Заборона порносайтів та критики урядів: як різні країни цензурують інтернет

Дата: 05 Липня 2019 Автор: Єлизавета Сокуренко
A+ A- Підписатися

У Саудівській Аравії не можна дивитися порно онлайн та відвідувати сайти з азартними іграми, а в Ірані під час масових заворушень блокують інстаграм. Про ці та інші онлайн-заборони йдеться в статті видання “Readwrite“. 

У перекладі матеріалу від Центру прав людини ZMINA читайте про шість країн, які є “безумовними лідерами” в обмежені громадян у користуванні інтернетом.  

КИТАЙ

Усупереч тому, що Китай має широкий доступ до інтернету, він також відомий однією з найсучасніших і найширших у світі систем цензури. Наприклад, держава блокує багато іноземних вебсайтів та мереж, серед яких “Ютуб”, “Фейсбук”, “Твіттер” та “Вікіпедія”. 

Натомість у Китаї існують власні схожі платформи, контрольовані державою: відеохостинг “Юку Тюдо” (Youku Tudou), месенджер “ВіЧат” (WeChat) і пошукова система “Байду” (Baidu). Утім, влада суворо обмежує контент цих платформ, що ускладнює для громадян доступ до широкого кола важливих тем. 

За даними дослідників WeChatScope, минулого року найбільше цензурували інформацію щодо китайсько-американської торговельної війни, санкцій США проти ZTE та арешту фінансового директора кампанії “Хуавей” (Huawei) у Канаді. Крім того, існують теми-табу: “Різанина на площі Тяньаньмень” (1989 року), порнографія, Далай-лама, незалежність Тибету і Тайваню, свобода слова тощо.

Влада Китаю блокує сайти та фільтрує їхній зміст, а також контролює доступ до інтернету своїх громадян. Такий контроль використовують для запобігання протестам і ув’язнення інакодумців.  

ПІВНІЧНА КОРЕЯ 

На відміну від Китаю, Північна Корея масштабно обмежує доступ своїх громадян до інтернету. Хоча багато північних корейців наразі мають мобільні телефони, більшість цих користувачів досі не під’єднані до мережі. Ті ж, хто під’єднані, користуються інтранетом внутрішньокорпоративною мережею, що використовує стандарти, технології і програмне забезпечення інтернету – під назвою “Кванмьон” (Kwangmyong). Вона передбачає доступ між університетами, бібліотеками, урядовими відомствами та кількома місцевими вебсайтами. Контент у мережі, як пише Readwrite, здається, суворо обмежений та здебільшого сповнений північнокорейської пропаганди.

Видання наводить дані Вusiness Іnsider про те, що інтернетом у звичному нам розумінні користується маленька частка представників “вищого ешелону” Північної Кореї – високопосадовці та військові. 

КУБА 

Донедавна більша частина мешканців Куби також мала обмежений доступ до інтернету. Утім, у 2015 році уряд відкрив низку громадських точок доступу до мережі Wi-Fi, а наприкінці 2018 року в країні запрацював 3G. Та попри це інтернет усе ще дорого коштує для середньостатистичного кубинця. 

Соціальні медіаплатформи, такі як “Фейсбук” і “Вотсап”, дозволені, однак заблокований сервіс “Скайп”. Водночас на Кубі доступний VPN-сервіс Tor, тож ті, хто може дозволити собі інтернет, мають способи обійти обмеження. 

У країні також існує цензура стосовно медіа та блогерів, які пишуть про порушення прав людини або критикують панівну політичну систему. Проте це більше впливає на місцеві державні організації, а не іноземні. 

ІРАН

Уряд Ірану жорстко контролює доступ своїх громадян до інтернету. Заблоковані мережі “Ютуб”, “Фейсбук”, “Твіттер”. Крім того, заборонені порносайти та сайти з азартними іграми. Користувачі, які намагаються отримати доступ до них, спочатку отримують попередження, а наступні спроби можуть призвести до судового переслідування.

Влада обмежує доступ до багатьох зарубіжних медіаресурсів, а також сайтів, які критикують уряд. Заборонено сайти, які в культурі вважаються антиісламськими чи піднімають табуйовані теми (зокрема, ті, на яких йдеться про ЛГБТ-проблематику). Обмежують доступ під час заворушень. Наприклад, під час антиурядових мітингів у 2017 році заблокували інстаграм та телеграм.

Влада стежить за користувачами та блокує програми для забезпечення конфіденційності.

Readwrite зауважує, що майбутнє свободи іранського інтернету виглядає малопозитивним. Так, восени іранські ЗМІ писали про появу нового державного агентства, яке, на їхню думку, має на меті моніторинг та цензурування онлайн-контенту. Крім того, іранський уряд працює над власною національною мережею інтранет, яка може ще більше вплинути на обмеження інформації. 

 САУДІВСЬКА АРАВІЯ 

Саудівська Аравія також має високий рівень інтернет-цензури. Весь міжнародний трафік проходить через державну організацію “Науково-технологічний центр імені Короля Абдулазіза”, яка видаляє інформацію, визнану урядом неприйнятною з моральних або безпекових міркувань. 

Обмежують сайти про шиїтський іслам, вживання наркотиків, права ЛГБТ-людей, порнографію, азартні ігри, програмне забезпечення для збереження анонімності, критику королівства та багато іншого. Цензурували в країні також новини про вбивство журналіста Джамала Хашоґґі в посольстві Саудівської Аравії в Туреччині.

За онлайн-життям активістів стежать і навіть затримують їх за публікації в соціальних мережах. Проте вікіпедія, яку раніше блокували, зараз доступна. Так само вайбер, вотсап і фейсбук.  

В’ЄТНАМ

В’єтнамський уряд жорстко контролює потік інформації в країні, аби викорінити в суспільстві думки, які суперечать офіційній позиції влади. 

Блокують контент два окремі відомства. Перше – Міністерство громадської безпеки – обмежує доступ до політично неоднозначного контенту, наприклад вебсайтів заборонених політичних партій, правозахисних організацій і тих, хто критикує владу. Друге – Міністерство культури та інформації – блокує контент, що містить насильство, порнографію та ідолопоклонство.

Відповідальними за контент, який вони створюють, зберігають або поширюють, є як організації, так і окремі люди. Вони можуть зіткнутись із серйозними наслідками, якщо влада розцінить його як такий, що впливає на національну безпеку, соціальний порядок, економіку або DNS-сервери. Мішенню цензури часто стають відомі сайти і блоги, які містять як національні, так і міжнародні публікації. 

Здебільшого цензура починається на рівні інтернет-провайдерів, які заносять імовірно неприйнятний контент до чорного списку. Якщо користувач хоче відкрити заблоковану вебсторінку, він бачить повідомлення про помилку або її блокування. 

Уряд також змушує компанії видаляти контент, який видається йому недоречним. Так, у 2018 фейсбук змусили видалити 670 акаунтів, а ґуґл – 5000 відео з ютуба. Як і в Саудівській Аравії, у В’єтнамі під час протестів періодично блокували фейсбук та інстаграм. Хоча зазвичай вони доступні.

У 2010 році уряд затвердив закон, що зобов’язує громадські WI-FI-мережі – наприклад, в інтернет-кафе, готелях тощо – відстежувати онлайн-активність користувачів за допомогою програмного забезпечення для спостереження.

Утім, одним з найбільш тривожних нововведень, вважає Readwrite, є закон, що почав діяти на початку 2019 року. Цей закон обмежує свободу вираження поглядів у мережі, зокрема будь-які висловлювання, що влада розцінює як протилежні її офіційній позиції.

Закон, крім того, змушує ЗМІ зберігати отриману інформацію про В’єтнам на серверах у межах країни і зобов’язує їх видаляти контент, який влада вважає образливим або небажаним, протягом доби з моменту отримання попередження. Законодавство також вимагає від медіа передавати державі інформацію про користувачів. 

Послуговуючись цими законами, пише Readwrite, в’єтнамська влада ув’язнила безліч громадських активістів за публікацію в соціальних мережах критики владного режиму. 

Readwrite підсумовує: навіть якщо ви не мешкаєте в жодній з наведених вище країн, ви дарма вважаєте, що маєте доступ до вільного та відкритого інтернету, адже навіть найпрогресивніші країни мають свої обмеження.

Раніше Центр прав людини ZMINA писав про п’ять найгірших ідей з регулювання інтернету, які просувають у світі та в Україні зокрема.

Поділитися:
Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: