Правозахисниця Матвійчук: “Список політв’язнів зростатиме, доки українські території будуть окуповані Росією”
У серпні очільник Офісу президента Андрій Єрмак оголосив про плани взаємного звільнення між Україною та Росією утримуваних осіб у форматі “100 на 100”. Але цього так і не сталося. Українська сторона утримується від коментарів про перебіг перемовин, щоб не нашкодити їм, а правозахисники сподіваються на новорічне різдвяне диво.
Коаліція громадських організацій, які опікуються питанням звільнення бранців Кремля, заявляє про щонайменше 103 незаконно утримуваних Росією громадян України в Криму та на території РФ. Що стосується Сходу України, то СБУ повідомляє про 251 заручника.
17 грудня стало відомо про зрив чергового етапу перемовин щодо звільнення заручників Кремля. Навіщо Росії політв’язні та що потрібно робити, щоб не було нових бранців, – про це ми говорили з Олександрою Матвійчук, головою правління Центру громадянських свобод, лауреаткою премії ОБСЄ Democracy Defender Award 2016, ініціаторкою кампаній зі звільнення українських політв’язнів #Prisoner’sVoice та #LetMyPeopleGo.
– Чи є надія на звільнення до кінця цього року?
– Певності немає. У перемовному процесі є цикли, і виглядає так, що справа застрягла на певному етапі. Утім, перемовини тривають. Я сподіваюся, що спрацюють гуманістичні засади й звільнення в грудні таки відбудеться. Але це не буде у форматі “100 на 100”, як улітку обіцяв Андрій Єрмак.
– Хто ці люди, яких Росія незаконно утримує?
– Під терміном “заручники Кремля” ми розуміємо кілька груп людей. Перша – ув’язнені за політичними мотивами в офіційних в’язницях на території РФ або в окупованому нею Криму.
Росія визнає, що вони перебувають у її юрисдикції, і ми маємо підтвердження, що кримінальні справи проти цих людей сфабриковано за політичними мотивами.
Друга група – це незаконно позбавлені волі на території окупованого Донбасу. У них інший статус. Якщо вони військові, то це військовополонені, а якщо цивільні – цивільні заручники. Росія категорично заперечує, що вона має вплив на долю цих людей. Хоча якщо керуватися міжнародним гуманітарним правом, то очевидно, що РФ здійснює фактичний контроль над Донбасом, і тому відповідає за всі порушення прав людини, які там стаються.
Я б згадала ще й третю групу – 5,5 млн людей, які живуть на окупованих територіях Криму і Донбасу. Вони теж певним чином є заручниками, бо не мають жодних шансів захистити себе від потрапляння до першої чи другої категорії.
– Які цілі ставить Росія, незаконно переслідуючи на своїй території, в ОРДЛО та Криму?
– Вона хоче досягти щонайменше трьох цілей. По-перше, РФ використовує таких громадян України для інформаційної війни. На російському телебаченні потрібно періодично показувати так званих українських шпигунів, диверсантів, представляти кримських татар як терористів та екстремістів. Росія вже сьомий рік веде війну з Україною, і їй треба послідовно формувати та підтримувати образ ворога.
Друга мета – це метод ведення війни. Я нагадаю, що 2014 року під переслідування масово потрапляли люди, які чинили ненасильницький спротив окупації, як-от ув’язнений кінорежисер Олег Сенцов, убитий кримський татарин Решат Аметов у Криму та горлівський депутат Володимир Рибак, який намагався повернути прапор України на міську раду і якого потім знайшли в річці з розпоротим животом.
Цей метод ведення війни має на меті знищити або вичавити за межі тих територій активну меншість і залякати пасивну більшість. Це дозволяє швидко взяти контроль над регіоном. Але територію треба ще й утримувати, і тому ці репресії продовжуватимуться.
Погляньмо на Крим. Там РФ проводить політику пришвидшеного перетворення колишнього курорту на потужну військову базу, що видно зі зростання кількості військового контингенту, військової техніки, облаштування певних місць для можливого зберігання ядерної зброї.
Для того щоб зробити це перетворення, Росія в Криму проводить дві свідомі політики. По-перше, це заміщення населення. Потрібні лояльні мешканці довкола військової бази.
Уже кілька років існує низка програм для завезення на півострів громадян Росії з різних її регіонів. Насамперед ідеться про військових, колишніх суддів, колишніх спецслужбовців та їхні родини. І в Криму дійсно постійно збільшується кількість приїжджих, спричинюючи поступові зміни демографічного складу населення.
Паралельно Росія проводить умисні репресії проти нелояльного та потенційно нелояльного населення. Владі потрібно показово саджати людей, щоб решта незгодних виїхала з півострова.
Механізм репресій неспроможний сам по собі зупинитися, бо він пов’язаний з візією Росії щодо перетворення окупованого Криму на військову базу.
Третя ціль – домогтися від Києва політичних поступок. Під час переговорів ми постійно бачимо політичні вимоги, що ми-от звільнимо людей, якщо ви внесете зміни до Конституції, проведете вибори на Донбасі, дасте воду через Північно-Кримський канал, проведете тотальну амністію воєнних злочинців.
Кремль використовує людей для торгів, саме тому важливо розуміти, що навіть якщо сьогодні Росія виторгує їй потрібне і відпустить усіх з наших списків, то вже завтра зможе арештувати вдвічі чи втричі більше.
– Кримська правозахисна група відкидає твердження закордонних ЗМІ, що стосунки між РФ та Україною дещо поліпшилися після великого обміну наприкінці 2019 року. Відтоді Росія незаконно затримала 28 громадян і загальна кількість сягнула 103 людей. Скільки незаконно затриманих у “ЛНР” та “ДНР” і яка була динаміка з новими затриманими у 2020 році?
– Списки постійно зростають. В останніх озвучених СБУ даних ідеться про 251 людину. Але я переконана, що це тільки верхівка айсберга. За нашою інформацією, ув’язнених у рази більше, але, оскільки список СБУ закрито від громадськості, ми не можемо їх порівняти.
Тут треба розуміти, що, поки Крим і Донбас не будуть деокуповані, ми постійно матимемо нові випадки викрадень та незаконних арештів. Це означає, що стратегії міжнародної спільноти та окремих країн, таких як учасниця Нормандського формату Німеччина, яка залучена до врегулювання цього збройного конфлікту, і зрештою самої України мають виходити з простого факту. Ми маємо боротися не лише за звільнення людей з нинішніх списків, а й за тих, хто буде заарештований уже завтра.
– Реагуючи на критику про політичне переслідування в Криму, російські політики, зокрема в ПАРЄ, кажуть, що РФ переслідує терористів забороненої в Росії релігійної організації “Хізб ут-Тахрір”. У Німеччині також заборонено цю організацію. Bundesverfassungsschutzі вказує, що вона заперечувала існування Ізраїлю і закликала до знищення євреїв. Чому ви вважаєте справи “Хізб ут-Тахрір”, у яких Росія інкримінує низці кримських татар членство в цій організації, політичним переслідуванням?
– Це ще один приклад, як Росія використовує цих людей в інформаційній війні, вішаючи на них ярлики.
По-перше, немає жодних доказів у кримінальних справах, що ці люди належать до “Хізб ут-Тахрір”. Візьмемо яскравий кейс Eміра Усеїна Куку, якого міжнародна правозахисна організація “Amnesty International” визнала в’язнем сумління. Це правозахисник із Контактної групи з прав людини в Криму, який консультував та представляв інтереси родин безвісти зниклих під час окупації.
Його викрадали представники ФСБ, били, проводили профілактичні бесіди, вимагали припинити правозахисну діяльність. Першу кримінальну справу відкрили за розпалювання міжнаціональної ворожнечі нібито через пост у соцмережі. І потім, після приміряння різних статей кримінального кодексу, обвинуватили в участі в “Хізб ут-Тахрір“. Немає жодних доказів, що ця людина належить до цієї організації, але це подається як факт, і йому присуджують тюремне ув’язнення.
Росія переслідує правозахисників, активістів та громадських журналістів, які в умовах придушеної свободи слова на півострові повідомляють про тамтешні репресії.
27–28 березня минулого року російські силовики затримали 24 кримських татарина. Сімнадцять із них були активістами громадської ініціативи “Кримська солідарність“, носили передачі в тюрми політв’язням, приходили підтримати в суди, поширювали інформацію про переслідування та опікувалися рідними бранців Кремля.
Це найпростіший спосіб розправи з інакодумством. Треба просто новітніх дисидентів назвати терористами й екстремістами та артикулювати це на міжнародній арені. Так легше і пояснювати свої вчинки.
У такий спосіб Росія дискредитує боротьбу з тероризмом як реально небезпечним явищем.
До того ж організація “Хізб ут-Тахрір” в Україні діяла легально. За всі ці роки не було жодних насильницьких закликів чи дій на території України. Так само й у самій Росії, за висновком російського правозахисного центру “Меморіал”, який домагається, щоб “Хізб ут-Тахрір” вилучили зі списку терористичних організацій.
Тобто навіть якби хтось із цих людей і належав до “Хізб ут-Тахрір”, то Крим – це територія України, а держава-окупант за міжнародного гуманітарного права не має права встановлювати свої порядки й законодавство на окупованій території.
– Чому статистично за сім років російсько-української війни більше звільнень відбулося на Сході України, ніж у Криму?
– Коли ми кажемо про незаконно ув’язнених на Донбасі, то є перемовний майданчик у Мінську, де ці питання можуть порушувати. Стосовно кримських політв’язнів, то відповідної платформи просто не існує. І, де про це говорити, просто незрозуміло.
– Ви особисто документували свідчення полонених на Сході України для Міжнародного кримінального суду. Які найсерйозніші порушення прав людини ви зафіксували?
– Ми говоримо про масштабну та організовану практику незаконних викрадень, катувань людей, примушень до рабської праці та позасудових страт. Це умисна свідома політика, тож ідеться про воєнні злочини.
Я опитала понад сотню тих, хто вижив у полоні. Люди розповідали, що їх били, ґвалтували, забивали в дерев’яні скрині. Розповідали, як їм відрізали пальці, як їм в анальний отвір засовували пляшку і розбивали ударом ноги, як проводили електричний струм через геніталії. Одна жінка розповідала, як їй виймали око ложкою.
Ці історії звучать дико з огляду на те, що зараз 21-ше століття і це Європа. От прямо зараз ми записуємо це інтерв’ю, а на Донбасі в цей момент у секретній в’язниці “Ізоляція” на території військової бази катують людей. І більшість із тих, хто там утримується, – цивільні.
Днями прокурорка МКС Фату Бенсуда оголосила про своє рішення звернутися до суддів МКС по дозвіл провести повноцінне розслідування, бо вони вбачають скоєння воєнних злочинів на цих територіях.
Правозахисниця Центру громадянських свобод Олександра Матвійчук та прокурорка МКС Фату Бенсуда– У серпні 2018 року бойовики затримали Олену Пех, яка викладала німецьку, російську мови та літературу в горлівській школі й технікумі, а також працювала в Художньому музеї. Що про неї відомо? Де її утримують?
– Олена Пех – мистецтвознавець, до полону працювала в музеї. Вона єврейка і носила зірку Давида. В ув’язненні жінку постійно принижували за релігійною ознакою. Бойовики називали її “жидівкою”. Зрештою військова наглядачка ножем з шиї зрізала цю зірку Давида попри благання Пех цього не робити, бо для неї віра та символи багато значать. Це завдало їй додаткових страждань.
Олену дуже жорстоко катували. Вона навіть порізала собі вени, щоб ці катування припинити. На щастя, вижила.
До жінки часто під’єднували електричний струм, через що тепер вона постійно відчуває сильні болі в ногах, які неможливо нічим загасити.
Після струму її облили холодною водою, що спровокувало напад епілепсії, над яким бойовики сміялися. Коли жінка просила про допомогу, то їй відповідали: “Нічого, ми тебе вилікуємо”.
Олена Пех зі своєю донькою Ізабеллою27 березня 2020 “суд” засудив її до 13 років, нібито за “зраду батьківщини”. Йдеться про штучно створену Росією “Донецьку народну республіку”. Зараз вона перебуває в жіночій колонії в Сніжному.
– У чому полягала її зрада, на думку бойовиків?
– Будь ласка, не шукайте раціонального обґрунтування. Я, коли опитую людей, які виходять з полону, зазвичай ставлю запитання, за що їх затримували, і зробила жахливий висновок, що немає жодного алгоритму дій, як ти маєш там поводитися, щоб гарантовано уникнути такої долі.
Люди розповідали, що їх затримали, бо вони переходили дорогу перед машиною, в якій сидів представник незаконно збройного формування, а йому це видалося зухвалим. Або що вони фотографували кав’ярню і це здалося комусь підозрілим. Або в них занадто загоріла шкіра, а це неподобство. Або ж вони просто опинилися не в тому місці, не в той час.
Я тому й кажу про всіх, хто проживає на цих територіях, як про третю групу заручників. Бо не має жодного правового механізму, як себе убезпечити. Ти можеш мати хоч портрет Путіна вдома і молитися на нього, але це тебе не захистить від того, що рано чи пізно опинишся на підвалі.
Я хочу закликати єврейську спільноту домогтися звільнення Олени Пех. Адже вона вдвічі вразливіша. Окрім того, що її звинувачують у нелояльності та проукраїнських поглядах, вона ще й додатково потерпає через те, що єврейка.
– Німеччина продемонструвала чітку політичну волю добудувати Nord Stream 2 та продовжувати економічну співпрацю з Росією. З іншого боку, ЄС продовжує санкції проти Росії через її агресію в Україні. Наскільки ефективні солідарні дії з боку Німеччини, ЄС та якої реакції ви хотіли б від них?
– Вони неефективні, бо в Заходу немає стратегії щодо Росії. Він діє реактивно. Отруїли Скрипалів – якась реакція, вчинили хакерську атаку – обговорюють розширення санкцій. А потрібна стратегія. Її можна критикувати, покращувати, але, коли стратегії взагалі немає і все будується на постреакціях, це шлях в нікуди. І Кремль цим користується.
Німеччина зараз головує в ЄС та підтримує створення механізму співдружності для притягнення до відповідальності за грубі порушення прав людини. А з іншого боку, ця сама Німеччина продовжує будувати з цими порушниками прав людини бізнесовий проєкт Nord Stream 2. Це як лебідь, рак і щука. Так не може бути.
Мені видається, що будівництво Nord Stream 2 – це стратегічний прорахунок Німеччини. Тамтешні політичні кола можуть думати, що, зав’язуючи Росію в торговельні відносини, вони створюють для країни безпекові гарантії, але ми вже бачили, що ця політика ЄС раніше була невдалою.
Прокладання труб газопроводу Nord Stream 2 у німецьких водах– Ви нещодавно надіслали до Міжнародного кримінального суду подання про політичні переслідування. Що саме ви хотіли довести суду в Гаазі?
– Одне з наших перших інформаційних повідомлень стосувалося воєнних злочинів у вигляді катувань, сексуального насильства та позасудових страт, які відбуваються в незаконних місцях несвободи на Сході України.
Останнє подання стосувалося Криму: у ньому ми надавали Офісу прокурора МКС докази того, як Росія використовує політичні переслідування, щоб утримати контроль над тимчасово окупованим Кримом, та розповідали, яке місце посідають політичні переслідування в стратегії РФ із перетворення півострова на військову базу.
РФ розглядає все населення Криму як нелояльне, адже вони жили в українській юрисдикції, де була бодай якась свобода. А Росія, яка прийшла на півострів, виявилась іншою, ніж та, яку вони бачили на екранах російського телебачення.
Уже 2015 року ми бачили, як кримчани виходили на протести з портретами Путіна і їх розганяли. А вони не могли повірити в це, бо це абсолютно не кореспондувалось із пропагандистською картинкою.
Для нового подання ми опитали бранців Кремля, які вийшли з в’язниць Росії та окупованого Криму, надали свідчення адвокатів та родичів затриманих про практику сфабрикованих справ, катувань та жорстокого поводження.
Ми вітаємо висновок прокурорки МКС, яка пропонує почати розслідування воєнних злочинів та злочинів проти людяності, які вчиняються на території окупованого Криму.
– Російський омбудсман Тетяна Москалькова у своєму щорічному звіті зазначає, що коефіцієнт порушень прав людини в Криму знизився. Чи звертались українські правозахисники до неї, щоб домогтися припинення практики порушень прав людини?
– Уповноважена з прав людини РФ не відповідає критеріям незалежності національної інституції захисту прав людини, які закріплено в Паризьких принципах ООН. Це повністю залежна від Адміністрації президента РФ людина. У неї був цікавий мілітаристський бекграунд до того, як її призначили головною захисницею прав людини в Росії.
Ця інституція – своєрідний симулякр і , як і суди в Російській Федерації. Всі знають: якщо твоя справа політична, то рішення вже зрозуміле до початку судового розгляду. Тож слова Москалькової не варто брати до уваги.
Але ми звертаємося до наших колег – російських правозахисників, які, своєю чергою, звертаються до Москалькової чи інших органів державної влади Росії, щоб захистити права українських громадян. Інколи це спрацьовує. Наприклад, коли українського політв’язня помістили в камеру до хворого з відкритою формою туберкульозу, що заборонено за російським законодавством, російська уповноважена зреагувала.
Загалом, цей діалог між російськими й українськими правозахисниками та взаємні ініціативи під час війни між країнами самі по собі дуже важливі.
– Чи досить сама Україна докладає зусиль щодо захисту політв’язнів?
– В України немає стратегії. Коли я аналізую дії державних органів, у мене складається враження, що вони звузили своє завдання до звільнення тільки нині ув’язнених. А вони мають думати й про тих, кого заарештують уже завтра, і відповідно будувати свою стратегію. Тоді стає зрозумілим, що важливо домогтися стратегічних змін – вільного доступу до ув’язнених Міжнародного комітету Червоного Хреста, закриття секретної в’язниці “Ізоляція” на території військової бази, надання можливостей регулярних побачень з рідними тощо.
За сім років стратегічно ситуація не змінилася. Ми всі зараз потерпаємо від наслідків пандемії, але тільки уявіть собі ситуацію на Донбасі, де полонені взагалі не мають медичної допомоги. В останньому звіті Верховного комісара ООН з прав людини колишні полонені розповідають, що за весь час полону вони бачили медичного працівника лише один раз, коли він робив ін’єкцію, щоб повернути їх до тями й щоб над ними могли продовжити тортури.
Зараз у неволі перебувають люди, яких утримують зі зламаним хребтом, частково паралізованим тілом після тортур, з підозрою на онкологію. Навіть домовленість про доступ медика та вільне передання ліків для них багато важить.
Олександра МатвійчукДля зміни ситуації критично важливо домагатися стратегічних змін загалом, щоб ув’язнені люди мали шанс дожити до моменту звільнення.
Інтерв’ю записав Микола Мирний, журналіст видання ZMINA, для Німецької служби Укрінформ
