Вікторія Івлєва. З тих, хто зупиняє війну

Дата: 29 Липня 2015 Автор: Ірина Виртосу
A+ A- Підписатися

Війна закінчиться. Тому що людей, які її зупиняють, – багато. Як з боку України, так і з боку Росії.

Вікторія Івлева стала для мене людиною-відкриттям. Російська журналістка, яка збирає гуманітарку на Донбас і допомагає з евакуацією місцевих жителів. Росіянка, яка потрапила в полон заради безпеки і цілісності України.

…Стамбул. Журналістка Вікторія Івлєва круто вирізняється з-поміж інших. Різка, безкомпромісна, втомлена. Тільки пізніше я дізналася, хто така Вікторія Івлєва, в яких пеклах побувала і що довелося їй побачити. А ще – скільки людей відчули її доброту. І що Вікторія має щиру добру усмішку…

Вікторія Івлєва – російська журналістка – на початку нашої війни вирішила на кілька місяців вирушити в Україну. Як гірко жартувала, у пошуках бандерівців. Бандерівців не знайшла. Зате у своїх замальовках росіянка розповіла про мою Україну – просто, з болем, без хитрості. Згодом з її спостережень народився фотоальбом “Мандрівка, или Путешествие фейсбучного червя”.

Літак Стамбул-Київ. Я гортаю “Мандрівку…”. В альбомі – її фотоподорож Україною від Донецька до Донецька. І про війну в цивілізованому ХХІ столітті, і про мир – такий відчутний нині. Донецьк, Павлиш, Полтава, Лубни, Майдан, Коломия, Івано-Франківськ, Коростень, Донецьк… Різні люди, рідні люди. Зв’язок із якими бездушно обривають “генератори” війни по обидва боки барикад.

Івлєвій болить. Івлєвій соромно за свою державу. Івлєва захоплена волонтерським серцем України. Я часом іронічно сприймаю її надмірний захват Україною, але і він мені потрібний – як повітря.

Гортаю далі “Мандрівку…”. У фокусі журналістки – втомлені очі пенсіонерів, які останні чверть століття “воюють” зі злиднями. Втомлені очі дітей, які про війну знають не по книжках. Втомлені очі молодих людей, які враз опинилися сам-на-сам з руйнацією їхнього світу. Трапляються там і інші погляди – безпечні, розхристані, в ейфорії… Вони як діти, пише Івлєва. Чи розуміють, що завтра щастя не настане за велінням палички Путіна.

А ще – купа листів дітей-випускників шкіл з різних міст України. Від яких починає мене потроху трясти в передчутті сліз. Діти Полтавщини пишуть листи своїм ровесникам у Донецьк і в Росію, діти Донецька пишуть свої листи у Львів і Житомир. І в кожному листі – відображення багатогранної країни.

Я читаю про розірвану на шматки Україну – і відчуваю, як кровоточать її уламки. Я давно не плакала за Україною – якось усі сльози висохли за часів Майдану. А тут – прориває…

Київ, аеропорт Бориспіль. Віддаю фотоальбом волонтерці – москвичці, яка понад шість років проживає в Києві. І для миру та безпеки зробила не менше, ніж українські волонтери та волонтерки. Чи варто читати “Мандрівку…”, запитує. Авжеж! 

…Я зовсім мало знайома з Вікторією. Але такі, як вона, обертають землю, і мир настає швидше.

Фото – з фейсбук-сторінки Вікторії Івлєвої

Поділитися:
Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: