Становище українських ЛГБТ у 2020 році: коротко переповідаємо результати дослідження

Правозахисний ЛГБТ-центр “Наш світ” оприлюднив щорічний звіт щодо становища ЛГБТ-людей в Україні. ZMINA вже писала про те, що минулого року на тлі пандемії зафіксували зменшення кількості нападів та дискримінації гомосексуальних й трансґендерних людей, попри те що активність головних противників рівності для ЛГБТ зросла. 

У цьому ж матеріалі коротко переповідаємо головні висновки дослідження, які свідчать про ті чи інші суспільні та політичні тенденції щодо прав ЛГБТ.  

Минулого року з’явилася низка законодавчих ініціатив, які могли б суттєво вплинути на правове становище ЛГБТ в Україні – як позитивно, так і негативно. Утім, жодну з них не підтримали в профільних комітетах і не внесли до порядку денного пленарних засідань Верховної Ради. 

Йдеться, з одного боку, про законопроєкти №3316, 3316-2 і 3316-3 щодо криміналізації злочинів ненависті за ознаками сексуальної орієнтації та ґендерної ідентичності (СОҐІ). З іншого ж боку – про гомофобні ініціативи, які містилися в проєкті закону №3316-1 щодо заборони пропаганди “відмови від народження дітей, руйнування інституту сім’ї, позашлюбних і протиприродних статевих відносин та розпусти”, а також у законопроєктах №3916 і 3917, які фактично пропонували повторити в Україні російський досвід законодавчої заборони “пропаганди гомосексуалізму”. 

Певні шанси на ухвалення зберігає проєкт закону №2693 “Про медіа”, який навіть після внесення численних правок містить заборону на поширення дискримінаційних висловлювань за ознаками СОҐІ. Але, як пишуть у звіті, ця норма дуже непокоїть українські церкви.

“Вочевидь, як і у випадку заборони на дискримінацію за ознаками СОҐІ в трудовому законодавстві, українська влада намагається виконати вимоги угоди про асоціацію з Європейським Союзом, яка зобов’язує нашу державу дотримуватися його певних законодавчих положень. Як бачимо, якщо з боку ЄС висувають не рекомендації, а тверді вимоги щодо захисту прав ЛГБТ, уряду та президентській адміністрації вдається переконати парламентарів у потребі ухвалення відповідних рішень” – зазначають у “Нашому світі”.

Український уряд не зробив нічого для виконання ЛГБТ-компонентів плану дій з реалізації Національної стратегії у сфері прав людини на період до 2020 року. А саме:

• не вніс сексуальної орієнтації та ґендерної ідентичності як захищених ознак до Закону України “Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні”, а також не вніс поправок до Кримінального кодексу щодо криміналізації злочинів з мотивів нетерпимості, зокрема за ознаками СОҐІ; 
• не розробив та не подав на розгляд Кабінету Міністрів законопроєкту про легалізацію реєстрованого цивільного партнерства для різностатевих і одностатевих пар; 
• не зняв заборони на всиновлення дітей, зокрема, трансґендерними та ВІЛ-позитивними людьми; 
• не створив та не затвердив спільної інструкції МВС та Генеральної прокуратури України щодо розслідування злочинів на ґрунті нетерпимості органами внутрішніх справ з урахуванням методології ОБСЄ.   

За оцінкою експертів “Нашого світу”, з 21 положення плану дій, які безпосередньо стосуються питань захисту прав ЛГБТ, за п’ять років виконано повністю дев’ять, частково – два і не виконано десять. Так, фактично ухвалено лише зміни щодо спрощення порядку корекції статі для трансґендерних осіб. 

У 2020 році українські суди ухвалили кілька рішень щодо гомофобних законодавчих ініціатив органів місцевого самоврядування. Зокрема, Рівненський окружний адміністративний суд задовольнив позов громадського активіста Дмитра Деркача, в якому той вимагав визнати нечинним рішення Рівненської міської ради щодо заборони в місті ЛГБТ-заходів.  

Київський окружний адміністративний суд майже два роки розглядав позов громадських активістів до Чернівецької облради з вимогою визнати протиправним і скасувати її рішення від 2018 року щодо звернення до української влади з набором стандартних гомофобних вимог – частину всеукраїнської кампанії “на захист традиційної сім’ї” з боку релігійних активістів. Зрештою, у своєму вироку суд констатував, що рішення облради ухвалено з порушенням статті 6 Закону України “Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні”, оскільки містить ознаки підбурювання до дискримінації.   

“Місцеві ради у 2020 році переважно ігнорували кампанію “на захист традиційної сім’ї” з боку релігійних активістів, основна активність якої припала на 2018 рік. Утім, відповідні звернення до центральної влади із загальними вимогами обмежити права та ігнорувати інтереси ЛГБТ-людей все ж таки були ухвалені Калуською міськрадою Івано-Франківської області й Скадовською райрадою Херсонської області. Так само до центральних органів влади від місцевих рад надходили нечисленні звернення з вимогами не ухвалювати конкретні законопроєкти на захист прав ЛГБТ і, навпаки, ухвалити конкретні законопроєкти по забороні “пропаганди гомосексуалізму”, – зазначають у доповіді та додають, що помітної реакції з боку державної влади ці звернення не мали. 

Через карантин з березня 2020 року відбувалося мало публічних акцій та масових фізичних зібрань, присвячених ЛГБТ-проблемам. Отже, цього року було небагато приводів перевірити роботу поліції щодо забезпечення проведення таких заходів. Стосовно тих масових фізичних заходів, які все ж таки відбулися, автори звіту відзначили ефективну роботу поліції під час першого Маршу рівності в Запоріжжі та неефективний захист акції в межах ОдесаПрайду від гомофобної агресії.  

Ситуація з розслідуванням злочинів ненависті за мотивами гомофобії або трансфобії залишається переважно незадовільною. Попри те що МЗС розробило методичні матеріали з розслідувань злочинів ненависті, мотиви гомо-/трансфобії під час скоєння злочинів зазвичай ігноруються, такі злочини й далі кваліфікують як звичайне хуліганство, а провадження за статтею 161 ККУ про порушення рівності громадян взагалі не відкривають або швидко припиняють. 

Чи не вперше Служба безпеки України звернула увагу на пропаганду в Україні так званих традиційних цінностей, які неодмінно охоплюють гомофобію та трансфобію. Так, в інтерв’ю виданню LB.ua заступниця начальника Департаменту контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері інформаційної безпеки СБУ Юлія Лапутіна зауважила, що рухи за “традиційні цінності” є інструментом впливу російської держави, у чому їй активно допомагає Російська православна церква. 

Представники українських політичних партій у 2020 році практично не зачіпали ЛГБТ-питань. Утім, низка народних депутатів від різних політичних сил виступала із заявами та ініціювала законопроєкти на цю тему. Представники найбільшої фракції ВР від керівної партії “Слуга народу” демонстрували діаметрально протилежні позиції щодо захисту прав ЛГБТ: поки одні депутати реєстрували законопроєкти на їхню підтримку, інші подавали законодавчі ініціативи, присвячені забороні “пропаганди гомосексуалізму і трансґендерізму”.

Так, стосовно відверто гомофобного, на переконання авторів звіту, законопроєкту №3917 голова партії та перший заступник голови фракції “Слуга народу” Олександр Корнієнко заявив, що “запропоновані ідеї потрібно перевірити на дискримінаційність, а його розгляд треба відкласти й зайнятися тими питаннями, які дійсно хвилюють суспільство”. 

Загалом, акцентують у доповіді, послідовну гомофобну риторику та підтримку всіх відповідних ініціатив демонстрували політики проросійського спрямування, і насамперед члени “Опозиційної платформи – За життя”. 

Кумедна ситуація склалася навколо запису на фейсбук-сторінці відомого правонаціоналістичного політичного діяча, ветерана війни проти Росії Дмитра Яроша. 30 січня він опублікував гомофобний пост, у коментарях до якого зазначив, що ніколи не бачив геїв на фронті. У відповідь на це інший ветеран Дмитро Різниченко опублікував фотографію групи військових, де просто за Ярошем стоїть Віктор Пилипенко, тоді гранатометник добровольчого батальйону “Донбас”, який у 2018 році зробив камінг-аут як гей і став ЛГБТ-активістом. Після цього Дмитро Ярош видалив цей запис, – йдеться в дослідженні. 

Випадки мови ворожнечі стосовно ЛГБТ в українських ЗМІ меншають та зустрічають засудження й реакцію з боку не тільки ЛГБТ-активістів та їхніх союзників у громадянському суспільстві, але й державних органів. Зокрема, Секретаріату Уповноваженого ВРУ з прав людини та Національної ради з питань телебачення і радіомовлення.

Так, пишуть у доповіді, перший послідовно та оперативно реагував на інциденти із закликами до дискримінації та мовою ворожнечі проти ЛГБТ, висловлював занепокоєння відкритою підтримкою з боку окремих представників органів держвлади та місцевого самоврядування заборон щодо діяльності на підтримку ЛГБТІ-спільноти та “фактом існування в Україні радикально налаштованих організацій, які заявляють про свою позицію нетерпимості до людей з відмінною сексуальною орієнтацією” тощо.

Нацрада натомість на підставі звернень Омбудсмана та громадської організації “Альянс.Глобал” призначила позапланову перевірку телеканалу КРТ через поширення під час трансляції передачі “Гаряча лінія” мови ворожнечі, підбурювання до дискримінації, використання образливих і зневажливих висловів, оцінних суджень і тверджень, що принижують людську честь і гідність.

Так, під час ефіру ЛГБТ-людей називали “мєрзостью”, “збоченцями” та “психічно хворими”. Глядачам також пропонували проголосувати в опитуванні “Одностатеві пари – чума ХХІ століття?” лише з двома варіантами відповіді: “одностатеві стосунки – розпуста” або “одностатеві стосунки – хвороба”.   

Після перевірки телеканалу не продовжили ліцензію, тож він повністю припинив своє мовлення в ефірі та кабельних мережах. 

З іншого боку, організатори Маршу рівності в Києві повідомили про відмову з боку Департаменту соціальної політики КМДА у фінансуванні події через вочевидь упереджене та гомофобне ставлення громадської бюджетної комісії, яка розглядала проєктні заявки. 

Непримиренними ворогами ЛГБТ в Україні залишаються праворадикальні партії та організації. Утім, автори доповіді зауважують, що, оскільки після торішніх парламентських виборів ці партії практично цілком втратили представництво у ВР, їхній вплив на політичні процеси в країні став ще менш помітним, хоча вони й не зменшують своєї агресивної гомофобної громадської активності:

“Власне, політичні партії радикально-націоналістичного спрямування (“Свобода”, Національний корпус) зараз майже не приділяють уваги цій сфері, яка стала прерогативою праворадикальних місцевих громадських організацій, насамперед таких, як “Традиція і порядок” (Київ, Харків, Кривий Ріг), “Фрайкор” (Харків), “Едельвейс” (Вінниця) тощо. Представники цих організацій відзначились у 2020 році загрозами та нападами на заходи, присвячені захисту прав ЛГБТ та жінок”. 

ЛГБТ-тематика поступово займає дедалі більше місця в порядку денному українських церков і релігійних активістів. Вони підтримують всі без винятку  законодавчі та політичні ініціативи, спрямовані на обмеження прав ЛГБТ-людей, і, користуючись своєю значущістю в очах українських політиків, активно та зазвичай успішно перешкоджають ухваленню будь-яких заходів на захист ЛГБТ, запевняють у дослідженні. 

Крім того, у ньому стверджують, що, протестуючи проти таких законодавчих пропозицій, українські церкви та релігійні активісти активно вдаються до пересмикування, маніпуляцій та відвертої брехні: часто вони критикують відповідні законопроєкти за вигадані положення, які фактично не містяться в цих документах, зокрема обмеження свобод слова та віросповідання. 

“Хоча українські урядовці та законодавці схильні зважати на негативну думку церков при ухваленні проЛГБТ-ініціатив, вони не підтримують схвалювані церквами гомо- чи трансфобні пропозиції”, – зазначають автори доповіді. 

Читайте також: “Хто і як намагається відстояти право на насильство щодо ЛГБТ”.

Насамкінець у дослідженні підсумовують, що ЛГБТ-питання у 2020 році не відігравали важливої ролі в суспільному житті України. Однак зазначають, що соціологічні опитування демонструють повільне зростання в українському суспільстві терпимості та прийняття ЛГБТ-людей.