95 страт на Донбасі

Дата: 06 Червня 2017 Автор: Микола Мирний
A+ A- Підписатися

Правозахисники громадської організації “Мирний берег”, які, зокрема, відшуковують безвісти зниклих, зафіксували 95 випадків страт на сході України.

Матеріал містить фотографії, які можуть шокувати. 

6 червня в Українському кризовому медіа-центрі правозахисники представили свою доповідь “Страчені на Донбасі”. 

Катерина Віжевська, заступниця голови “Мирного берегу”, переконана, що дослідження буде запорукою невідворотності покарання для порушників права на життя. 

“Україна і світ повинні знати і розуміти, що підвішувати живу людину за ноги і здирати з неї шкіру, наче з барана, свердлити жінці-волонтеру колінні чашечки, розбивати кінцівки пальців молотком, відрізати їх, використовувати затриманих, як саперів, пускаючи через мінні поля, – неприпустимо”, – каже вона. 

Понад півроку правозахисники та громадські слідчі збирали фото та відеодокази, опитували свідків, потерпілих та проводили власні розслідування. Вони переконані, зібрані матеріали будуть додатковими доказами міжнародних злочинів для Міжнародного кримінального суду, які сталися в Україні. 

У документі констатується, що виймання очей, “гра в російську рулетку”, розстріли та тортури стали звичними розвагами для представників незаконних збройних формувань (НЗФ). 

“У НЗФ є підрозділи, які принципово не беруть полонених. Вони вбивають їх після затримання, інколи перед вбивством катуючи та проводячи звірські допити (16 загиблих – ред.). Нерідко вбивці хизуються скоєним у соцмережах та в тематичних інтернет-ресурсах, до яких може отримати доступ кожен, навіть дитина”, – пишуть автори доповіді. 

СТАТИСТИКА 

Із 95 страчених 50 були цивільними. 63 людей загинули від вогнепальної зброї, 18 – від тортур. Серед вбитих – 84 чоловіки та 11 жінок. 

У стратах 49 людей правозахисники звинувачують НЗФ Донеччини, у 30 – НЗФ Луганщини, в 11 випадках – українських військових. У своєму дослідженні їм не вдалось встановити винуватців смертей п’ятьох людей. 

Автори доповіді розкривають історії 9 загиблих та тих, хто зазнав катувань з боку НЗФ в Луганській та Донецькій областях. В організації пообіцяли Центру інформації про права людини розповісти про 11 випадків страт з боку українських військових.  

ВБИВСТВО СОЛДАТА

5 вересня 2014 року, відповідно до Мінських домовленостей, на сході країни мали зупинитись бойові дії, а ворогуючі сторони – відійти на заздалегідь погоджену лінію розмежування. Через це підрозділ 24 бригади територіальної оборони (БТрО) “Айдар” полишив свої позиції в районі селища Металіст на Луганщині та двома автомобілями перебирався до Щастя. Однак військові потрапили у засідку – їх розстріляли бойовики диверсійно-штурмової розвідгрупи (ДШРГ) “Русіч”. З 28 людей у живих залишились четверо. 

Провівши розслідування, правозахисники вказують, що бойовики захопили солдата W2863 живим. Але, як вони зауважують, розвідгрупа НФЗ вирізнялася тим, що не брала нікого у полон. Чоловіку розпороли живіт, що не призвело до негайної смерті. Фото та відео зафіксували, що військового вбили згодом пострілом у голову. 

Автори доповіді називають керівником та виконавцем катувань та вбивства командира ДШРГ “Русіч” Мільчакова (“Сєрб”). Окрім цього, вони підозрюють, що до злочинів причетні мешканець Норвегії Петровський Ян Ігорович (“Славян”), Полехін Павло Володимирович (“Угольок”) із Луганщини та Віталій Орлов (Віскас) із Броварів.  

МИХАЙЛО СЛІСЕНКО

Водій 24 батальйону територіальної оборони “Айдар” Михайло Слісенко потрапив у засідку того ж таки 5 вересня на трасі Щастя – Металіст в районі села Цвітні Піски на Луганщині.

Чоловіка утримували в комендатурі обласного військового комісаріату. Його катували через те, що він був “айдарівцем”. Як твердять двоє свідків, Михайло Слісенко не витримав тортур на допиті і помер 7 вересня 2014 року. 

Залегендований свідок W3181 переповідає, що зловмисники кинули до його ніг тіло покійного зі словами: “Кажи дякую, що ти не “айдарівець”

Автори доповіді підозрюють у його вбивстві бойовиків диверсійно-штурмової розвідгрупи “Патріот” – Смолянкіна Іоанна Анатолійовича, Кисельова Віталія Вікторовича; та бойовиків батальйону “Зоря” – Чернишова Євгена (“Колобок”), чоловіка на прізвисько “Льотчик”.  

РОЗСТРІЛ БІЛЯ ШИШКОВО

Увечері 5 вересня 2014 року в районі сіл Крута Гора та Раєвка на Луганщині військові Збройних сил України потрапили у засідку. Двоє свідків, які сховались у “зеленці” у 20 метрів від місця події, розповіли, що учасники НЗФ відкрили вогонь, вимагаючи скласти зброю. Українські військові закликали бойовиків не стріляти через те, що у них був важко поранений. Таким чином четверо потрапили в полон.

Свідки чули розпорядження надягати чорні пакети на голови полонених і вести на опорний пункт НЗФ “Дамба”.  

Захоплених знайшли у місці масового поховання 4 червня 2015 року неподалік села Крута Гора. 

Роман Яцинич, громадський слідчий “Мирного берега”, каже, що військових розстріляли. Його колеги посилаються на відеозапис, на якому вони розпізнали чоловіків. 

“У цих вбивствах у нас було багато нез’ясованих моментів, і ми створили за легендою так званого Семена ВКонтакті і вийшли на зв’язок з Анатолієм Агєєвим із російського Бєлгорода, який на момент злочину був у роті спеціального призначення “Мангуст”, що входила до складу батальйону “Зоря””, – розповідає Роман Яцинич. 

За словами керівника проекту Геннадія Щербака, Анатолій Агєєв сам скинув відеозапис. 

“Усіх, кого на відео поклали, їм голови обушоком (кистінь, бойова гиря – ред.) пробили. Потім ще й зверху попригали”, – цитує Анатолія Агєєва громадський слідчий. 

Окрім цього, у злочинах автори доповіді підозрюють інших бойовиків батальйону “Зоря” – Краєва Міхаїла із Москви, Іванова Міхаїла із Казані та росіянина на прізвисько “Граніт”.  

ОЛЕКСІЙ КУДРЯВЦЕВ

14 липня 2014 року представники НЗФ Донеччини зняли Олексія Кудрявцева з рейсового автобуса, який прямував до Артемівська. Там чоловік проходив службу у батальйоні патрульної служби міліції особливого призначення. За свідченнями водія автобуса, бойовики знайшли у сумці Олексія його міліцейську форму та посвідчення співробітника міліції. 

Укладачі звіту зауважують, що про перебування у полоні чоловіка відомо небагато. Увечері 14 липня в інтернеті оприлюднили відео допиту. Його батько Микола Кудрявцев припускає, що Олексій під час запису був під дією психотропних речовин, бо у нього не спостерігається звичний для нього дефект мовлення. Батько переконаний, що його сину довелось зізнаватись у злочинах, яких він не скоював. 

Наприкінці відеозапису командир загону самооборони Горлівки Ігор Бєзлєр (“Бєс”) заявив, що знищив чоловіка. 

Свідки розповіли правозахисникам, що Ігор Бєзлєр показував відеозапис із допитом Олексія. За їхніми словами, з нього зняли скальп та просверлили ноги. Бойовик на прізвисько “Якут” повідомив іншим полоненим, що Олексія застрелили. Правозахисники опитали п’ятьох свідків у справі про вбивство міліціонера.  

Раніше представник Української Гельсінської спілки з прав людини Олег Левицький обурювався, що Слідче управління Донецької обласної міліції не розслідувало провадження за статтею 115 КК України (умисне вбивство). Ігорю Бєзлєру оголосили підозру за цією статтею у листопаді 2015 року. 

ЯКІСТЬ РОЗСЛІДУВАНЬ

Автори документу переконані, що з огляду на характер, масштабність та системність злочинів, – це злочини проти людяності та воєнні злочини, відповідно до Римського статуту Міжнародного кримінального суду. 

Вони зауважують, що Кримінальний кодекс України не має чіткої деталізації злочинів, що “за відповідних обставин унеможливлює належний рівень точності й конкретності для ефективного притягнення до відповідальності винних у порушенні міжнародного гуманітарного права”. Але при цьому вони вважають, що основною проблемою є не відсутність належного законодавства, а небажання української влади здійснювати свої конституційні функції. 

Юрист “Мирного берегу” Борис Книров розповідає, що сьогодні в кримінальних провадженнях уся енергія потерпілих та їхніх захисників скеровується на те, щоб змусити слідчого працювати. 

“Людину більше року не можуть знайти, а слідчий не те, що не зробив жодних слідчих дій при наявності достатньої інформації від рідних, а навіть елементарно не робить процесуальних дій – заявник не визнаний потерпілим, і не роз’яснені права у кримінальному провадженні. Такі випадки стаються системно. Таке ставлення до рідних відповідно до 3 статті Конвенції про права людини та основоположних свобод визнається як нелюдське поводження”, – каже він. 

За його словами, у деяких випадках слідчі раз на рік можуть зателефонувати до потерпілих і перепитати у них, чи не мають вони нової інформації. Це спричиняє їм ще більшого страждання. 

“Є випадки, коли потерпілі самі знаходять свідків, допитують їх і передають інформацію слідчим”, – додає Борис Книров і каже, що відсутність реального покарання службовця за бездіяльність є проблемою для повноцінної роботи правової системи в Україні. 

Автори звіту переконані, що немає сенсу вимагати від НЗФ Донеччини та Луганщини дотримання прав громадян, оскільки вони не є суб’єктами міжнародного права. Відповідальність вони покладають на Росію, яка контролює окуповані території й незаконні збройні формування. 

“Запобігти злочинам може примус припинити військові дії та повернення контролю над окупованими територіями саме через міжнародний тиск на Росію”, – каже Борис Книров. 

Нещодавно правозахисники із “Правозахисного порядку денного” розробили законопроект “Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо забезпечення його гармонізації з положеннями міжнародного права”. Документ надає можливість національним правоохоронним органам розслідувати злочини проти людяності та воєнні злочини відповідно до міжнародного гуманітарного права. Наразі правозахисники планують зареєструвати проект закону у Верховній Раді.  

Микола Мирний, журналіст Центру інформації про права людини

Поділитися:
Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter