Шкільні служби порозуміння. У Чернігові учнів навчають мирно вирішувати конфлікти

Дата: 11 Лютого 2019 Автор: Микола Мирний
A+ A- Підписатися

Після жорстокої бійки школярок Чернігів реагує створенням служб порозуміння, у яких учні-медіатори допомагають вирішувати конфлікти.

У квітні 2017 року Україну вразила жорстокість сутички між чернігівськими підлітками. Кілька десятків глядачів записували на мобільні телефони, як троє дівчат ногами та руками добивають ученицю Поліну Малоштан. На це у місті відреагували створенням служб порозуміння, які працюють у кількох школах. Розповідаємо, що це за служби і навіщо вони потрібні.

 

Натхненник служб порозуміння – Чернігівський громадський комітет захисту прав людини. Керівниця програм комітету Катерина Данькова згадує, що після події в місті її організація провела стратегічну сесію. Адміністрації шкіл, управління освіти, місцеві депутати й активісти – усі вони шукали вирішення безпекових проблем у школах і зупинилися на практиці медіації. Це вид альтернативного врегулювання спорів, який за допомогою посередника допомагає проаналізувати конфліктну ситуацію таким чином, щоб вони самі змогли обрати рішення, який би задовольняв інтереси і потреби усіх учасників конфлікту. 

“Бійка дівчат дала розуміння вчителям, що медіація необхідна. Після обговорень з усіма зацікавленими сторонами в Чернігові обрали три пілотні школи, де почали створювати шкільні служби порозуміння”, – розповідає вона. У пілотний проект потрапили ліцей №22, школа №29 і гімназія №31. 

Разом з Інститутом миру та порозуміння комітет організував презентацію для учнів 9-х і 10-х класів. Діти заповнили анкету, де визначились, чи могли б вони бути медіаторами і хто для них є лідером довіри, кому б вони могли довіритись у конфліктній ситуації і дослухатися до порад. Після цього навчальні заклади відібрали 26 учнів, які разом із соціальними педагогами пройшли чотириденний базовий тренінг з медіації.

Ліна Павленок

Ліна Павленок (15 років) із гімназії №31 зізнається, що в її родині стаються конфлікти і вона хотіла б з новими знаннями допомогти їх вирішувати. Зараз школярка визначається з вибором майбутньої професії. Ліна цікавиться психологією і хоче зрозуміти, чи дійсно з цим фахом вона бажає пов’язати свою майбутню професійну діяльність.

Михайло Коленько (16 років) розповідає про свою мотивацію участі в службі порозуміння. Хлопець працює на ігровому сервері, де постійно в режимі онлайн перебувають три з половиною тисячі користувачів. Щомісяця йому доводиться залагоджувати до трьох конфліктних ситуацій. 

“Я хочу навчитися вирішувати конфлікти й зрозуміло доносити гравцям, що порозуміння потрібне насамперед їм”, – каже учень Чернігівського ліцею №22. 

ЯК ВІДБУВАЄТЬСЯ ВИРІШЕННЯ КОНФЛІКТІВ

Мирити учнів, що ворогують, у Чернігові почали із жовтня минулого року. Допомога шкільних медіаторів потрібна щотижня. Соціальна педагогиня ліцею Наталя Саєнко розповідає, що будь-хто із школярів може повідомити їй про конфлікт. Далі двоє медіаторів зголошуються у Viber-групі й опікуються сторонами, які конфліктують, на великій 15-хвилинній перерві або після уроків.  

“На початку роботи ми розповідаємо, хто ми такі та які наші принципи роботи. А це добровільність, розподіл відповідальності, нейтральність, конфіденційність, – пояснює Анна Ісаєва (14 років) із гімназії №31. – Конфіденційність у медіації вкрай важлива. Ми не можемо ні з ким обговорювати ситуацію поза класом. Провели медіацію і забули про конфлікт”

Ольга Виноградова (14 років) вказує, що під час спілкування потрібно зрозуміти причину конфлікту. Знаючи її, сторонам легше домовлятись.  

“Під час останньої медіації ми довго не могли зрозуміти причини, чому людина дала відсіч. Вона казала, що це її захисна реакція. Але в конфліктах завжди є причини. Можливо, сторони недолюблюють одна одну ще з початкової школи. Це не може бути просто захисною реакцією”, – дивується учениця Чернігівської гімназії №31.

Ольга Виноградова, Анна Ісаєва, Ірина Старикова та Ліна Павленок
 
“Часто люди сваряться, але не розуміють, чому і навіщо потрібна сварка та до яких наслідків вона може призвести. Тому треба однозначно з’ясовувати, чого хоче кожна зі сторін, і шукати компроміси”, – додає Анна Ісаєва.  

Медіатор наштовхує ворожі сторони на вирішення конфлікту, пояснює Валерія Локаєнко (15 років) зі школи №22.

Валерія Локаєнко

“Я сприймаю себе місточком між людьми, допомагаючи самостійно знайти необхідний для них компроміс”, – коментує вона. 

Діти пояснюють, що, вирішуючи конфлікт, медіатор не має права ставати на жоден бік. Також вони не можуть озвучувати, що якийсь конфлікт незначний.

“Для когось він точно видається вкрай важливим. Якщо медіатор це озвучить – одна із сторін образиться і не буде йти на контакт”, – пояснює Ліна Павленок.   

“Кожен конфлікт потребує залученості медіаторів. І не важливо, чи він великий, чи маленький. Ми завжди будемо на обох сторонах і ніколи не станемо на чиюсь одну. Яким би не був конфлікт, ми завжди допоможемо”, – додає Ірина Старикова (15 років) із Чернігівської гімназії №31. 

Загалом школярі-медіатори називають свою роботу ефективною. Після такого спілкування діти, що конфліктують, більше не звертались із тією ж самою проблемою. Винятками є ситуації, коли хтось із сторін каже неправду або нещирий. 

“Вони вирішили цю проблему, забули цей конфлікт і почали спілкуватись. Я вважаю, що це показник успішності нашої роботи”, – каже Анна Ісаєва. 
 
 
“На початку школярі сумніваються, що медіація допоможе, бо ніколи про неї не чули. Але коли вони розуміють, що це серйозно, починають нам довіряти й усвідомлювати, що ми можемо допомогти. Після медіації вони вже радять іншим учням приходити до нас”, – каже Ліна Павленок. 
 
Наталя Саєнко
 
Наталя Саєнко згадує: якщо адміністрація школи підтримала впровадження служби порозуміння, то деякі вчителі дивувались, як це діти можуть виконувати роботу психолога.
 
“Але медіатор – це старший друг, з яким можна конфіденційно поспілкуватись. Діти не завжди розповідають мені про конфлікти. Вони або побоюються, або їм соромно щось розповісти. Як-не-як, а вони все одно сприймають мене як учительку”, – каже вона. 
 
Служби порозуміння були новинкою й для батьків. Соціальна педагогиня згадує одну маму, яка обурювалась, що це за медіація і чому її проводили без неї. 
 
“Я мамі пояснила, що це за процедура. Я їй сказала: “Чи хочете ви, щоб ваша дитина сварилася далі? Чи ви бажаєте, щоб вона навчилася слухати, бути почутою, вміла говорити правду, розповідала, що у неї болить, через що почалася сварка, з’ясовувати особисті стосунки на рівні розмови і знайти вихід із ситуації?” Після цього батьки усвідомлюють користь медіації”, – розповідає Наталя Саєнко. 
 
РОЗШИРЕННЯ ПРОЕКТУ
 
Школярі нарікають, що в школі немає нейтрального приміщення для медіацій. 
 
“У громадської організації немає коштів, аби купити круглі столи, стільці, фліпчарти, канцелярію та необхідне обладнання”, – каже Катерина Данькова. Загалом облаштування одного кабінету шкільної служби порозуміння коштує близько 20 тисяч гривень. Зараз у Чернігові напрацьовують проект змін до освітньої місцевої програми, в межах якої планують передбачити фінансування на такі кабінети у 12 школах міста. 
 
Чернігівський громадський комітет захисту прав людини планує продовжити навчання учнів з інших шкіл. Наступного разу до тренінгів, які мають відбутись улітку, залучать уже сертифікованих школярів-медіаторів.
 
“Дітей потрібно залучати як співтренерів, аби підтримувати їхню мотивацію в роботі медіатора. Окрім цього, в учасників тренінгу до них буде більше довіри. Такі учні – приклад для наслідування іншим дітям”, – переконана Катерина Данькова. 
 
ЧОМУ ШКОЛИ МАЮТЬ БУТИ ЗАЦІКАВЛЕНІ У СТВОРЕННІ СЛУЖБ ПОРОЗУМІННЯ
 
У Національній поліції Чернігова з кінця 2018 року працюють лише двоє шкільних офіцерів поліції. Вони проводять просвітницькі заходи в школах та реагують на виклики вчителів, однак у Нацполіції нарікають, що на 35 шкіл двох спеціалізованих поліцейських украй мало. 
 
Кураторка програми шкільних офіцерів поліції Аліна Палуб розповідає, що зраділа звістці про появу шкільних служб порозуміння. Вона пояснює, що через вимоги законодавства шкільні офіцери поліції не можуть спілкуватись із дітьми сам на сам. Інакше за таке порушення прав дитини прокуратура може відкрити кримінальне провадження. 
 
Михайло Коленько, Ольга Мельник, Аліна Палуб
“Процедура спілкування з дітьми має відбуватися за участю одного з батьків, соціального педагога чи психолога. Хочеш допомогти, поспілкуєшся сам на сам з дитиною, а наступного ранку мама в прокуратуру принесе заяву. Вона буде скаржитись, що ми чинили тиск на дитину, залякали її так, що вона тепер не спить. А коли зустріч відбувається з трьома дорослими, як не намагайся, все одно дитина відчуватиме тиск і не відкриватиметься. Вона ж не буде говорити такій кількості дорослих, що у неї накипіло. Інакша ситуація, якщо зі сторонами, що конфліктують, говоритимуть самі школярі-медіатори”, – розповідає Аліна Палуб. Поліціянтка переконана, що якщо діти всередині школи вирішуватимуть конфлікти, то навчальним закладам не потрібно вже буде залучати поліцію.  
 
“Ми помітили: якщо стається кричущий випадок, ми кажемо адміністраціям шкіл телефонувати на лінію 102, бо так вимагають процедури, але вони відмовляються. Директори та заступники директорів бояться, що постраждає авторитет школи. Тому саме школи мають бути зацікавлені в розвитку служб порозуміння”, – пояснює вона. 
 
Водночас Аліна Палуб наголошує, що адміністрації шкіл не мають приховувати систематичного булінгу і конфліктів, які вони не можуть врегулювати (згідно з новим законом про антибулінг – ред.).    
 
“Булінг – це систематичне насильство. Якщо адміністрація школи буде замовчувати, то штраф отримують і спостерігачі булінгу, і адміністрація школи, яка приховала правопорушення”, – застерігає вона.  
 
Микола Мирний, журналіст Центру інформації про права людини спеціально для “Нова українська школа”
Поділитися:
Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: