Призначений убивцею: як система засудила крадія мікрохвильовки до довічного

Дата: 22 Травня 2019 Автор: Єлизавета Сокуренко
A+ A- Підписатися

Більш ніж півтори тисячі людей в Україні засуджені до довічного ув’язнення. Правозахисники кажуть, що близько 3–4% з них, а це щонайменше 63 особи, засуджені без вини. Механізм, який сприяв би перегляду справ невинно засуджених і забезпечував їхнє право на правосудний вирок, в Україні досі не запроваджено.

Так, уже п’ятнадцять років за вбивства, яких, як він запевняє, не вчиняв, сидить тракторист Микола Сливоцький. Чоловік і його адвокат стверджують: до довічного Сливоцького засудили виключно на основі вибитих тортурами явок з повинною, крім плутаних показів свідків, доказів проти чоловіка у справі немає, жодної експертизи, що підтвердила би його причетність до вбивства, слідчі не провели, а за звільнення у Миколи та його матері через “міліцейського” адвоката у 2003 році вимагали 10 тисяч доларів.  

Зараз засуджений очікує рішення Європейського суду з прав людини щодо його заяви про застосування до нього тортур, катувань і такого, що принижує честь і гідність, поводження під час досудового та судового слідств.

Журналістка Центру прав людини ZMINA розбиралась, чи свідчать проти засудженого ті нечисленні речові докази, які Апеляційний суд Миколаївської області одразу після оголошення вироку розпорядився знищити.   

Микола Сливоцький

ЗРУЧНИЙ ПІДОЗРЮВАНИЙ

Восени 2003 року у Вознесенському районі Миколаївської області вбили та, ймовірно, зґвалтували двох жінок. Труп першої, 54-річної Віри Кришталь, знайшли в кукурудзяному полі поблизу села Таборівка. Другої, 56-річної Валентини Грачової,   під стінами птахофабрики в місті Вознесенську.

Наступного дня після смерті Грачової сильно побили 72-річну мешканку Вознесенська Катерину Хобзей. Дерев’яний держак від лопати, яким завдавали ударів, зламався в трьох місцях. Тоді слідство кваліфікувало цей напад як замах на вбивство.

За всі три насильницькі злочини, а також крадіжку мікрохвильової пічки та чотирьох пачок соку вже 15 років відбуває покарання родич Хобзей, засуджений до довічного Микола Сливоцький. Проте винним чоловік визнає себе лише в одному зі злочинів крадіжці.

За словами адвоката Сливоцького Олега Веремієнка, правоохоронці “взяли Миколу в оборот” через те, що його вітчим був начальником ДАІ. Той нібито цю посаду “купив”, був немісцевим, а таких у Вознесенську не шанували.  

На момент арешту Миколі Сливоцькому був 21 рік. Він мав дружину та піврічну доньку. Закінчив дванадцять класів вечірньої школи, курси водіїв. Рік прослужив в армії, але був комісований: з лезом закрився в туалеті, хотів накласти на себе руки, бо дізнався про зраду дівчини, але не зробив цього.   

Після армії близько чотирьох місяців перебував удома, працював охоронцем на птахофабриці, закінчив курси трактористів. Потім знову певний час не працював, шукав та здавав металобрухт, збирав та продавав горіхи. Випивав.

Згідно із судово-психіатричною експертизою, проведеною під час слідства, ознак психічних розладів Микола не мав. Утім, після інциденту в армії в його епікризі значився розлад адаптації з порушенням емоцій і поведінки та акцентуації особистості з рисами інфантилізму.

Такий діагноз, як пояснює лікарка-психологиня Олеся Костюк, належить до неврологічного спектру захворювань і є реакцією на стрес. Він впливає на емоції та поведінку людини, характерними для неї є інфантильні схильності (дитяча поведінка, неможливість впоратися з певними завданнями, наприклад брати відповідальність тощо).

З батьками та дружиною на момент убивств у Вознесенському районі Сливоцький перебував, як свідчать матеріали допитів, у доволі неоднозначних стосунках. Мешкав то один у друзів, то з дружиною у знайомих.  

ВБИВСТВО В КУКУРУДЗЯНОМУ ПОЛІ

18 вересня, за свідченнями Юрія Кришталя, його мати Віра пішла в сусіднє з Вознесенськом село Таборівка до своєї матері. І не повернулась.

22 вересня Юрій написав у міліцію заяву про її зникнення. А через чотири дні після цього, повертаючись велосипедом від бабусі повз кукурудзяне поле, відчув трупний запах. Хлопець зайшов у поле та натрапив на тіло своєї матері.

Він одразу ж звернувся до правоохоронців. У своїх свідченнях згадує, що спочатку міліціонери його “трохи побили” та через підозру у вчиненні вбивства затримали на три доби.  

Проте вже за кілька днів старший слідчий Вознесенської міжрайонної прокуратури Геннадій Буц збирався притягнути до кримінальної відповідальності за вбивство Кришталь рецидивіста Сергія Кравченка. Той мешкав за двісті метрів від скоєння злочину.

У Кравченка вже було чотири судимості. Першу він дістав у 15 років за вбивство 82-річної жінки: разом з напарником вони вирішили її пограбувати, забили сокирою, ймовірно, зґвалтували та підпалили будинок.

На початку 2000-х Кравченко звільнився від чергової відсидки та перебував під адміністративним наглядом.  

Свою провину у вбивстві Віри Кришталь чоловік визнав одразу. Адвокат Веремієнко зауважує, що жінка була свідком в одній зі справ Кравченка.

У явці з повинною затриманий написав, що 17 вересня (саме ця дата фігурує у справі попри названий сином Кришталь інший день зникнення) повертався п’яний додому. Він  побачив попереду себе жінку в спідниці та піджаку і затягнув її до кукурудзяного поля, де намагався зґвалтувати. Жінка чинила спротив, тому нападник почав її душити та бити. У певний момент Вірі вдалося вирватися, тому Кравченко вдарив її в потилицю каменем. На камені, дійсно, знайшли сліди крові потерпілої.

Сергій Кравченко на відтворенні обстановки й обставин убивства Віри Кришталь

Те, що Віру Кришталь душили, підтверджує й судово-медична експертиза. У ній ідеться, що смерть могла спричинити механічна асфіксія (у жертви зламана під’язикова кістка) або черепно-мозкова травма.

Поза померлої, за висновком слідства, свідчила про зґвалтування: жінка лежала на животі зі спущеною до колін спідньою білизною. На ній не було ні спідниці, ні штанів. Утім, довести факт зґвалтування чи знайти біологічні сліди на тілі виявилося неможливим через виражені гнильні зміни.  

Троє свідків вказували, що бачили чоловіка напідпитку в спортивних штанях та джинсовій куртці, який ішов уздовж тієї ж дороги, що й Кришталь. Приблизно в один час із нею. Одна з цих свідків знайома Кришталь, що їхала в інший бік, до Вознесенська, навіть поговорила з жінкою на трасі.

Згаданий вище одяг вилучили у Кравченка. Але, крім цього, свідчень очевидців та явки з повинною, що він написав її вже перебуваючи під захистом адвоката, доказів у слідства проти Кравченка не було.

Слідчий Буц декілька разів звертався до суду з проханням продовжити термін тримання Кравченка під вартою: він відкривав кримінальні справи через ті чи інші крадіжки, у яких рецидивіста називали підозрюваним.

УБИВСТВО БІЛЯ ПТАХОФАБРИКИ

56-річна Валентина Грачова працювала прибиральницею на оптовому ринку Вознесенська. Останнім часом жінка довго затримувалася на роботі: вона жалілась адміністрації на те, що корейці, які торгували на ринку капустою, лишали після себе багато сміття. 31 жовтня 2003 року, згідно з протоколом допиту свідків, охоронець і двоє працівників ринку бачили Валентину на ринку близько третьої ночі.  

Зазвичай після роботи жінку додому забирав син Дмитро на машині. Але того разу він, за свідченнями знайомих, до ранку перебував з ними. Тож Валентина Грачова вирушила з роботи пішки.

Повернувшись додому близько сьомої ранку, Дмитро Грачов побачив прибране ліжко матері. Хлопець зрозумів, що вона не ночувала вдома й одразу ж зателефонував у швидку. Там йому повідомили, що тіло схожої за описом жінки знайшли в провулку між будівлею птахофабрики та житловою п’ятиповерхівкою.  

Грачов приїхав на місце злочину, утім одразу впізнати матір не зміг: на її обличчі був суцільний кривавий синець. Упізнавав за руками та одягом.  

За висновком судово-медичної експертизи, смерть Валентини Грачової спричинила відкрита черепно-мозкова травма в супроводі з переломом кісток верхньої щелепи, склепіння черепа та крововиливом у мозок.

Жінку били по голові та в обличчя тупим предметом. На місці вбивства міліціонери знайшли металеву деталь зі слідами крові. Утім, в експертизі вказано, що встановити, чи належить кров убитій, не вдалося, забракло біологічного матеріалу.  

Ймовірно, жертву зґвалтували: її взуття знайшли поряд, а штанами прикрили тіло. Проте медичне дослідження не показало наявності слідів сперми. На лівій молочній залозі жінки також залишився слід від укусу людини. Детальної експертизи укусу в справі немає.

Крім того, вже під вечір 1 листопада барменка Ольга Пугачовська принесла в міліцію сумку Валентини Грачової. Жінка каже, що знайшла її неподалік місця вбивства близько першої ночі, коли поверталася додому зі зміни.

Осторонь сумки на траві лежав пакет з документами та паспорт убитої. Барменка особисто знала жінку, тому взяла знайдені речі із собою. Розповідає, що телефонувала до дому Валентини, але ніхто не брав слухавки.

На сумці виявили відбитки пальців, і протягом слідства так і не встановили, кому вони належать.

Про вбивство говорило все місто.

“Коли міліцейські знайшли труп, вони взяли циркуль та на мапі обвели радіус 500 метрів навколо місця вбивства. Мешканців усіх будинків, які в це коло потрапили, вони опитали та записали їхні імена. Це типова практика поквартирного обходу. В зону 200 метрів потрапила й квартира Юрія, друга Миколи, де останній тієї ночі перебував”, розповідає адвокат Веремієнко.

Він додає, що вже тоді, напевно, Сливоцького “взяли на олівець”.  

ЗАТРИМАННЯ

72-річна Катерина Хобзей була родичкою Миколи Сливоцького з боку вітчима. Вона мешкала зі своєю донькою Аллою та 15-річним онуком Сергієм неподалік будинку батьків Миколи.

Сливоцький був частим гостем у домі Хобзеїв ходив до них за молоком, бо ті мали корову, приходив випити із Сергієм, зберігав у них деякі свої речі.

Завітав він до них і близько сьомої вечора 1 листопада. Усі, крім бабці, збиралися до брата Алли в гості, а після онук мав іти на танці.

До міста разом з ними пішов і Сливоцький, але дорогою зустрів друзів, з якими й залишився.    

Коли наступного ранку онук Катерини Хобзей повернувся додому з дискотеки, він побачив бабцю в калюжі крові. Хобзеї викликали міліцію.

Гроші або інші цінності в будинку не зникли.

Уже по обіді Сливоцький прийшов до Хобзеїв запитати, що сталося. Перепитав тоді, чи не цікавилися міліціонери його речами, які він зберігав у них. Допоміг прибирати ганчірки з кров’ю та пішов.  

Під час розмови з правоохоронцями в день нападу Алла Хобзей на запитання: “Хто міг знати, що бабуся залишилася вдома одна?” – відповіла: “Микола Сливоцький”.  

Наступного дня правоохоронці попросили жінку запросити його в гості. Так вона і вчинила. Поставила Сливоцькому та своєму сину літр браги і викликала міліцію.

Близько 21:00 3 листопада Миколу Сливоцького затримали за підозрою у вбивстві Валентини Грачової.

Один з оперативників Олег Дубовий у сюжеті телеканалу ICTV згадує, що ще дорогою до райвідділку Микола зізнався у вбивстві. Та сам Сливоцький запевняє, його повезли не в райвідділ, а в лісосмугу, де до четвертої ранку вибивали зізнання.

ПАЛЕСТИНСЬКЕ ПІДВІШУВАННЯ 

Микола Сливоцький каже, що на його руки одразу під час затримання одягнули кайданки. Їх на максимум затягнули за спиною. У лісосмузі затриманого за руки підвісили на дерево, били в голову, по ногах і ребрах. Били оперативники Дубовий та Константинов. Такий метод катування відомий як палестинське підвішування.  

Проте “зламався” хлопець, як сам каже, лише о четвертій ранку, коли міліціонери стали погрожувати: якщо він не зізнається, привезуть у лісосмугу його матір, дружину та дочку.  

У протоколі затримання Миколи значиться лише два речення: “Я вбив жінку поряд з п’ятиповерхівкою у Вознесенську 31.10.2003” та “Послуг адвоката не потребую”. Також у документі зазначено, що в хлопця вилучили штани зі слідами крові.

Та адвоката хлопцю все ж надали. Проте Веремієнко каже, що “міліцейського”, чим порушили право затриманого на захист. Що цікаво, ліцензії призначений адвокат Микола Ягодін на момент слідства не мав. Отримав її, згідно з Єдиним реєстром адвокатів, лише за чотири роки. 

Веремієнко зауважує, що слідчий у справі Тимур Волковський, який на той момент працював у міліції чотири місяці, в документах усюди писав: “адвокат Ягодін”:

“Та чи це не підробка документів: якщо ти, прокурор, навмисне в документах пишеш не адвоката адвокатом? Тим паче Ягодіна не наймав ні Сливоцький, ні його мати. Колю змусили підписати одну сторінку договору. Жодних документів по оплаті не підписано”.  

Адвокат Сливоцького продовжує: “Мені тоді відповів прокурор, що такий закон був, коли юристи могли працювати захисниками в кримінальних справах. Так, але не у справах, що стосувалися вбивства, бо це особливо тяжка категорія. Є загроза, що людина може сісти довічно”.  

У заяві Миколи Сливоцького до Європейського суду з прав людини йдеться, що Ягодін у присутності Волковського вимагав у Сливоцького, а потім у його матері 10 тисяч доларів за закриття кримінального провадження.

Ягодін нібито знав, що вітчим Сливоцького є начальником ДАІ у Вознесенську. Та останній, як розповіла мати Миколи, не хотів ризикувати посадою і платити хабар відмовився. Тим паче, якщо Микола був невинуватий в інкримінованому йому вбивстві.

“Я вітчиму був потрібен лише для того, щоб працювати на дачі та по дому. Сином він мене ніколи не вважав”, – написав у заяві до ЄСПЛ Микола. Адвокат Веремієнко говорить, що за фактом шантажу мати Сливоцького звернулася до прокуратури області, але такі справи складно довести.  

Микола Сливоцький на відтворенні обстановки й обставин убивства Валентини Грачової. Його адвокат запевняє, що на цьому фото у засудженого видно синець під оком 

6 листопада 2003 року Вознесенський міжрайонний суд розпорядився на час слідства відправити Сливоцького на утримання в СІЗО Миколаївської області. Але туди його вперше, всупереч статті 10 Закону України “Про попереднє ув’язнення”, доставили 8 грудня. Уже за кілька днів його на місяць повернули до ІТТ Вознесенського МРВ.

Так, протягом 144 днів слідства, згідно з інформацією про те, коли Микола прибував та відбував із СІЗО, надану начальником ізолятора полковником Цибулею, 120 днів підозрюваний провів в ІТТ Вознесенська. Дані про те, хто був ініціатором етапування, знищено через закінчення терміну зберігання.

Камеру в ІТТ Микола описує як приміщення, непристосоване до тривалого тримання. Це був підвал 2,5 на 3 метри з чотирма ліжками. Зазвичай там перебувало щонайменше вісім осіб, інколи дванадцять, одночасно. У цьому “підвалі” не було денного освітлення та вентиляції, їжі, в туалет затримані ходили в 40-літрову діжку, один раз на добу їх виводили до умивальника – набрати води та вмитися. Це була єдина “прогулянка”. 

Сливоцький говорить, що всі зізнання з нього вибивали. Били міліціонери та, на їхнє й прокурора прохання, двоє співкамерників. Останні також не давали затриманому спати, за що отримували алкоголь, каву та наркотики. Під їхнє диктування Микола писав явки. Вони до того ж “порадили” йому зізнатися в крадіжці мікрохвильовки та чотирьох пачок соку.

Не дали Сливоцькому й зв’язатися з родичами та повідомити про своє затримання.

Мати хлопця розповідає, що щодня навідувалася до відділку, але чула одне: “Ваш син у Миколаєві”. Лише за місяць після затримання їй все ж розказали, де він перебуває насправді, і дозволили забрати речі вилучені під час особистого обшуку штани.

У кишені цих розірваних, у багні штанів жінка знайшла лист від сина: “З мене зробили вбивцю, я не можу більше триматися, немає сил боротися”.

Мати Миколи взяла записку і пішла до прокуратури, де почула невтішне: “Ти зрозумій нас: строки минули, хай вже суд вирішує”.

У 2003 році за зверненням Сливоцького Вознесенська місцева прокуратура відкрила кримінальну справу за фактом катувань та фальсифікації доказів. Її п’ять разів за п’ять років відкривали та одразу закривали.

Адвокат Веремієнко зауважує, що після справи Сливоцького слідчий Тимур Волковський пішов на підвищення: “Близько п’яти-шести років він очолював відділ прокуратури області щодо контролю за міліцією. Все, що писали перші адвокати та сам Сливоцький, потрапляло до нього ж на стіл”. 

 ВИРОК

Протягом слідства вбивство Грачової, побиття Хобзей, кваліфіковане як замах на вбивство, вбивство Кришталь та крадіжку мікрохвильовки об’єднали в одне провадження.  

Справу тракториста Миколи Сливоцького суд розглянув за три засідання за пришвидшеною процедурою. І вже в липні 2004 року Сливоцького засудили до довічного ув’язнення з повною конфіскацією майна.    

Сім’ям потерпілих присудили від трьох до п’яти тисяч гривень моральної та матеріальної компенсації.

Що стосується підозрюваного у вбивстві Кришталь Сергія Кравченка, старший слідчий Буц цю справу закрив. На підставі того, що, крім явки з повинною, проти Кравченка не було доказів і той “хворів на астму”.  

Через кілька років, коли на справу Сливоцького звернули увагу ЗМІ, Сергія Кравченка знайшли мертвим утоплення. Попри сліди боротьби, які на місці пригоди побачила слідчо-оперативна група МВС, і те, що один чобіт Кравченка був на ньому, а інший на березі, слідство дійшло висновку, що чоловік сам у січні пірнув у воду.   

На першому засіданні Апеляційного суду Микола Сливоцький своєї провини не визнавав. Проте вже на наступному засіданні в присутності адвоката сказав, що вбив обох жінок. Пояснює це тим, що його вкотре “зламали”, погрожувала прокурорка, яка входила в процес. Прізвище прокурорки також є у заявах Миколи.  

Згідно з явками, написаними хлопцем, і вироком суду, “десь у середині вересня”  той ішов до брата в село Братське. Дорогою побачив жінку і вирішив її пограбувати. Він вдарив її в голову та потягнув до кукурудзяного поля, де намагався зґвалтувати. Утім, був настільки п’яним, що не зміг. Жертва казала Миколі, що його “все одно знайдуть”, тому він вирішив її вбити. Відійшов від неї, знайшов камінь і вдарив Віру Кришталь у голову. Вкрав сумку та банку томатної пасти, зняв з жінки джинси.

Ці речі, за свідченнями знайомого Сливоцького, Острижнюка, перший приніс і залишив вдома у нього. Цікаво, що спочатку син Кришталь не міг сказати, у що була одягнена його мати, коли пішла з дому, вона йшла після нього. Потім Юрій Кришталь казав, що вона була в спідниці. А вже за чотири місяці свідчив: на ній були джинси, а із собою сумка та томатна паста.

На вимогу адвокатів Сливоцького провести експертизу того, чи належали джинси вбитій Кришталь, суд та слідчі відповіли, що не вважають це за потрібне, адже син загиблої впізнав джинси за ґудзиком. Сливоцький же переконував, що вкрав ці штани у знайомої, щоб обміняти на спиртне.  

Адвокат Веремієнко запевняє: епізод із джинсами придумали, аби прив’язати Сливоцького до тіла вбитої Кришталь.

Далі, йдеться у вироку, о першій ночі 31 жовтня Микола йшов з бару і знайшов металеву деталь, яку хотів здати на металобрухт. Попереду себе він побачив жінку. Вирішив її пограбувати, наздогнав і двічі вдарив деталлю в голову. Коли Валентина Грачова впала, Сливоцький продовжив бити її ногами по голові. З кишені вкрав десять гривень. Також спробував зґвалтувати, але знов був такий п’яний, що не зміг. У цей момент він зрозумів, що постраждала може повідомити про скоєний ним злочин правоохоронцям, тому вбив її і втік.  

Знайдена на місці вбивства Грачової металева деталь

Серед свідчень, які мали б довести причетність Миколи до цього вбивства, є й покази його дружини про те, що тієї ночі Сливоцький удома не ночував. А коли повернувся попросив нагріти води, аби випрати штани. Ці штани вилучили у Миколи під час затримання. Згідно з експертизою, на них не виявили слідів крові.

Хлопець також пояснює, що вночі з 30 на 31 жовтня близько півночі він вийшов з бару “Пивний сад”, а потім пішов до дому свого товариша Юрія Максименка, де залишився до ранку. Це підтверджує Максименко, а також Надія Мамєєва, яка до третьої ночі перебувала з ними в тій квартирі.

Уранці Сливоцький з Юрієм навіть пішли до міліції, адже напередодні у Юрія знайомий, з яким вони пили, вкрав куртку.

На Хобзей, за версією слідства, Микола напав, бо “розраховував похарчуватися в їхньому домі борщем”, але Катерина йому відмовила. Після цього вона ввімкнула телевізор та заснула. Сливоцький натомість після відмови не пішов, а розізлився, знайшов держак від лопати і побив ним жінку, що спала.   

Згідно з медичною експертизою, потерпіла Хобзей не могла повідомити обставин нападу на себе через втрату пам’яті. Замість неї свідчила донька Алла. Спочатку на допиті вона зазначала: “Мати конкретно не казала, хто стояв над нею”. Згодом: “Уже після допиту слідчого мати сказала, що то був Сливоцький”.

Відбитків пальців з держака від лопати, яким били Катерину Хобзей, не зняли.

Олег Веремієнко стверджує, що потерпіла Хобзей гнала та продавала самогон. За версією адвоката, у таких маленьких містах про це знають усі, включно з міліцією, яка продаж “кришує” та отримує з нього гроші, тож важелі впливу на Хобзей у правоохоронців були.   

Вирок суду в справі Миколи Сливоцького базувався, зокрема, й на свідченнях подружжя Семенців – Світлани та Валентина, у яких з дружиною та донькою на той час мешкав Сливоцький.

Так, Валентин під час допиту нібито свідчив: коли вони зі Сливоцьким випивали, той розповідав, що вбив жінку в кукурудзяному полі. У суді Семенець відмовився від своїх свідчень і наполягав, що такого не казав, а правоохоронці його не так зрозуміли. Проте суд критично поставився до цього, адже начебто схоже розповідали Семенця та Миколина дружини. 

27 січня 2005 року Микола Сливоцький та його адвокати подали касаційну скаргу щодо рішення Апеляційного суду Миколаївської області до Верховного Суду. З огляду на однобічність та неповноту судового та досудового слідства вони просили скасувати вирок, а справу скерувати на новий судовий розгляд.  

Проте колегія суддів у складі В.М. Верещак, М.А. Колесника, В.В. Заголдного дійшла висновку, що докази припустимі, достовірні та достатні. Скаргу залишили без задоволення, а вирок без зміни.  

Микола Сливоцький з мамою в кімнаті для тривалих побачень

У 2016 році Сливоцький з адвокатом Веремієнком домоглися нового розгляду справи у Вознесенському міськрайонному суді за фактом катувань. Суддя, що головував на засіданні, відсутність доказів проігнорував, правоохоронців, яких звинувачує засуджений, на процес не викликав, “бо йому відома їхня позиція вони заперечують застосування заходів фізичного впливу”. Самого Сливоцького з приводу побиття не допитали жодного разу. 

Водночас суд усе-таки зобов’язав Миколаївську обласну прокуратуру розслідувати справу.

Крім того, Веремієнко каже, що цього літа Європейський суд з прав людини також має оголосити своє рішення у справі Сливоцького щодо застосування до нього тортур, катувань і такого, що принижує честь і гідність, поводження.

Адвокат Миколи також працює над тим, аби зняти зі Сливоцького хоча б епізод зі вбивством Кришталь. Він переконаний, що справжнім убивцею є Сергій Кравченко. Такого висновку дійшли юристи проекту “Вбивці, які не вбивали” протягом незалежного розслідування. 

Утім, домогтися повного перегляду справи Миколи Сливоцького він і не сподівається. Пояснює, що це стане можливим, лише якщо в Україні ухвалять законопроект №2033а, який запроваджує механізм перегляду справ невинно засуджених і забезпечує їхнє право на правосудний вирок. Зокрема, й перегляд справи за нововиявленими чи винятковими обставинами незаангажованим складом суду. 

Олег Веремієнко часто згадує слова, які сказав йому один з нинішніх суддів Апеляційного суду Миколаївської області перед черговим засіданням:

“Ти ж розумієш, адвокат, якщо ми твого Колю відпустимо, на його місце доведеться саджати тих, хто виніс вирок”.   

Поділитися:
Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: