Захистити журналістів: чому в Україні зростає кількість злочинів проти медійників

Дата: 24 Вересня 2020 Автор: Юрій Луканов
A+ A- Підписатися

У листопаді 2019 року відбулися парламентські слухання з безпеки журналістів в Україні. За результатами цих слухань було вироблено конкретні рекомендації щодо того, як поліпшити ситуацію в цій галузі. Однак кількість злочинів проти журналістів продовжує зростати.

Про те, з якими небезпеками найчастіше стикаються українські журналісти, чи досить робить влада для їхнього захисту та що пропонують міжнародні організації, напередодні Дня пам’яті про загиблих українських журналістів говорили на заході “Безпека журналістів в Україні: існуючі виклики та шляхи їх подолання”, ініційованому Міністерством культури та Радою Європи.

Які загрози безпеки для журналістів найактуальніші в Україні

За словами директора департаменту комунікацій Міністерства внутрішніх справ Артема Шевченка, злочини проти журналістів можна розділити на три базові категорії.

Перша – це загальнокримінальна злочинність, де журналісти як звичайні громадяни стають об’єктами злочинних зазіхань: від побутових дрібних крадіжок до серйозніших злочинів. Тобто це злочин проти журналіста, але природа цього злочину не пов’язана з виконанням ним службової і професійної діяльності.

Прикладом такого злочину може бути викрадення в червні  велосипеда в рівненського  журналіста Ігоря Момотюка. Зловмисники зламали замок у гаражі, де стояв велосипед. Водночас нічого іншого з цінніших речей, зокрема два інших велосипеди, не зникло.

Друга – це категорія злочинів проти журналістів, які пов’язані з їхньою професійною діяльністю, але не підготовлені, тобто спонтанні злочини. Йдеться, приміром, про неадекватну реакцію на дії репортерів під час збирання інформації, роботи над матеріалом або візиту на якийсь об’єкт з боку різних людей – охоронців, вахтерів, іноді й правоохоронців. Це, зокрема, трапляється на масових заходах, особливо якщо захід перетворюється з мирного на не зовсім мирний.

Так, приміром, у с. Залізний Порт Херсонської області невідомі особи перешкоджали журналістці телеканалу “Україна”. Вона працювала над сюжетом про роботу закладів харчування, і в одному з кафе її почали штовхати та виганяти невідомі люди. За цим фактом слідчі поліції відкрили кримінальне провадження за ч. 1 ст. 171 ККУ (“Перешкоджання законній професійній діяльності журналістів”). 

А найгучнішим інцидентом за останній рік став напад поліцейських на журналіста Громадського телебачення Богдана Кутєпова. Це сталося, коли він з колегою Микитою Мекензіним вів прямий ефір під Кабміном з акції протесту підприємців. Патрульні, намагаючись вивести журналістів із зеленої зони, застосували силу та зламали знімальну техніку.

Третя категорія найскладніша – це підготовлені злочини стосовно журналістів, пов’язані з професійною діяльністю або не пов’язані.

Так, у травні 2019 року напали на черкаського журналіста Вадима Комарова. Невідомий проломив йому голову молотком і зник з місяця події. 20 червня 2019 року, після 46 днів перебування в комі, Комаров помер. Після року розслідувань ні виконавців, ні замовників нападу не знайшли.

“На цей час підозрюваних немає і затриманих немає, слідство триває”, – констатував на заході Артем Шевченко.

Він додав, що це вбивство є одним з найвагоміших викликів для правоохоронної системи щодо злочинів проти журналістів.

Заступниця голови Офісу Ради Європи в Україні Олена Литвиненко вважає, що в українському суспільстві виникають запитання щодо ефективності розслідувань та розгляду низки справ, де потерпілими є журналісти. Найрезонансніші справи – це, звісно, справи про вбивства Георгія Гонгадзе та Павла Шеремета. Також є низка інших справ, які досі залишаються нерозслідуваними.

“Вони, можливо, стосуються менш відомих журналістів, але разом з тим важливість розслідування цих справ жодним чином не зменшується”, – зауважила Литвиненко.

Вона підкреслила, що напади на журналістів є особливо серйозним порушенням прав людини, відповідно до Європейської конвенції з прав людини, оскільки вони шкодять не лише конкретним особам, але і позбавляють інших громадян права отримувати інформацію, у такий спосіб обмежуючи суспільний діалог, який лежить в основі демократичного суспільства.

Агресія проти журналістів зростає, але випадки покарань одиничні

Олена Литвиненко зауважила, що рівень фізичної агресії проти журналістів не знижується протягом останніх років, про що свідчить моніторинг громадських організацій. Зокрема, Інститут масової інформації за вісім місяців 2020 року зафіксував загалом 137 порушень свободи слова, з яких 75 випадків перешкоджання професійній діяльності, 14 випадків побиття журналістів, 13 випадків погроз.  

Своєю чергою речник МВС Артем Шевченко повідомив, що з початку 2020 року Національна поліція зареєструвала 148 кримінальних проваджень, пов’язаних з перешкоджанням законній професійній діяльності журналіста. Слідство, за його словами, не стоїть на місці, розслідує і поступово передає такі провадження до суду. У 10 кримінальних провадженнях обвинувальні акти скеровано для розгляду в суди першої інстанції. Але 61 провадження за погодженням з прокуратурою закрито.

Тим часом медіаюристка з ГО “Платформа прав людини” Людмила Опришко бачить проблему в тому, що навіть попри велику кількість відкритих проваджень за злочини проти журналістів число покарань за них мізерне.

Так, за її словами, навіть статистика від Офісу генерального прокурора показує, що з 2013 до 2019 року відбувалося невпинне зростання згаданих злочинів. Але, за статистикою судової адміністрації, приміром, у 2018 році за 171-ю статтею була засуджена одна особа, у 2019-му – також одна. За погрози або насильство стосовно журналіста 2018 року засуджено двох осіб, у 2019-му – одну.

“Правоохоронні органи почали фіксувати більше правопорушень, проводити досудове слідство, передавати справи до суду, але фактично ми не бачимо покарань за правопорушення щодо журналістів. Це створює атмосферу безкарності. Тому є багато претензій стосовно механізму кримінально-правового захисту журналістів”, – констатує Опришко.

Тим часом присутній на заході представник Офісу генерального прокурора Олег Пилип’юк, повідомив, що за вісім місяців 2020 року правоохоронці загалом відкрили 484 кримінальних провадження щодо злочинів проти журналістів, однак розслідування зараз триває лише у 242. 21 обвинувальний акт скеровано до суду, на розгляді в судах перебуває 60 кримінальних проваджень, ухвалено 11 вироків.

Чи захищає безпеку журналістів законодавство

На сьогодні в Кримінальному кодексі України є чотири статті, які мають захищати безпеку журналістів. Це стаття 171, яка містить відповідальність за перешкоджання професійній діяльності журналіста, стаття 345-1, яка карає за погрози або насильство щодо журналіста, стаття 347-1 з відповідальністю за умисне знищення або пошкодження його майна та стаття 349-1 про покарання за захоплення журналіста як заручника.

Голова комітету Верховної  Ради з питань гуманітарної та інформаційної політики Микита Потураєв переконаний, що “зараз в Україні досить розвинене законодавство, яке мало б гарантувати безпеку діяльності журналістів, їхню особисту безпеку, безперешкодну роботу. Також в Україні діють нормативні акти, які дозволяють журналістам володіти травматичною зброєю.

“На жаль, ми бачимо, що чинне законодавство, як це часто буває з добрим законодавством в Україні, не завжди виконується, не завжди спрацьовує. З іншого боку, ми спостерігаємо дуже небезпечні тенденції в суспільстві – це тенденції суспільної поляризації, які призводять, на мій погляд, до того, що іноді журналісти тих медіа, які займають ту чи іншу суспільно-політичну позицію, стають жертвами інцидентів, можливо цілеспрямованих провокацій, можливо інцидентів, які відбуваються просто в природній ситуації напруженості й збільшення градуса суспільного несприйняття”, – зауважує він.

Оксана Романюк, виконавча директорка Інституту масової інформації, також дотримується думки, що “основне питання не до законодавства”. Але, за її словами, проблема виникає десь на стадії розслідування.

“Чому тільки 8–10% тих справ, які реєструються, передаються до суду, а від тих 8–10% лишається ще мала кількість, за якими відбувається покарання. Проблема не в неефективному законодавстві, адже що далі, то більше ми бачимо, що журналісти просто перестають звертатися до поліції. Вони не вважають цей механізм ефективним. Вони вважають, що краще публічно робити якісь заклики, чи звертатимуться до міжнародних організацій”, – наголошує Романюк.

Адже, за її словами, навіть журналістка Любов Величко, яка отримує погрози й зафіксувала стеження за собою, змушена була йти до суду, і тільки через суд їй вдалося переконати слідчого відкрити провадження за своєю справою.

“Доки поліція не даватиме такого захисту, не розслідуватиме, доти журналісти не їй довірятимуть”, – констатувала директорка ІМІ.

Низькою ефективністю розслідувань злочинів проти журналістів занепокоєні й у Раді з питань свободи слова та захисту журналістів при Офісі президента. Найближчим часом рада разом з поліцією планує провести ревізію щонайменше 10 ключових злочинів проти журналістів, які були скоєні за останні роки. Про це повідомив секретар ради Вадим Міський.

Він наголосив, що в Україні практично немає прецедентів покарань за резонансні злочини проти працівників медіа і це дуже сильно впливає і на загальне сприйняття безпечності журналістської професії, і загалом на рівень свободи слова, на те, як Україну сприймають за кордоном, а також породжує самоцензуру.

“Суспільство та журналісти дуже мало поінформовані про перебіг розслідувань злочинів проти журналістів. Слідчі органи та прокуратура мають активно інформувати журналістську спільноту”, – наголосив Міський.

Покращити безпеку: що пропонує громадськість і може зробити влада

На переконання представників українських громадських організацій та Офісу Ради Європи, змінити сумну статистику злочинів проти журналістів допоможе створення спеціальної онлайн-платформи, присвяченої безпеці журналістів.

Така платформа з 2014 року працює на сайті Ради Європи. Mapping Media Freedom – це платформа, що визначає загрози, порушення та обмеження, з якими стикаються працівники ЗМІ в усіх країнах – членах Європейського Союзу, кандидатах на вступ та сусідніх країнах. Платформа відстежує обмеження, загрози та порушення, які стосуються медіаспеціалістів, під час виконання ними своїх професійних обов’язків. Насильство, цензуру та погрози на адресу  журналістів. 

“Наразі на цій платформі є 57 повідомлень щодо загрози свободі слова та безпеці журналістів. На 51 з цих повідомлень уряд уже надав свої коментарі. А шість ще очікують на відповідь (йдеться про український уряд і випадки в Україні. – Ред.). Нагадаю, що платформа, яка була створена в грудні 2014 року, має на меті надання кращої відповіді на загрози, випадки насильства стосовно працівників медіа і створення механізмів запобігання йому та реагування в межах Ради Європи”, – розповіла Олена Литвиненко.

За її словами, Рада Європи в межах свого медійного проєкту надає підтримку для створення спеціального навчального курсу з безпеки медіапрацівників у співпраці з трьома спеціалізованими навчальними закладами України – Національною школою суддів, Національною академією внутрішніх справ та Національною академією прокуратури.

Представники Інституту масової інформації та Платформи з прав людини також нагадали, що влада України має виконувати рекомендації, які вона отримала за результатами парламентських слухань про безпеку журналістів, що відбулись у ВРУ 6 листопада 2019 року.  

Зокрема, правоохоронним органам рекомендували регулярно, кілька разів на рік, звітувати про стан розслідування кримінальних справ, порушених за фактами перешкоджання професійній діяльності та загибелі журналістів.

Також Верховній Раді рекомендували:

  • визначити правовий статус інтернет-ЗМІ та журналістів інтернет-ЗМІ;
  • на законодавчому рівні надати захист діяльності громадянських журналістів (осіб, які збирають та поширюють суспільно важливу інформацію);
  • збільшити строк давності притягнення до кримінальної відповідальності за правопорушення, вчинені стосовно журналістів у зв’язку з їхньою професійною діяльністю;
  • вилучити з кримінальних і зарахувати до категорії адміністративних правопорушень діяння у формі незаконної відмови в наданні публічної інформації на запит журналіста;
  • створити ефективний наглядовий орган, який матиме необхідні повноваження для ефективного контролю та припинення порушення законодавства у сфері захисту персональних даних, зокрема журналістів.

“Ми всі сходимося на думці про те, що потрібно створювати механізм, який би, з одного боку, узагальнював ті результати, які ми маємо. З іншого – дозволяв би напрацьовувати певні рекомендації, зміни до законодавства на перспективу. Треба також акумулювати весь масив інформації, який ми маємо, на одному ресурсі. Зокрема, створення такої платформи із захисту прав журналістів, втілення рекомендацій парламентських слухань. Ми можемо користуватися досвідом інших країн, які вже впровадили такі засоби. Ми вивчаємо механізм сербської організації, а також країн Західних Балкан”, – підсумувала Людмила Опришко.

Представник Офісу генпрокурора Олег Пилип’юк, своєю чергою, повідомив, що 16 березня була створена внутрішня робоча група, яка має аналізувати стан нагляду за дотриманням законів у кримінальних провадженнях і розслідуванні кримінальних порушень щодо журналістів. Крім того, наказом генпрокурора і за згодою партнерів ОГП створено робочу групу з розвитку та контролю кримінальних проваджень стосовно злочинів, скоєних щодо журналістів.

Поділитися:
Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: