Відновне правосуддя, або Як уберегти від в’язниці дітей-правопорушників

Ювенальна та кримінальна юстиції мають переглянути свої реакції на злочини дітей, розвиваючи практики позасудових вирішень конфліктів. З чого складаються ці практики та як вони працюють, можна дізнатись, вивчаючи досвід програм відновного правосуддя, які минулого року впроваджували на Луганщині. 

Нинішня міжнародна та європейська концепція захисту прав людини відходить від виключно карального реагування на злочин. Такий підхід не може в належний спосіб забезпечити прав потерпілих і кривдників.    

Професорка кафедри теорії держави і права Одеської національної юридичної академії Наталя Крестовська нарікає на недосконалу систему реагування на дитячі злочини в Україні. Хоч більшість неповнолітніх на сьогодні отримують умовні строки або примусові заходи виховного характеру, однак така дитина особисто не відшкодовує збитків постраждалому, а значна частина примусових заходів – передання дітей під нагляд батьків, які й так “занедбали виховання дитини”.

Як приклад ефективних практик реагування на дитячі злочини вона наводить польський досвід. У цій країні дитину передають під нагляд куратора, який є співробітником суду. У кураторів є звітність, план соціальної реабілітації дитини та роботи з родиною. 

“Коли сімейний суддя в Польщі виносить рішення, він призначає один із багатьох заходів, які потрібно вжити до дитини. Якщо це кураторський нагляд, то куратор відвідує родину, школу, виявляє потреби підлітка і реагує відповідно до цих потреб: можливо, йому потрібна психологічна допомога через неконтрольовану агресію”, – розповідає експертка.  

Скільки дітей-рецидивістів в Україні – невідомо. У цьому плані статистика, яку ведуть державні органи, є малоінформативною. Утім, за даними Генеральної прокуратури, у 2018 році українські діти скоїли 3 980 злочинів. Левова частка (3 050) – злочини проти права власності. З цієї кількості 80 – тілесні ушкодження середньої тяжкості та 23 – навмисні вбивства.  

ЧИ ДІЙСНО КОЛОНІЇ ВИПРАВНІ?

Наталя Крестовська переконана, що в питанні дитячої злочинності пріоритетними мають були заходи без судового розгляду. Це випливає з принципів Конвенції про права дитини, пояснює вона: “До того ж рекомендаційні стандарти стосовно ювенальної юстиції налаштовують українську правову систему на те, щоб виводити дитину принаймні з-під кримінальної юстиції. Тому що каральна система правосуддя не відповідає принципу забезпечення найкращих інтересів дитини, як це вимагає ст. 3 цієї конвенції та багатьох підписаних Україною дитячих конвенцій”, – пояснює вона. Найкращим способом реагування на кримінальні правопорушення дітей експертка вважає урізноманітнення примусових заходів, аби спробувати вивести дитину з орбіти кримінальної юстиції та ресоціалізувати її. 

Утримувати ув’язнених в умовах, що відповідають низці міжнародних стандартів, зокрема Європейським пенітенціарним правилам, не так легко з економічного погляду. Водночас, опинившись у пенітенціарній системі, дитина має більше шансів стати запеклим рецидивістом, вважає фахівець з відновного правосуддя із Сєвєродонецька Луганської області Олексій Богатирьов.   

“А якщо дитину помістити в середовище, де з нею працюють психолог та соцпрацівник, то у неї є значні шанси на те, що вона стане повноцінним членом суспільства. Тому що фахівці можуть запрограмувати різні позитивні сценарії її життєвого розвитку”, – каже він.  

Виконавча директорка “Восток-SOS” Олександра Дворецька також переконана, що чинна кримінальна система в Україні не може виправити дитину. 

Інша справа з “воз’єднувальним соромом”, із яким працює відновне правосуддя. Джон Брайтует переконаний, що для позитивного результату потрібне, зокрема, засудження правопорушення, а не особистості, а потім вияв підтримки та любові з боку близьких людей. 

Відновне правосуддя – це справедливе вирішення спору чи конфлікту, спрямоване на подолання його негативних наслідків та зцілення його учасників із соціального погляду. Ідеальна мета такого правосуддя – сформувати у правопорушників почуття відповідальності за власні дії та повернути ситуацію, яка існувала до конфлікту, або, якщо це неможливо, компенсувати заподіяну шкоду.

Такі програми відбуваються у формі діалогу між кривдником та потерпілим за участю третьої нейтральної сторони. Нею може бути суд, медіатор, представники родини або місцева громада. Під час таких зустрічей сторони конфлікту досягають розуміння того, що відбулося, налагоджують порозуміння й укладають угоду про компенсацію шкоди. 

Фахівці вказують, що участь у програмах дозволяє отримати притомне символічне відшкодування, яке полягає у зціленні потерпілого. А досягнувши такого стану, сторони справедливо визначають відшкодування матеріального збитку.

“Часто підліток під час такої зустрічі не може вимовити слова вибачення, а не те що сказати неправду. Але те, як він себе почуває, у якому стані, – це бачить потерпіла людина. І тільки вона вирішує, чи вірити покаянню порушника. В цьому й полягає цілющий ефект відновних практик”, – пояснює фахівчиня з відновного правосуддя Тетяна Лайша.  

У відновних практиках можуть брати участь діти до 18 років за згодою батьків. Серед критеріїв відбору – злочини легкої та середньої тяжкості, але водночас інкримінована стаття Кримінального кодексу має ще й передбачати примирення. Тоді залежно від епізоду та статті суддя може пом’якшити покарання, давши умовний термін, або звільнити від покарання, якщо це дозволяє законодавство.  

Фахівці вказують, що психологи можуть отримувати кейси на будь-якому етапі кримінального процесу – від прибуття патрульних на місце злочину до розгляду справи в суді. Але чим раніше це станеться, тим більше для них буде часу, аби досягти ефективного символічного відшкодування. Такі програми потребують ретельної підготовки. Через значну глибину образ та гостроту горя фахівцям потрібно проводити кілька зустрічей зі сторонами – як окремо з кожною стороною, так і всім разом. У Польщі, до прикладу, суди дають фахівцям два місяці на таку підготовку.  

У ЧОМУ УСПІХ ВІДНОВНОГО ПРАВОСУДДЯ

У програмах з відновного правосуддя важлива активна участь усіх сторін, яких зачепило правопорушення. Це допомагає потерпілому збагнути, навіщо кривдник скоїв злочин, пережити емоції та позбутися cтраху повторення події, а самому правопорушнику усвідомити, до яких наслідків призвели його дії. 

“Зазвичай багато потерпілих після правопорушень закриваються в собі. Вони бояться, що це може повторитися знову, і вважають, що з ними щось не так, якщо проти них скоїли злочин. Правосуддя, що зцілює, дозволяє двом сторонам пережити емоції і лишитись якщо не друзями, то людьми, які можуть привітатись один з одним, зустрічаючись на вулиці”, – додає фахівчиня з відновного правосуддя Дарина Карташова. 

Рішення щодо злочинів мають ухвалюватися консенсусом. Усі учасники процесу – суддя, правопорушник, постраждалий, прокурор, захисник, члени родини, представник громади – мають однаковий голос. З таким підходом імовірність виконання ухвалених рішень більша, бо кожен учасник матиме зиск, якщо спільно обговорені наміри виконуватимуться.  

“Потерпілі починають перейматися долею кривдника і обмірковувати його складну життєву ситуацію: як допомогти правопорушнику влаштуватися на роботу або які курси для цього потрібно завершити. Підлітки-правопорушники після зустрічі-примирення, наприклад, на город потерпілої бабусі повертають бочки, наливають у них воду, копають город, а потім усі разом п’ють чай. І все це свідчить про те, що довіра між ними відновилась”, – розповідає Тетяна Лайша. 

Однак, коли у суспільства – зародкове розуміння відновних практик, сторони можуть відстоювати корисливі мотиви. А це нівелює ефективність програми.  

“У мене були випадки, коли потерпілі завдяки цій програмі хотіли отримати додаткові бонуси. Вони перебільшували шкоду. Через це правопорушники не отримували уроку справедливого реагування на їхній злочин, а, навпаки, це ще більше заганяло їх у кримінальну мотивацію”, – додає Тетяна Лайша. 

Відновне правосуддя не допоможе рецидивістам. Воно для тих дітей, які вперше скоїли злочини. Тетяна Лайша застерігає, що такі програми – це не спосіб уникнення відповідальності, а інструмент для глибинного усвідомлення наслідків злочину і спроби виправити ситуацію.

Іншим критерієм відбору кейсу для відновного правосуддя є рівень усвідомленості правопорушником, що він скоїв злочин.

“Якщо він подає себе, що він тут такий крутий, і наші чутливі бесіди не допомогли йому щось усвідомити, то ми, звичайно, відмовляємося брати таку людину в програму”, – коментує Тетяна Лайша. 

Кривдники зазвичай зацікавлені взяти в таких практиках участь, бо судді на свій розсуд і залежно від норм законодавства можуть пом’якшити покарання. 

“У підлітків ще не заглушена совість. Треба правильно зі сторонами проводити попередні зустрічі. Потрібно показати людині наслідки злочину: “А ти знаєш, що в цій родині є хвора людина і твоя дія призвела до таких-то і таких-то наслідків?” Тоді у людини виникає відчуття внутрішнього дискомфорту, після чого можна запропонувати участь у програмі: “А якщо ми проведемо програму і потерпіла людина побачить твоє щире покаяння, у нас буде мирова угода. Якщо ти щиро вибачишся, то суддя, можливо, дасть тобі умовний термін”, – пояснює фахівчиня підходи до мотивації правопорушника в участі програми.   

МІЦНА ГРОМАДА  

Співробітниця Департаменту виправних установ американського штату Міннесота Кей Праніс вказує, що відновне правосуддя підкреслює важливість індивідуальної та колективної відповідальності. Кожна людина відповідальна за шкоду іншим, а колектив району, міста, області та держава відповідальні за соціальні умови, які спонукають до злочинів. 

Відновне суспільство використовує злочин як можливість зміцнити себе, краще зрозуміти один одного і побудувати чуйні взаємостосунки. Відновна спільнота – це спільнота, яка вчиться, пізнає себе, тих, кому заподіяли шкоду, і тих, хто її вчинив. Це також та спільнота, яка використовує ці знання задля поліпшення життя членів громади. Саме тому відновне правосуддя сприяє зменшенню злочинності та посилює відчуття безпеки в громаді. А отже, у ньому має бути зацікавлена громада та місцева влада, каже Дарина Карташова.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як у Татарбунарах працює безпековий хаб

У минулі роки в Україні вже були спорадичні практики правосуддя, що зцілює. Їх впроваджували в Білій Церкві, Вінниці, Дрогобичі, Жмеринці, Івано-Франківську, Красногвардійську, Луганську, Львові, Одесі, Пирятині, Сімферополі та Харкові. Такі програми на Луганщині намагався запровадити минулого року Кризовий медіацентр “Сіверський Донець”. Для цього тренери навчили десятьох людей із різних міст області. Однак загалом місцева влада так і не пішла на співпрацю з фахівцями, аби такі програми працювали постійно. 

Голова медіацентру Олег Невениця вважає, що законодавство дозволяє впроваджувати практики відновного правосуддя, але так не думають представники Національної поліції та прокуратури. Їм бракує відповідного наказу від керівництв відомств. 

Правозахисниця Центру прав людини ZMINA Людмила Янкіна називає таке ставлення суддів парадоксальним.

 

“Якраз судді мають бути зацікавленими в роботі такого механізму, оскільки тоді навантаження за кількістю кримінальних справ стане значно меншим. Їм також буде легше працювати у справах, де учасники слухань пройшли програми з відновного правосуддя”, – переконана вона.   

Хоч глава 35 Кримінального процесуального кодексу побіжно згадує, що угоди про примирення може бути досягнуто з допомогою інших осіб, та відновні програми все одно потрібно посилювати в законодавстві. На цьому наполягає Наталя Крестовська.  

“На сьогодні Кримінальне процесуальне законодавство і не забороняє програми з відновного правосуддя, і практично не передбачає. Кримінальні провадження серйозно зарегульовані. Глава 35 не дозволяє до примирення долучати слідчих, однак натомість там не згадується медіатор чи ведучий відновного правосуддя. Щоб програми з відновного правосуддя працювали, їх треба передбачити в законодавстві: або в главі про провадження на підставі угод, або хоча б у главі про провадження у справах неповнолітніх”, – пояснює вона. Водночас вона також вважає, що потрібно передбачити перелік справ, у яких слідчі мають інформувати учасників кримінального провадження про програми з відновного правосуддя. 

Шкільний офіцер поліції Лисичанська Єлизавета Князєва згадує реакцію слідчих, коли вона прийшла до них з проханням дати кілька кейсів дітей з проблемною поведінкою.

“Вони ледь не крутили пальцем біля скроні. Слідчі реально думали, що я з якоїсь секти, і почали мене уникати”, – зізнається вона.   

Наталя Крестовська не дивується такій реакції. Вона констатує низьку педагогічну та психологічну компетентність правоохоронців у роботі з дітьми і вважає, що в їхню освіту потрібно впроваджувати питання такої роботи. 

“У деяких містах України шкільні офіцери тікають із цієї роботи і кажуть, що краще вони будуть працювати в слідстві, де одночасно ведуть 900 проваджень, аби тільки не працювати з дітьми. Бо з ними треба вміти розмовляти, розуміти їхні інтереси та потреби. Робота з дітьми у правоохоронців провалюється, тому слідчі ледь і не крутять біля скроні, не розуміючи, навіщо взагалі потрібні такі програми”, – коментує Наталя Крестовська. 

Окрім цього, серед перешкод до впровадження таких програм фахівці медіацентру називають брак довіри між громадянами та представниками державних установ, слабку міжвідомчу координацію, клановість, честь мундира та підвищену агресивність мешканців Луганщини. 

Єлизавета Князєва згадує роботу зі школяркою однієї з початкових шкіл Сєвєродонецька, яка протягом року крала гроші у своїх однокласників. Вона нічого не купувала на вкрадене, а віддавала кошти своїй мамі, яка відразу ж їх повертала власникам. Правоохоронці притягали безробітних батьків до адміністративної відповідальності.  

“У дівчинки було незв’язне мовлення, роздратованість, страх смерті, порушення сну, розсіяність та погана пам’ять. На відміну від своєї сестри вона відстає у навчанні. Тести з дівчинкою виявили, що проблема пов’язана з нелегкою долею родини. Вона тривалий час проживала в Стаханові, де майже щоночі через активні бойові дії ночувала в підвалах. Це й відбилося на характері дівчинки”, – розповідає шкільний офіцер поліції.

Настя не хотіла вибачатися за свою поведінку. Ображалася на однокласників, які називали її злодюжкою. Після копіткої роботи з нею ведучі програми запропонували їй написати листа довіри з проханням до класу вибачити її. 

“Вона дійсно написала цього листа. Психолог та шкільний офіцер поліції утворили з однокласниками коло довіри і цього листа зачитав староста класу. Настя ствердно відповіла на моє питання, чи підписується під кожним написаним словом. Її однокласники встали і почали аплодувати зі словами, що вони їй вірять. Настя аж розчулилась”, – згадує Єлизавета Князєва, співробітниця відділу зв’язків з громадськістю Управління патрульної поліції в Луганській області. Після цього школярка підписала договір у трьох екземплярах із зобов’язанням більше не цупити гроші та про контроль виконання зобов’язань. Примірник дали Насті, школі, а один залишився у Національної поліції. 

Єлизавета Князєва вказує, що минуло вже два місяці після цієї зустрічі і школа більше не повідомляла про випадки крадіжок. 

“У самої Насті ніби камінь з душі впав. Вона стала добрішою. Відновне правосуддя дозволяє відновити ресурс довіри і використовувати його під час вирішення конфліктів. Якщо людина один раз упала в яму, то не потрібно закидувати її камінням і закопувати заживо. Їй треба дати шанс”, – коментує вона і додає, що завдяки відновному правосуддю можна зрозуміти внутрішні причини, чому людина пішла на правопорушення. 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Шкільні служби порозуміння. У Чернігові учнів навчають мирно вирішувати конфлікти

Учасники програми з’ясували, що три роки тому Настя отримала серйозну травму голови. До лікарні батьки не зверталися, дівчинка просто відлежалась удома кілька днів. На запитання, чи робили дитині томографію головного мозку, батьки відповіли: “Немає грошей – нехай живе як може”. Наразі правоохоронці та психологи шукають можливості допомогти родині зробити томографію. 

Тетяна Лайша вважає, що правопорушення дитини можуть ставатися через негаразди в родині, де батьки з різних причин не можуть впоратися зі своїми батьківськими обов’язками. Зазвичай державні органи в родинне життя також втручаються з таврувальним осудом: правопорушника і батьків осуджують, штрафують або погрожують дітям запроторити за ґрати, а батькам – позбавити батьківських прав. 

“Узагальнені оцінки всього їхнього життя, яких припускаються службовці, свідчать про каральний підхід. А він оцінює, погрожує, принижує людську гідність. З таврувальним соромом дитина-правопорушник та її батьки не в змозі усвідомити та активізувати свою відповідальність за свої погані дії чи бездіяльність. Навпаки, у них часто вмикається психологічна захисна реакція”, – пояснює Тетяна Лайша.

ШКІЛЬНИЙ БУЛІНГ

У листопаді 2018 року Національна поліція Лисичанська передала психологам кейс про булінг серед восьмикласників (булінг – форма насильства, яка виявляється в систематичній фізичній чи психологічній агресії щодо дітей, які слабкіші фізично, психологічно і мають нижчий статус – ред.). Правоохоронці не могли зрозуміти, хто у конфліктній ситуації булер, а хто потерпілий.  

Школярка Д. зневажливо висловилася на адресу мами хлопця М., після чого той ударив її по голові. Через це у дівчини були головні болі та нудота. Після цієї події мама Д. викликала поліцію. 

Класний керівник та директор школи на окремій зустрічі із психологами програми висловлювали позицію, що не варто було долучати до спору поліцію, звинувативши маму в роздмухуванні конфлікту. Але згодом фахівці з’ясували, що цькування Д. триває аж із п’ятого класу. У сьомому класі дівчину побили її однокласниці, а хлопці спостерігали за цим і аплодували. Після цієї події у Д. різко знизилась успішність. Вона була переконана: скільки зусиль не докладай, а добрих оцінок не отримаєш.  

Адміністрація школи вважала, що дівчина сама спровокувала конфлікт. Учителі характеризували М. як спокійного, доброзичливого учня, нездатного когось образити без приводу. 

Мама Д. – Ю. М. – самостійно виховує дочку. У неї незавершена вища освіта, працювала акторкою. Зараз вона працює на “непрестижних” трьох роботах. Під час зустрічі з ведучими програми жінка визнала формальний підхід до виховання дитини, яке зводиться до контролю місцеперебування та покарання матеріального характеру. Серед причин такого виховання вона називає постійну втому та брак часу для повноцінного спілкування з донькою. 

Ведучі програми організували щиру розмову між мамою та Д. Дівчина вирішила взяти на себе більшу частину побутових обов’язків удома, щоб у мами з’явився час на повноцінний відпочинок. Зрештою мама стала спокійнішою, а в них обох з’явилось більше часу для виваженого спілкування, спільних справ та хобі. 

Жінка переймалася, що її дитина в класі стала ізгоєм. Крім того, за її словами, М. так само зневажливо ставився і висловлювався щодо неї самої. Мати дитини вважає, що класна керівниця і адміністрація школи перебувають на боці булерів і в жодному конфлікті не підтримали Д. 

З 14-річною Д. ведучі програми провели чотири зустрічі-примирення. Вони були між Ю. М. та кривдником, а також із матір’ю М. 

Психологиня Валентина Барановська розповідає, що нападник довго уникав зустрічі з фахівцями. Він відразу пішов на лікарняний, коли в школі з’явилися психологи. А коли зустріч таки відбулася, було зрозуміло, що його змусили прийти. Хлопець заперечував, що бив дівчину по голові, і стверджував, що ніколи не відчував до неї зневаги і не ображав.

“Під час розмови він виявив себе як інструментальний асоціальний агресор. Він використовував агресію для досягнення інших цілей – самоствердження через приниження жертви і створення у неї емоції страху”, – розповідає Валентина Барановська. 

Фахівці виявили, що в класі – нездорова атмосфера. Вони провели малювальне тестування, з якого зрозуміли, що 70% учнів вважають М. лідером класу, а 63% не сприймають Д. як учасницю колективу. 

Програму з відновного правосуддя перервали зимові канікули. Фахівці шкодують, що в цей період мама перевела Д. до іншої школи. Вона пояснила їм, що вчинила так, бо була переконана в помсті адміністрації школи через “винесене сміття з хати” – дзвінок у поліцію. Вона також вважала, що це єдина можливість почати вчитись, а не з’ясовувати постійно стосунки. Її дочка натомість розповіла, що в новому середовищі їй спокійніше, проте жалкує, що за участю психологів їй не вдалося примиритися з однокласниками. 

“Дівчинка трохи сумувала за школою і картала себе за те, що піддалася на вмовляння матері. Через те що конфлікт не був вирішений до кінця, у душі в неї лишився неприємний осад”, – розповідає Валентина Барановська. 

Примирення між Д. та М. сам на сам за участю ведучого таки відбулось. Кожен з них поділився своїм баченням ситуації, спробував проаналізувати, щоб відповісти собі та співрозмовнику на запитання: як і чому сталася подія, чому ситуація потребувала втручання сторонніх, що має кожен з них зробити, щоб виправити становище та віднайти шляхи вирішення проблеми. У відновному правосудді фахівці обов’язково штовхають сторони на оцінку будь-чого із критичним раціоналізмом. 

Зрештою М. щиро вибачився перед колишньою однокласницею за те, що не стримався під час сварки та й загалом повів себе негідно. Д. прийняла вибачення і, зі свого боку, визнала, що в деяких моментах також була неправа. Сторони підписали договір примирення і наразі вони вважають, що конфлікт реально вичерпався. 

За словами Валентини Барановської, після зустрічей Д. попросила ведучих програми про психологічну підтримку, яка б мала сформувати або скоригувати її психоемоційні якості. На що ті погодились. 

Однак на цьому психологи не зупинились. Вони ретельно тестами ще раз проаналізували весь восьмий клас і виявили сім потенційних булерів та шість потенційних потерпілих, з якими в класі провели коло довіри.

Колишні однокласники пошкодували, що Д. пішла зі школи. 

“Я й не замислювалася над тим, як може бути боляче жертві. І коли мені заманеться зробити щось подібне, я спробую поставити себе на місце людини, яку я хочу образити”, – сказала одна з учениць. 

Ведучі програми вважають, що булінг у класі спровокував низький соціально-економічний статус родини Д. та конфліктогенне середовище в класному та вчительському колективах. Вони наголошують, що жорстокість класу була спричинена тим, що в жодному випадку, починаючи з перших виявів булінгу, діти не були покарані, а відбувалися простими вибаченнями. 

ЧИТЕЙТЕ ТАКОЖ: Навіщо потрібна Програма з освіти у сфері прав людини

Загалом, експерти Кризового медіацентру “Сіверський Донець” помітили, що більшість жителів підконтрольної уряду України Луганщини не поділяють цінностей відновного правосуддя. Це залежить від світогляду людини — системи ціннісних орієнтирів, загального ставлення людини до навколишньої реальності та до себе. Тому психологи багато часу приділяють роз’ясненню і обговоренню зі сторонами цінностей та принципів відновного підходу. Це слід робити, бо сторона конфлікту має свідомо приймати або відхиляти цінності, оскільки усвідомлена добровільність — одна з вимог відновного правосуддя. 

Через План дій Національної стратегії з прав людини наразі у Мін’юсті діє Міжвідомча координаційна рада з питань правосуддя для дітей. Її учасники спільно, зокрема, з народними депутатами, експертами Дитячого фонду ООН UNICEF, програми USAID “Нове правосуддя” вносять останні правки до законопроекту “Про правосуддя, дружнє до дитини”. За словами першої заступниці міністра юстиції Олени Сукманової, законопроект передбачає відновне правосуддя та інші позасудові заходи за наявності визначених законом підстав. У відомстві зазначають, що відповідні механізми програм уже випробовують у пілотному проекті Генпрокуратури “Програма відновлення для неповнолітніх, які є підозрюваними у вчиненні злочину”. 

Микола Мирний, журналіст Центру прав людини ZMINA для газети “Дзеркало тижня”