Вплив у політиці та захист від насильства: про зрушення у правах жінок за рік війни
В Україні зростає роль жінок у різних сферах суспільного життя, а завдяки євроінтеграційному поступу – і захист їхніх прав.
Лише за рік відбулися важливі зрушення – ухвалене законодавство щодо протидії домашньому насильству та насильству за ознакою статі, також розробляється механізм допомоги постраждалим від сексуального насильства на війні.
Водночас залишається дисбаланс у владі – жінок на керівних посадах та в політиці в Україні досі значно менше, ніж чоловіків. Однією з причин експерти називають війну, що триває.
Яка ситуація з правами жінок в Україні під час війни – читайте в матеріалі.
Участь жінок у політиці: чи далеко ще до гендерної рівності
У останньому звіті Global Gender Gap, який опублікований в червні 2024 року, Україна посідає 63-тє місце серед 146 країн світу. Дослідження гендерного розриву у світі щороку проводить Всесвітній економічний форум. Результат за останній рік покращився – у 2023 році Україна була на 66-му місці.
У рейтингу враховуються показники у 4 категоріях: економічна участь та можливості (40-ве місце у 2024 році), реалізація в освіті, здоров’я та життєзабезпечення, розширення прав та можливостей у політиці.
Серед цих категорій в Україні найбільше відставання – саме в останній категорії. Зокрема, за розширенням прав та можливостей у політиці Україна посідає 91-ше місце. Показник погіршився, адже у 2023 році це було 87-ме місце.
За показниками українського Індексу гендерної рівності, який презентували цього тижня, Україна на 20-му місці серед рейтингу 27 країн ЄС за загальним балом. Інструмент аналізує шість ключових сфер – робота, гроші, знання, час, вплив і здоров’я. Найближчі до середньоєвропейських показники в Україні у таких сферах, як “здоров’я”, “гроші” та “час”.
Проте залишається дисбаланс у сфері “вплив” – жінки недостатньо представлені на керівних посадах.
За даними Офісу віцепремєрки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції, представництво жінок в процесах ухвалення рішень та управління на різних рівнях поступово зростає.
Зокрема, серед 21 міністра в українському уряді – 5 жінок, що становить 24% загальної кількості. Також 22% дипломатичних місій очолюють жінки. В уряді додають, що на місцевому рівні близько 35% керівного складу – жінки, при тому 41,3% – у малих громадах.
“Ситуація дійсно покращується набагато. І, можливо, вона б покращувалася ще більше, якби не було повномасштабної війни Росії проти України. Але у зв’язку із неможливістю зараз провести вибори, ми не можемо збільшити кількість жінок у радах і парламенті”, – зазначила у коментарі ZMINA менеджерка зі стратегічних комунікацій громадської організації “Ла Страда Україна” Ольга Дунебабіна.
За її словами, це стало причиною того, чому Україна минулого року посіла нижчий щабель в міжнародному рейтингу гендерної рівності.
“Тому що фактично не змінилася кількість жінок у Верховній Раді на рівні ухвалення рішень, а в інших країнах вона збільшилася. Але треба розуміти, що це пов’язано з повномасштабною війною Росії проти України”.
Втім, за даними урядової Уповноваженої з гендерної політики Катерини Левченко, в Україні жінки недостатньо представлені у вищих сферах управління.
“Перш за все мова йде про політичну сферу – про вищі сфери управління. Та “піраміда”, яку зображує Національне агентство державної служби, свідчить, що чим нижчий рівень посад, тим більше там жінок. Наприклад, серед державних службовців категорії “А” – жінок приблизно 30%. Хоча державних службовців-жінок на нижчих категоріях – до 80%”, – зауважила Уповноважена з гендерної політики.
Ольга Дунебабіна додала, що в Україні зросла кількість жінок у сфері безпеки і оборони – зокрема, у ЗСУ служать 67 000 жінок.
“Тут складно казати про позитив, враховуючи те, що це відбувається в результаті повномасштабного вторгнення. Але зараз принаймні зняті обмеження щодо жінок на бойових посадах. З 2014 року, коли жінки йшли в армію доброволицями, навіть під час служби на бойових посадах, їх все одно записували на штабні посади. Снайперки були записані там кухарками, діловодами”, – зауважила експертка.
За її словами, наразі жінки служать офіційно на бойових посадах, а це означає, що вони отримують відповідний стаж, виплати і пільги.
Законопроєкти про участь жінок у виборах: які проблеми треба вирішити
За даними міжпарламентського союзу у Верховній Раді, на кінець 2023 року рівень представництва жінок у парламенті складав 21,1%. Це найбільший показник за всю історію незалежності України. Втім, середні показники в ЄС – 32,7% жінок-депутатів.
На місцевих виборах 2020 року до місцевих рад жінок було обрано 36,9% – цьому сприяла гендерна квота, яку запровадили у Виборчому кодексі 2019 року.
Наразі залишається низка проблем, пов’язаних із правом участі жінок у виборах. Зокрема, існує обмеження для тих, хто більше 183 днів упродовж року жив за кордоном. Таким чином жінки, які під час повномасштабного вторгнення евакуювались разом з дітьми за кордон, можуть бути обмежені у праві балотуватись на виборах президента та Верховної Ради.
27 травня 2024 року у ВР зареєстрували проєкт закону №11300 про внесення змін до Виборчого кодексу України щодо протидії сексизму у виборчих процесах та забезпечення збалансованого представництва жінок і чоловіків у Верховній Раді України та місцевих радах, а 5 червня – альтернативний законопроєкт №11300-1.
Частина змін в основному законопроєкті №11300 стосується цензу осілості – зокрема, пропонується виключити перебування за кордоном під час дії воєнного стану з підстав для відмови в реєстрації кандидата на президентських чи парламентських виборах. Обидва законопроєкти перебувають на розгляді у профільному комітеті.
За словами Ольги Дунебабіної, неможливість балотуватися для жінок, які перебували тривалий час за межами України через повномасштабне вторгнення, є проблемою – як і те, що закон забороняє жінкам – державним службовицям виїжджати за кордон без дозволу.
“Члени міських рад не є державними службовцями, але при цьому вони також прописані в цьому законі. І це теж ризики, бо частина жінок пішли з посад для того, щоб мати змогу відвідувати своїх дітей за кордоном”, – зазначила експертка.
Ольга Дунебабіна зауважила, що вирішення цієї проблеми залежить від можливості оперативно внести зміни до виборчого законодавства та ухвалити їх у парламенті.
Проблеми, пов’язані із правом участі жінок у виборах на різних рівнях, обговорювалися на 8-му Українському жіночому конгресі у листопаді 2024 року.
Перший заступник голови Верховної Ради Олександр Корнієнко тоді повідомив, що “напрацювання законодавства ведеться, механізми забезпечення паритетної участі будуть забезпечені”.
“Дискутивно щодо чоловіків, але жінкам, які виїхали з України, рятуючи родини, – ми маємо дати можливість і голосувати, і балотуватися – на всіх виборах – національних, і місцевих”, – зауважив він.
Олександр Корнієнко також додав, що у Виборчому кодексі діє норма, яка забезпечує гендерну квоту у 40% на національних і на місцевих виборах, але немає механізму поповнення списку людиною тієї самої статі. Так місце жінки, яка вибула зі списку, займає чоловік.
“Є кілька законопроєктів, які вирішують цю ситуацію, і думаю, що ця важлива деталь в повоєнному законі теж має бути”, – сказав він.
Закон про статус постраждалих від СНПК та виплати проміжних репарацій
У 2024 році в Україні ухвалили кілька важливих законів у сфері реагування на гендерно зумовлене насильство – це широка рамка, яка включає і домашнє, і сексуальне насильство, і інші правопорушення проти статевої свободи та недоторканності. Про важливі нововведення у коментарі ZMINA розповіла керівниця Аналітичного центру “ЮрФем” Катерина Шуневич.
За її словами, йдеться про три важливі законодавчі ініціативи щодо сексуального насильства, пов’язаного із військовою агресією РФ проти України. Перша – закон № 4067-IX (законопроєкт №10132), який стосується надання тимчасових проміжних репарацій постраждалим від сексуального насильства, пов’язаного із конфліктом (СНПК). Документ був ухвалений Верховною Радою 20 листопада 2024 року і набуде чинності 19 червня 2025 року.
“Фактично закон визначає заходи для задоволення потреб (до прикладу, доступ до безоплатних соціальних чи правничих послуг) незалежно від того, чи людина звернулась до органу досудового розслідування через вчинення щодо неї СНПК, чи ще чекає на вирок за умови такого звернення. Ми розуміємо, що в таких справах, які стосуються воєнних злочинів, притягнення військовослужбовців РФ до відповідальності – це дуже тривалий період”, – говорить експертка.
Цей закон передбачає затвердження процедури надання допомоги постраждалим, зокрема, хто має входити до складу комісії з надання допомоги, як будуть взаємодіяти органи влади.
Катерина Шуневич нагадує, що до ухвалення згаданого закону в Україні не було спеціального законодавства у сфері надання таких проміжних репарацій. Був запроваджений пілотний проєкт з виплати проміжних репарацій постраждалим від СНПК, але це не було врегульовано на рівні закону.
Пілотний проєкт з надання таких проміжних репарацій діє за підтримки міжнародних організацій, зокрема Global Survivors Fund у співпраці з Офісом віцепрем’єрки з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України спільно з Урядовою уповноваженою з питань гендерної політики. У межах пілотного проєкту постраждалі від СНПК можуть отримати виплату у 3000 євро.
“Це позитивний крок, адже існує механізм, щоб постраждалі звертались для отримання коштів і могли б задовільнити потреби у момент необхідності. Бо до винесення вироку людина може потребувати психологічної допомоги, медичної, стоматологічної, про що багато постраждалих повідомляють”, – коментує експертка.
Закон врегулював також визначення того, хто вважається постраждалим від СНПК і як можна буде отримати репарації в майбутньому.
“Закон ухвалили, але порядок взаємодії, як працюватиме комісія, яка буде створена для розгляду таких питань, потребує ухвалення додаткових підзаконних актів. Зараз їх активно напрацьовує робоча група, яка складається з представників органів влади, зокрема Мінсоцу та громадських і міжнародних організацій. Це означає, що новий механізм запроваджений, але він ще не працює”, – зауважила Катерина Шуневич.
За СНПК можна буде притягнути до відповідальності як за злочин проти людяності
Друга важлива законодавча ініціатива – закон 4071-IX про облік відомостей щодо осіб, яким була завдана нематеріальна шкода наслідок вчинення воєнних злочинів, зазначила Катерина Шуневич. Документ набув чинності 18 січня 2025 року.
“Закон пропонує створення системи обліку інформації про постраждалих від усіх воєнних злочинів, в тому числі постраждалих від СНПК”.
За словами експертки, ухвалений у жовтні 2024 року закон 4012-IX про ратифікацію Римського статуту в майбутньому суттєво впливатиме на кримінальне провадження щодо розслідування СНПК:
“По-перше, цей закон визначає порядок взаємодії наших органів влади з Міжнародним кримінальним судом. Це означає, що Кримінальний процесуальний кодекс зазнає змін”.
Також цим законом запроваджується новий вид кримінального правопорушення – злочини проти людяності, і серед них визначене СНПК.
“Тобто в перспективі, залежно від того, як будуть працювати органи влади, це означає, що буде можливість притягнути за вчинення СНПК як за злочин проти людяності”, – пояснює експертка.
Катерина Шуневич звернула увагу, що також змінилася назва статті 438 ККУ, яка раніше звучала як “Порушення законів та звичаїв війни”
“Коли почалось повномасштабне вторгнення, були ситуації, коли розпочинались кримінальні провадження не за статтями в розділі проти миру і безпеки, а за статтями в розділі проти статевої свободи і недоторканності. До прикладу, розслідування про вчинення СНПК проводили за статтею 152 “Зґвалтування“, тобто як ординарний злочин. Проте зараз ця негативна тенденція не простежується”.
Експертка зауважила, що за період з 2014-го по 2022 рік вироків чи притягнень за вчинення СНПК в реєстрі судових рішень практично неможливо знайти. Проте це не означає, що такі злочини не відбувались.
Також у ВР раді зареєстрований законопроєкт №9351, який у разі ухвалення може мати важливе значення для забезпечення конфіденційності постраждалих від СНПК. До прикладу, це стосується права на закритий судовий розгляд при розгляді притягнення до відповідальності за вчинення СНПК.
Закони про покарання за домашнє та гендерно зумовлене насильство
У грудні 2024 року набув чинності євроінтеграційний закон №3733-IX щодо змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення у зв’язку з ратифікацією Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок i домашньому насильству та боротьбу із цими явищами (Стамбульська конвенція).
Цим законом передбачені нові норми: відповідальність за неповідомлення про вчинення домашнього насильства щодо дитини та відповідальність за сексуальні домагання, зазначила Катерина Шуневич.
“У нас до ухвалення цього законодавства не було окремої статті, яка передбачала відповідальність за вчинення сексуальних домагань. Тому виникали питання, як реально забезпечити відповідальність особи за такі діяння. Шляхом аналізу реєстру судових рішень можна побачити, що за такі діяння була поодинока практика притягнення до відповідальності за статтею 153 ККУ (Сексуальне насильство) чи статтею 296 КК України (Хуліганство).
Іншою проблемою, додає експертка, є питання ідентифікації протиправності таких діянь людиною, що впливає і на можливість звернення до правоохоронних органів:
“Ну і бачимо зараз, що у суспільстві це була проблема, бо люди не завжди можуть ідентифікувати, що вони постраждали від цього. Тепер є можливість відповідно до КУпАП (ст. 173-7) зреагувати на такі випадки”.
Зокрема, за сексуальні домагання тепер передбачене покарання: штрафи у розмірі від 1360 до 2720 гривень, громадські роботи (від 20 до 40 годин), або виправні роботи (до місяця з відрахуванням 20% заробітку).
Інший важливий євроінтеграційний законопроєкт №12297 наразі перебуває на розгляді Верховної Ради. Він стосується імплементації міжнародних норм з питань протидії домашньому та іншим видам насильства, зокрема положень Стамбульської конвенції, до національного законодавства.
Законопроєкт передбачає внесення змін у Кримінальний кодекс та запровадження відповідальності за переслідування (сталкінг), каліцтво статевих органів, зазначила Катерина Шуневич.
Також пропонується визначення того, що слід розуміти під систематичністю домашнього насильства. І визначається, що може бути підтвердженням факту вчинення насильства, наприклад, складання протоколів про адміністративне правопорушення.
У законопроєкті пропонується заборонити укладати угоди про примирення, якщо постраждалою є малолітня особа або недієздатна.
“Також пропонується норма, що незалежно від того, чи це зґвалтування, чи сексуальне насильство, чи домашнє насильство, в кожному випадку має бути відкрите кримінальне провадження. Тобто такі правопорушення мають розслідуватися у формі публічного обвинувачення”, – пояснює експертка.
Наразі статті, які стосуються вчинення зґвалтування, сексуального насильства, домашнього насильства, є справами приватного обвинувачення. Кримінальне провадження відкривається і розслідується виключно у разі, якщо людина подає заяву про вчинення щодо неї правопорушення, звернула увагу Катерина Шуневич:
“Тобто йтиметься не про перекладання на потерпілу людину обов’язку доказування, а про активну роботу органів досудового розслідування”.
Пропонується також поширити обмежувальні заходи на людей, які постраждали від кримінальних правопорушень проти статевої свободи і недоторканності. Йдеться про такі злочини, як зґвалтування, сексуальне насильство. Наразі заборону наближатися, телефонувати, контактувати застосовують лише у випадках домашнього насильства/насильства за ознакою статі.
Також пропонується запровадити неможливість звільнення від кримінальної відповідальності. Адже, за свідченнями правозахисників, у справах, які стосувалися домашнього насильства, правопорушників часто звільняли від відповідальності.
За словами Катерини Шуневич, правозахисники оцінюють законопроєкт №12297 як дуже прогресивний і потрібний суспільству.
