарацій постраждалим від СНПК надійшло 681 звернень (400 від чоловіків, 267 від жінок, 14 щодо дітей (12 дівчат та 2 хлопці). Репарації виплатили 479 постраждалим (273 чоловікам, 196 жінкам та 10 дітям (1 хлопчик та 9 дівчат).

За даними GSF, найбільше звернень надійшло з Херсонської області (206 станом на 31 січня 2025 року). Зростає кількість звернень із Харківської – 65.

Інфографіка: Надана GSF

Для отримання інформації постраждалих від СНПК закликають звертатися на гарячі лінії:

• 1547 – урядову гарячу лінію;
• 116-123 або 0800-500-335 – національну гарячу лінію громадської організації “Ла Страда-Україна” (La Strada-Ukraine).

Також постраждалі від СНПК можуть звернутися до “Global Survivors Fund” (GSF) на адресу електронної пошти: uir@globalsurvivorsfund.org або за номером телефону: 093 505 75 42.

Хто може звертатись для отримання проміжних репарацій за пілотним проєктом

Звернутися за проміжними репараціями можуть всі, хто може вважатись постраждалим від СНПК за визначенням згаданого вище закону про правовий і соціальний захист осіб, постраждалих від СНПК, пояснила у коментарі ZMINA менеджерка зі стратегічних комунікацій громадської організації “Ла Страда Україна” Ольга Дунебабіна.

“Наразі проміжні репарації розраховані на цивільних, які постраждали від сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом. Але зараз уряд, Міністерство оборони, Урядова уповноважена з гендерної політики, громадські організації працюють над тим, щоб включити військовополонених до переліку осіб, які можуть отримувати проміжні репарації”, – розповідала вона.

Представниця “Ла Страда Україна” нагадує, що сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом – це не лише зґвалтування.

“Це дуже широке коло випадків. В тому числі – примусове оголення під час так званих “фільтраційних” заходів, коли люди виїжджають з окупованих територій. Також – погрози сексуальним насиллям, ситуації, коли людину змушують бути свідком насилля”, – зазначила представниця “Ла Страда Україна”.

Тяжкість у кожному випадку визначається психологічною травмою. Зокрема, при примусовому роздяганні оцінюється, чи був присутній інший персонал, особи протилежної статі, що кривдники говорили, звертає увагу представник GSF в Україні.

“Якщо це просто перевищення правил при обшуках, що росіяни роблять з усіма – коли людину роздягли, сфотографували з усіх сторін і відпустили – це не може вважатися випадком для виплати репарацій. Але ми оцінюємо, наскільки травмуючим міг бути вплив від цього на особу. Якщо сильно вплинуло, необхідно пояснити чому”, – зауважив він.

Наприклад, роздягання може сильно вплинути, якщо людина – представник ЛГБТКІ+ чи церковнослужитель, для якого таке неприпустимо. Так само з погрозами – є такі, які травмують навіть, якщо про них прочитати.

Експертка “Ла Страда Україна” звертає увагу, що багато постраждалих від СНПК не знають, що те, що з ними відбулося, законом визначається як сексуальне насильство і що в таких випадках можна отримати підтримку та проміжні репарації.

За даними GSF, робоче визначення сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом, в рамках пілотного проєкту – випадки або патерни сексуального насильства щодо жінок, чоловіків, дівчат чи хлопців або осіб з іншою сексуальною орієнтацією чи гендерною ідентичністю, що відбуваються в умовах конфлікту або постконфліктної ситуації, які мають прямий чи опосередкований зв’язок із самим конфліктом.

Право на репарації в межах пілотного проєкту мають: жінки, чоловіки, дівчата, хлопці або особи з іншою сексуальною орієнтацією чи гендерною ідентичністю, які постраждали від зазначених видів насильства починаючи з лютого 2014 року. Постраждалими також вважаються діти, народжені в результаті СНПК.

Як працює гаряча лінія для постраждалих від сексуального насильства 

Коли людина звертається на одну з гарячих ліній, із нею спілкуються консультанти, які пройшли спеціалізоване навчання від “Global Survivors Fund”.

“Фахівці “Ла Страда” надають первинну консультацію, в тому числі психологічну підтримку чи юридичну допомогу. Консультанти особисто не передають заявки на репарації, бо це буде порушенням конфіденційності, а можливо, люди й не планують цього робити чи взагалі не хочуть згадувати про ті події“, – пояснила Ольга Дунебабіна.

Постраждалим від СНПК рекомендують звернутися до фонду. Далі призначається кейс-менеджер, який спілкується із постраждалим і надає підтримку. Кейс-менеджери, які працюють напряму з людиною – це працівники декількох громадських організацій: “Eleos-Ukraine”, “Блакитний птах”, проєкту “Assisto” Фонду сім’ї Андреєвих.

Наразі у проєкті працюють дев’ять кейс-менеджерів у різних регіонах, сім із них психологи та психологині, інші пройшли відповідне навчання.

Так само постраждалі від СНПК можуть звертатися до Центрів допомоги врятованим, додають у “Ла Страда Україна”. Ці центри також надають широку підтримку та можуть скеровувати людей для отримання проміжних репарацій.

Які докази мають надавати постраждалі від сексуального насильства під час війни

У фонді GSF зазначають, що люди, які звертаються за репараціями, можуть бути впевнені у конфіденційності їхньої інформації.

“Коли проводиться інтерв’ю, підписується згода на обробку персональних даних відповідно до українського законодавства. Єдине, що ми запитуємо, якщо людина не зверталася до правоохоронних органів, чи хотіла би вона, щоб ми її перенаправили. І також, якщо запрацює міжнародний реєстр збитків або національна програма репарацій в межах ухваленого закону, згоду передати цю інформацію туди, щоб не травмувати їх додатковими свідченнями”, – зауважив Федір Дунебабін.

Інтерв’ю відбувається особисто, але в деяких випадках проводиться онлайн, якщо є звернення з-за кордону або якщо людина знаходиться у місці, куди дуже складно доїхати.

Кейс-менеджери знають лише тих постраждалих, з ким вони працюють. Згодом інформацію заявників передають до технічного секретаріату. Повний доступ до інформації має обмежена кількість людей, 5 чи 6, зазначають у фонді. Технічний секретаріат обробляє інформацію, верифікує дані і передає ідентифікаційному комітету без жодних персональних даних.

Від заявників на репарації не вимагають надати докази чи документи про випадок сексуального насилля.

“СМПК може бути дуже травмуючим і стигматизуючим. Ми не вимагаємо жодних документів. Якщо у людини є провадження в прокуратурі чи або вона вже надавала десь свідчення, її можуть попросити надати ці документи, щоб запобігти додатковим запитанням”, – пояснив Федір Дунебабін.

Якщо людина була в полоні, може надати довідку від Мінреінтеграції щодо статусу особи, позбавленої особистої свободи. Це додаткові документи, які можуть пришвидшити верифікацію. 

За словами фахівця, всі процедури адміністративних репарацій базуються на принципі доброчесності. Тобто людина не має доводити, що вона постраждала.

“Ми знаємо, що, наприклад, в Херсоні в катівнях відбувалося певне порушення прав людини. Або, що Бородянка чи Дмитрівка були під окупацією. І якщо жінка заявляє, що вона є постраждалою від сексуального насильства і це відбулося в той період, і вона там була, ми припускаємо, що вона могла постраждати”, – зауважив представник GSF.

Кейс передають ідентифікаційному комітету, який має постійний склад з шести членів: двоє постраждалих, представники двох громадських організацій, два представники уряду, а також представник GSF. За рішенням цього комітету визначається, чи людина отримає проміжні репарації.

Від моменту звернення із заявою про проміжні репарації до отримання виплати в межах пілотного проєкту минає місяць-півтора. Довший час пояснюється тим, що здебільшого до заявників треба доїхати.

Чому за виплатою репарацій звертається більше чоловіків, ніж жінок

Наразі більшість тих, хто звернувся до пілотного проєкту з виплати репарацій, становлять чоловіки.

“Бачимо в Україні такий самий паттерн, як у Туреччині, куди тікали постраждалі від режиму Асада, що звертаються більше чоловіків, ніж жінок. Тому що вони постраждали в полоні. Більшість затриманих – чоловіки, і до них часто застосовували сексуалізовані тортури”, – зауважив Федір Дунебабін.

Нерідко жінки, які постраждали на окупованих територіях, можуть не ідентифікувати себе як осіб, які можуть звернутися до цього проєкту, а дехто вважає, що виплати розраховані лише на тих, хто був у полоні, звернув увагу фахівець.

“На жаль, часто жінки, які постраждали в окупації від зґвалтування чи іншої форми сексуального насильства, не відважуються звертатися за допомогою. Стигматизація є також з точки зору зґвалтування – тобто, “ми впораємося самі, ніхто не має про це знати”, – зазначив представник Глобального фонду тих, хто пережили насильство.

В “Ла Страда Україна” зауважили: якщо був факт зґвалтування, люди бояться стигматизації, бояться страх, що їх засудять, не повірять, також не хочуть переживати це знову. Існує певна недовіра до того, що їм взагалі можуть надати допомогу.

“Коли консультанти спілкуються з людьми, які звертаються на гарячі лінії, то не запитують напряму, чи не постраждали вони від сексуального насильства. А якщо виникає таке розуміння, тоді можуть рекомендувати податися на отримання проміжних репарацій”, – розповіла експертка.

Дехто погоджується, а хтось воліє тримати пережите в таємниці.

Досвід пілотного проєкту буде використаний у національній програмі репарацій

Спершу проєкт пілотних репарацій постраждалим від СНПК в Україні був розрахований на виплати 500 людям. Нараз звернень більше, й ведуться перемовини на дофінансування для 1000 осіб, розповів Федір Дунебабін.

“Уряд робить все можливе, щоб національна програма з репарацій запрацювала вже в середині 2025 року. Ми допомагаємо, щоб вивчені уроки проєкту були використані у цій програмі. Хотілося б, щоб уряд виплачував компенсацію, яка буде принаймні не меншою, ніж наша”, – зазначив він.

Очкується, що постраждалі згодом зможуть отримати репарації і від уряду України. Також – коли запрацює міжнародний реєстр збитків, зможуть отримати компенсацію за те, що пережили.

У Глобальному фонді відзначають, що передавши проєкт в руки уряду, вони сподіваються створити можливість впливати на подібні програми репарацій в інших країнах, використовуючи успішний приклад України.

Матеріал підготовлено за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного фонду “Відродження” в межах спільної ініціативи “Європейське Відродження України”. Матеріал представляє позицію авторів і необов’язково відображає позицію Європейського Союзу чи Міжнародного фонду “Відродження”.