На місцевих виборах вперше балотуються відкриті ЛГБТ-люди: чому це важливо

Тема ЛГБТ у період виборів різних рівнів в Україні систематично фігурує у порядку денному. І хоча раніше здебільшого йшлося про так званий чорно-блакитний піар і Спекуляція політичних сил на ЛГБТ-темі у негативному контексті стосовно кандидатів, цьогоріч фокус інший – до органів місцевого самоврядування в Києві та Харкові балотуються щонайменше шестеро відкритих ЛГБТ-людей, а також їхніх союзників і У Києві: Олександр Горбаченко від "Батьківщини", Ростислав Дзундза від "Екологічної альтернативи", Анастасія-Єва Домані від "Демократичної сокири", Тимур Левчук від "Екологічної альтернативи", Анна Леонова від "Демократичної сокири". У Харкові: Ірина Лисікова від "Демократичної сокири" .

ZMINA розповідає, про що свідчить те, що відкриті лесбійки, геї та трансґендерні люди висунули свої кандидатури й чому важливо, аби вони були представлені у владі. 

“ЛГБТ-спільнота поступово змінюється, перестає бути маргінальною, замкненою на собі і стає такою, яка взаємодіє з широким суспільством. Ми бачимо, що ЛГБТ-люди в Україні вже не так бояться розголосу про себе, а українське суспільство тепер не так лякається їх“, – говорить Андрій Кравчук, експерт Правозахисного ЛГБТ-центру “Наш світ”. 

На його думку, те, що сьогодні відкриті лесбійки, геї та трансґендерні люди висуваються до влади, свідчить про “дорослішання” українців в цілому. Говорить це й про осучаснення та наближення держави до стандартів “нормального західного суспільства”. 

Наприклад, у сусідній Польщі, яка, наголошує Кравчук, більш релігійна та консервативна, ніж Україна, цей етап пройшли ще з 10 років тому. Так, у 2011 році в країні на парламентських виборах до сейму обрали трансґендерну жінку Анну Гродську та відкритого гея Роберта Бедроня від партії “Рух Палікота”.

Партія, зокрема, виступала за легалізацію партнерських союзів для гетеросексуальних та гомосексуальних людей. Сьогодні Бедронь – один з найбільш відомих ЛГБТ-політиків Польщі, який за результатами минулих президентських виборів посів шосте місце у рейтингу. 

Що ж до України, то у нас немає жодного політика чи політикині, які б відкрито говорили про свою приналежність до ЛГБТ. Крім того, звично українські політики бояться зачіпати цю тему як “контраверсійну” й “здатну знизити рейтинги”. Це, до прикладу, підтверджує нещодавнє відхилення Верховною Радою законопроєктів щодо криміналізації злочинів на ґрунті ненависті за ознаками сексуальної орієнтації та ґендерної ідентичності. Зокрема, з огляду на “тендітність теми” та “сотні звернень від абсолютно всіх конфесій”. 

Однак ситуація починає поступово змінюватися, хоч поки що йдеться лише про рівень місцевих виборів й переважно столицю. Так, з понад 226 тисяч зареєстрованих кандидатів висувається щонайменше шестеро відкритих ЛГБТ-людей та їхніх союзників. 

Така невелика кількість, зауважує Кравчук, показує етап, на якому щодо цього питання перебуває Україна: суспільство “просунулось” на стільки, що політикою можна займатися, будучи відкритим геєм, лесбійкою або трансґендерною людиною, однак це й досі ризиковано. 

“Ризиковано, тому що ми всі усвідомлюємо, що шансів на перемогу небагато. Це свого роду розвідка боєм”, – пояснює Кравчук. 

Такої думки дотримується й Святослав Шеремет, лідер Гей-форуму України, координатор з політики і законодавства Національного ЧСЧ-консорціуму:

“Деякі ЛГБТ зараз ідуть на вибори у зв’язці з відверто слабкими політичними силами. І це має свій глибинний сенс. Однак за підсумками виборів кандидати зможуть перебудувати власні стратегії, підходи, месиджі, засади співпраці з політичними силами та участь в політичних партіях й проєктах”. 

Так, цього року ЛГБТ-кандидати та союзники висуваються переважно від “Демократичної сокири” та “Екологічної альтернативи”. А вони, за результатами передвиборчих рейтингів, не долають умовний 5-вісотковий бар’єр по Україні.  

Утім, є серед висуванців-союзників ЛГБТ й представники політичних сил, які претендують на найбільшу кількість мандатів у місцевих радах. Так, один з них, Олександр Горбаченко, йде до Київської міської ради від партії “Батьківщина”. 

У межах своєї передвиборчої кампанії він опублікував відеоролик, який позитивно зустріли представники ЛГБТ-спільноти. У ньому показані гей- лесбійські- та гетеросексуальні пари, а кандидат проголошує, що традиційні цінності “Батьківщини” – це любов, взаємна повага та рівність. 

Горбаченко пояснює ZMINA, що ідея відео полягає не виключно у підтримці ЛГБТ, хоча це також важливий аспект. Натомість у ролику він прагне підкреслити, що суспільство не “поділяється на геїв та натуралів”: 

“У ньому є різні люди, і кожен та кожна повинні відчувати себе рівноправним. Я також переконаний, що, з одного боку, ЛГБТ мають дійти до такого рівня самосвідомості, а з іншого, суспільство повинно їх сприймати так, аби питання сексуальної орієнтації не піднімалося в принципі. Утім, не з тієї причини, що воно замовчуватиметься, а з тієї, що воно просто не матиме сенсу”.

Те, що кандидат від “Батьківщини” “будує свою кампанію на ідеях ЛГБТ-руху” обурило членів організації “Всі разом!”, яка виступає за “традиційні сімейні цінності”. Вони навіть направили листа до Юлії Тимошенко з проханням “роз’яснити позицію партії” та засудити Горбаченка. 

Кандидат натомість каже, що в середині “Батьківщини” про ролики та його позицію знають, а протягом передвиборчої компанії він не стикався з негативною реакцією з боку однопартійців. 

Щоправда, трапляється й інакше. Так, відкритий гей Іван Терещук розповів ZMINA, що переміг у праймеріз партії “Європейська солідарність” в Одесі та мав високу підтримку місцевого осередку. Утім, зрештою він не потрапив до списків, які ухвалював, зокрема, Олександр Турчинов, очільник штабу “ЄС”. 

“Я не виключаю, що причиною стала моя сексуальна орієнтація, оскільки відомо, що Турчинов має гомофобні погляди”, – зазначив Терещук.  

Анастасія-Єва Домані, виконавча директорка громадської організації “Когорта” та кандидатка в депутатки Київської міської ради, обираючи партію, близьку їй за поглядами, також переймалась, як там поставляться до її транс-статусу: 

“Я не знала, що буде, якщо опоненти “битимуть” в цю частину або обговорюватимуть у негативній конотації, що у списках партії є трансґендерна людина. Я питала у членів партії: “А вам нічого, що багато засобів масової інформації пишуть про мене у такому фокусі? Це ніяк не позначиться на вас?”. Як з’ясувалося, все нормально. Не було ситуацій, щоб мене просили бути тихішою, не спілкуватися з журналістами тощо”.  

Чорного піару щодо себе ж, зауважує Домані, не боялась, хоча й отримувала повідомлення з погрозами:

“В свій 41 рік я не боюся нічого, пов’язаного з моєю ґендерною ідентичністю”. 

Домані додає, що чула на свою адресу й фрази на кшталт того, що вона потрапила до списку не через власну експертність, а через транс-статус: 

“Це смішно, бо під час зустрічі з виборцями я навіть не говорила, що є трансґендерною жінкою”. 

Так, кандидатка каже, що тільки згодом зрозуміла користь, яку для транс-спільноти несе її висування:

“Я почала отримувати багато повідомлень про те, як вони мною задоволені. Трансґендрені люди, причому не лише з України, а й з Росії, наприклад, писали, що це сміливе рішення, у них таке неможливо. Тепер я розумію усю відповідальність і що своїм прикладом маю показати, що ми повноцінні громадяни своєї держави, спростувати ті стереотипи, які панують у людей, що трансґендерним людям нібито місце у лікарні, а не при владі”. 

Загалом коментарі на кшталт того, що сам факт належності до ЛГБТ не говорить про ефективність кандидата та не може бути ключовим чинником вибору, лунають як в середині спільноти, так і з боку противників. 

“Звісно, голосують не за орієнтацію чи ідентичність, а за компетенції та програму, за позицію та досвід. Належність до ЛГБТ – лише приємний кольоровий штрих до особистості кандидата чи кандидатки”, – каже щодо цього Шеремет.  

Він водночас додає,  що ті з ЛГБТ та союзників, які цьогоріч висунули свої кандидатури, – це люди, які роками вчилися керувати процесами, беруть участь у суспільному житті, співпрацюють з владою з позицій третього сектора, розуміються на фінансах та способах залучення інвестицій під соціально важливі теми.  

Попри те, що місцевий рівень не є тією площиною, в якій можна сприяти масштабним змінам у сфері прав ЛГБТ, Шеремет все ж вбачає способи зробити життя не лише громади, а й спільноти, кращим:

“Перебування в складі місцевих рад – це, крім того, спосіб контролю за місцевим самоврядуванням зсередини, щоби наші місцеві органи не ухвалювали дискримінаційних рішень на кшталт заборони будь-яких заходів ЛГБТ на території міста N”. 

Натомість Андрій Кравчук наголошує, що ЛГБТ-люди також є частиною суспільства, переживають ті ж самі проблеми, що й решта, тому йдуть не стільки розв’язати проблеми своєї спільноти, скільки загалом локальні проблеми людей. 

Говорить про це й відкритий гей Тимур Левчук, який висувається до міської ради Києва від “Екологічної альтернативи”. Керівник громадської організації “Точка опори” акцентує, що балотується не як ЛГБТ-активіст.