Рівність та недискримінація – чия це справа?

Хто в Україні має запроваджувати принципи рівності й недискримінації? Йдеться не про гарні слова – а про цілком конкретні речі. Наприклад, щоб людина, яка пересувається на візку, мала можливість працювати не тільки “на дому”, а й вільно приїжджати в офіс й бути разом з колегами. Щоб темношкірий іноземець міг спокійно купувати квиток на футбол, отримувати задоволення від гри й… не бути побитим на стадіоні. Щоб гей чи лесбійка могли не боятися бути звільнені з роботи через свою сексуальну орієнтацію…

ДЕРЖАВА

“Недбалість провокує недбалість”, – переконана заступниця міністра МВС України Анастасія Дєєва й додає, що найперше слід говорити про небайдужість.

Заступниця нагадує теорію “розбитих вікон”. Так, якщо в місцевості буде будинок з розбитим вікном і ніхто біля нього не прибиратиме, то за місяць у цьому районі можна очікувати мародерство, збільшення сміття.

“По-друге, має діяти державна політика. Ми не можемо будувати без фундаменту. І законодавство – це і є тим фундаментом для поширення принципів недискримінації”, – стверджує Дєєва. Також вона наголошує: принцип рівності має комунікуватися на всіх рівнях. Як усередині державних структур (між різними міністерствами, відділами тощо), так і ширше – між державою, бізнесом, громадськістю.

“Тож третє я би назвала бізнес та його соціальну відповідальність. Це відіграє дуже важливу роль у формуванні толерантного суспільства. Український бізнес має ставати більш френдлі. Є чимало гарних прикладів – чому це працює. Такі великі корпорації, як Google, Facebook, McDonalds уже давно враховують принцип різноманіття у веденні бізнесу”, – коментує Анастасія Дєєва.

Заступниця міністра наводить приклад із включенням у суспільство людей з інвалідністю, яких значна частка в Україні.

“Та на всі мої запити у різні урядові структури – у Мінсоцполітики, в МОЗ та інші, – мені не можуть надати повної статистичної інформації, скільки людей з інвалідністю є в Україні”, – веде посадовиця.

За її словами, це частина суспільства (за загальними підрахунками кількість осіб, які мають довідку інвалідності – понад 2,8 мільйони), щоб бізнес враховував їх як потенційних пошукачів роботи, потенційних клієнтів, потенційних партнерів, із якими можуть мати ділові стосунки.

“Четверте. Громадські організації адвокують права людини, зокрема, принцип рівності. Саме вони є тими, хто на локальному рівні підтримують ці важливі ініціативи. Нині в Україні відкрите вікно можливостей – і нарешті, громадські організації почали взаємодіяти з державою і їх стали чути”, – зауважує Анастасія Дєєва.

І наостанок наголошує: що в цих процесах змін не слід ані викидати, ані зменшувати роль ЗМІ. І для впровадження принципів недискримінації усім потрібно співпрацювати.

БІЗНЕС

Представниця Міжнародного благодійного фонду “Відродження” Ліана Мороз переконана, що саме бізнес може стати прикладом для держави – як дотримуватися принципів недискримінації.

Експертка наводить ще новий для України інструмент “Індекс корпоративної рівності”. Індекс – це національне дослідження корпоративної політики, правил та практики українського бізнесу щодо заборони дискримінації на робочому місці та підтримки рівності й розмаїття. Саме фонд “Відродження” був одним з тих, хто свого часу підтримував громадськість у створенні такого інструменту для бізнесу.

Унікальність Індексу в тому, що оцінюється український бізнес, аби виявити, наскільки компанії готові захищати своїх працівників від дискримінації за такими ознаками, як стать, інвалідність, сексуальна орієнтація та ґендерна ідентичність.

І якщо в перші роки дослідження Індексу корпоративної рівності готові були пройти таке оцінювання лише міжнародні компанії, які представлені в Україні, то вже в наступні роки став проявляти інтерес і суто український бізнес.

ДОВІДКА. В Індексі 2016 взяла участь 151 компанія. Порівняно з першим випуском кількість учасників дослідження зросла більше ніж удвічі. 57 компаній набрали понад 50 балів та потрапили до відкритого рейтингу, 49% цих компаній є українськими. Окрім того, цього року вперше до Індексу доєдналися державні інституції, а саме: Міністерство економічного розвитку і торгівлі, Міністерство охорони здоров’я та “Укрзалізниця”.

“Коли про наш Індекс дізналися наші колеги з інших країн, наприклад, з Грузії, вони звернулися до нас за запозиченням досвіду. Ще одним досягненням є той факт, якщо минулі роки ми йшли до бізнесу й говорили про ідеї рівності й намагалися, щоб почули нас, представників некомерційних організацій. Цього року вже сам бізнес запрошує нас до співпраці”, – коментує Ліана Мороз.

ЛЮДИНА

Співголова Коаліції з протидії дискримінації Ірина Федорович вважає, що флагманом рівності може стати лиш сама людина.

“По суті, треба запитати: недискримінація – кому це вигідно? Якби мене про це запитали – я б відповіла, що це вигідно… мені. Потрібна мені як людині, яка має певні ознаки, за якими мене можуть дискримінувати”, – наголошує Федорович й додає, що в Україні ця тема тільки починає розвиватися.

“Бізнес уже розуміє – чому вигідно бути інклюзивним. Але поки в Україні діють подвійні стандарти: ми знаємо, що має бути доступний офіс, але ми його поки не робимо. І не важливо, які причини недоступного офісу: брак коштів, складність переобладнання та ремонту чи відсутність волі керівництва”, – каже Федорович.

Щоб ці подвійні стандарти залишалися в минулому, від людини як користувача послуг залежить, чи буде вона із цим миритися, чи ні.

“Взагалі культура поваги виховується вкрай повільно! А для цього потрібно починати себе запитувати: “Чому щось не так? Чому щось не комфортно?”. І вимагати змінювати ситуацію. Тоді будуть зміни – не тільки в бізнесі, а й у суспільстві в цілому!”, – переконана Ірина Федорович.

Ірина Виртосу, Центр інформації про права людини для ЛГБТ-порталу