Між цензурою та арештами: як медіа Афганістану намагаються вижити під тиском талібів

Рік тому, в серпні 2021 року, до влади в Афганістані прийшли представники руху “Талібан”. З цього почалося тотальне придушення свободи слова в країні, яке триває й нині на тлі глибокої економічної кризи. 

Як свідчать результати опитування “Репортерів без кордонів” (RSF), за цей період країна втратила 39,5% своїх ЗМІ, або 547 в абсолютних цифрах, водночас 59,86 % журналістів стали безробітними – з 11 857 лишилося працювати 4 759. Найбільше постраждали жінки: таліби змусили покинути роботу понад 75% медійниць.

На основі аналізу опитування медіаексперти RSF зробили невтішний висновок: попри обіцянки талібів не тиснути на свободу слова і права жінок створення Ісламського Емірату фактично знищило вільну пресу в Афганістані й позбавило права голосу журналісток у країні.

Бойовики “Талібану” (архівне фото). Джерело: AP Photos / Allauddin Khan

Жінки-журналістки постраждали найсильніше

Жінки повністю зникли з медіаландшафту в 11 з 34 провінцій Афганістану – Бадгіс, Гельманд, Дайкунді, Газні, Вардак, Німроз, Нурістан, Пактіка, Пактія, Саманган і Забол.

Із 2 756 журналісток та представниць ЗМІ, які працювали в Афганістані до 15 серпня 2021 року, зберегли робоче місце лише 656. З них 84,6% – в столичному Кабульському регіоні.

Через рік після виводу американських військових із країни й падіння уряду президента Ашрафа Гані 76,19% жінок-журналістів більше не працюють у країні. Для переслідування їх таліби широко використовують звинувачення в “аморальності або поведінці, що суперечить цінностям суспільства”.

Традиціоналістський світогляд у новому офіційному дискурсі Ісламського Емірату Афганістан призвів до того, що нечисленні жінки-телеведучі тепер змушені закривати обличчя під час роботи в ефірі.

Ведучі TOLONews працюють із закритими обличчями в Кабулі, Афганістан, 22 травня 2022 року. Джерело: Reuters / Ali Khara

“Через рік світова спільнота забула про нас”, – афганська журналістка 

Журналістка Бібі Хатера Неджат, яка втекла до Пакистану від режиму талібів, описала умови, які змусили її виїхати.

Вона розповіла, що працювала на Радіо Хамседа в провінції Тахар протягом семи років. За цей час, як і всі жінки-журналістки в провінції, особливо ті, що працюють на радіо та телебаченні, зазнавала утисків. Кілька разів їй навіть погрожували, але тоді жінки змогли встояти.

Таліби зайшли до міста, де жила й працювала жінка, 8 серпня 2021 року. Перше, що вони зробили, – це знищили медіаобладнання та закрили всі медіаприміщення. Журналістка із сім’єю втекла з дому та шукала притулку в Кабулі. Після падіння столиці Афганістану 15 серпня жодних ілюзій у неї не лишилося: вона покинула країну. Зараз жінка перебуває в Пакистані в дуже складній економічній ситуації й не бачить виходу з неї.

“Посольства не відповідають на наші візові запити. Через рік про нас забула міжнародна спільнота”, – сказала вона.

Деякі афганські журналістки все ще намагаються чинити опір свавіллю талібів. Серед них Міна Хабіб – директорка кабульського інформаційного агентства RouidadNews, яке вона створила після 15 серпня 2021 року.

Як зазначає жінка в інтерв’ю RSF, вона воліла залишитись у своїй країні, щоб повідомляти про новини та захищати те, чого жінки досягли за останні 20 років.

Умови життя та роботи журналісток в Афганістані завжди були важкими, але зараз країна переживає безпрецедентну ситуацію, переконана вона. Жінки-журналістки, які мають можливість працювати, отримують мізерну зарплату.

“Вони виконують свій обов’язок повідомляти новини натщесерце. Вони працюють у фізично та психічно насильницьких і виснажливих умовах, без жодного захисту. Сьогодні всі асоціації, які захищають права журналістів, складаються лише з чоловіків і працюють для них”, – розповіла Хабіб.

Понад половину афганських журналістів більше не працюють

Усі журналісти – як чоловіки, так і жінки – постраждали від зміни режиму. Їхня кількість різко скоротилася – на 59,86%. Загалом не працюють 7098 журналістів, зокрема 54,52% журналістів-чоловіків. З 9101 чоловіка, який займався журналістикою до приходу “Талібану”, 4962 більше не працюють.

Це падіння пов’язане передусім з різким скороченням кількості медіа внаслідок переслідувань талібами та через глибоку економічну кризу.

Захоплення влади “Талібаном” сильно вплинуло на медійний ландшафт країни: за рік Афганістан втратив 39,59% своїх ЗМІ.

Відомо, що з 15 серпня 2021 року тут були створені чотири нові ЗМІ, але втрачено 219 із 547 медіа, що працювали раніше.

Провінції, які зазнали найбільшого падіння (падіння більше ніж на 50%), – це Балх, Баміан, Паншир, Парван, Тахар, Герат і Фар’яб.

Кабульський регіон у центрі країни, де було найбільше ЗМІ (133), також сильно постраждав від зміни режиму та втратив майже половину медіа. Зараз працює лише 69.

У деяких провінціях вимога замінити музичні чи новинні програми релігійним контентом призвела до того, що низка ЗМІ припинила мовлення. Інші медіа закрилися через нові економічні обмеження, такі як припинення міжнародного або національного фінансування та падіння доходів від реклами внаслідок економічної кризи.

Загалом, за даними Програми розвитку ООН, Афганістан втратив 700 тисяч робочих місць, тоді як частка афганців за межею бідності цього року, ймовірно, досягне 97%. Ці фактори посилюють вплив драконівських правил і недотримання талібами власного закону про свободу преси в Афганістані.

Бойовики “Талібану” патрулюють вулицю Кабула, 31 серпня 2021 року. Джерело: AFP / Hoshang Hashimi

“Свобода преси” за наказом

Верховний лідер “Талібану” Мулла Хайбатулла Ахундзада 22 липня видав новий указ, попереджаючи, що “наклеп і критика урядовців без доказів” і “поширення неправдивих новин і чуток” заборонені ісламом і що ті, хто “зводить наклеп” на державних службовців, мимоволі “співпрацюють з урядом ворога і будуть покарані”.

Раніше інші постанови, ухвалені різними органами “Талібану” з нібито метою визначення правил, що регулюють свободу преси, також обмежували журналістську діяльність.

Наприклад, “11 правил журналістики”, оприлюднені Урядовим інформаційним центром (GMIC) 19 вересня 2021 року, фактично дозволили цензуру та переслідування журналістів. Нечітко сформульовані, вони стверджують, що “питання, які можуть негативно вплинути на ставлення громадськості або вплинути на моральний стан, повинні розглядатися обережно під час трансляції або публікації” і що ЗМІ повинні “готувати докладні звіти в координації з GMIC”.

Указ, виданий 22 листопада міністерством сприяння доброчесності та придушення пороку Афганістану, яке відповідає за забезпечення поваги до шаріату в суспільстві та дотримання доктрини Корану про “наказування добра та заборону зла”, також запровадив низку прихованих, але цілком реальних обмежень. Серед іншого журналістів попросили не брати інтерв’ю в коментаторів, які можуть критикувати владу, і не запрошувати на телебачення. У цьому ж документі жінкам-журналісткам фактично наказали носити повний хіджаб.

Постанова міністерства інформації та культури від 28 березня заборонила приватним телеканалам ретранслювати програми новин, які надають міжнародні мовники – BBC, “Голос Америки” та Deutsche Welle – місцевими мовами.

Усі ці укази порушують закон про ЗМІ, який був оприлюднений у березні 2015 року. Хоча на запит RSF у лютому речник уряду талібів, заступник міністра інформації та культури Забіхуллах Муджахід заявив, що цей закон про пресу все ще діє.

Афганський журналіст-фрилансер Шафі Карімі зараз живе у вигнанні у Франції. Фото надане CPJ самим журналістом

Зловживання та свавільні арешти

Указані вище норми, запроваджені талібами, призвели до посилення цензури та самоцензури ЗМІ в Афганістані, а також до збільшення довільних арештів журналістів. З 15 серпня 2021 року принаймні 80 журналістів були затримані на різні терміни силами безпеки, особливо Істіхбаратом – розвідувальними службами. Саме ці служби були причетні до більшості свавільних арештів журналістів з початку 2022 року.

Станом на 15 серпня 2022 року в Афганістані ув’язнено троє журналістів, за словами талібів, через “загрозу безпеці країни”. Справа лише одного розглянута і передана до суду. Це справа Халіда Кадері – поета і журналіста Radio Norroz із Герату. Військовий суд засудив його до одного року позбавлення волі 7 травня 2022 року. Двоє інших – Мірза Хассані, власник Radio Aftab у провінції Дайкунді, який був заарештований 22 травня 2022 року, і Абдул Ханан Мохаммаді, репортер агентства новин Pajhwok із Капіси, заарештований 12 червня 2022 року, перебувають під вартою до суду.

Халід Кадері. Джерело: твіттер

З 15 серпня 2021 року RSF також зареєструвала щонайменше 30 випадків, коли журналісти ставали безпосередніми жертвами насильства з боку сил безпеки під час своєї роботи. 

Водночас лідери нових журналістських організацій, створених під егідою “Талібану”, заявляють про прогрес, досягнутий ними в перемовинах з урядом. Голова Ради журналістів Афганістану Хафізулла Баракзай назвав економіку “найважливішою проблемою” та сказав, що “кількість випадків насильства зменшилась, у порівнянні з останніми роками, попри збільшення погроз у перші місяці після приходу талібів”.

Голова “Медіаорганізації” Афганістану Абузар Сарем Сареполе зазначив, що цифри свавільних арештів журналістів різняться залежно від організації, тому що “деякі не вказують причини арешту”, і вважає, що “деякі журналісти були заарештовані не за свою професійну діяльність”.

Обидва заявили про те, що, на їхню думку, повторне створення Комісії з перевірки правопорушень у ЗМІ, яке має відбутися найближчим часом, може запобігти свавільним арештам і втручанню уряду в справи преси. Створення цієї комісії було одним з положень закону про пресу 2015 року, вона покликана розглядати скарги на журналістів і ЗМІ. За цим законом скарги мають передаватися до суду лише за рішенням комісії.

Такого оптимістичного погляду на комісію не поділяє Зія Буміа, який був членом колишньої Федерації журналістів і ЗМІ Афганістану, що працювала до приходу до влади представників “Талібану”. За його словами, комісія не зможе належно виконувати свою роль насамперед тому, що до неї не ввійдуть представники незалежної комісії з прав людини, діяльність якої “Талібан” зупинив.

Один з кабульських журналістів, який розмовляв з RSF на умовах анонімності, зазначив, що “визнання закону про пресу 2015 року є значним прогресом для журналістів в Афганістані”, але цього буде не досить, оскільки ситуація в країні дуже погіршилася.

За його словами, половина журналістів виїхала з країни, більшість ЗМІ, які все ще діють, перебувають у жахливій економічній ситуації і, ймовірно, припинять роботу, тиск на ЗМІ та офіційна цензура посилюються. І в провінціях ситуація ще гірша, ніж у Кабулі.

“Більше, ніж закон, нам потрібне бажання допомогти ЗМІ та поважати свободу преси на найвищому рівні влади”, – сказав він.

Афганістан 2012 року посідав 150-те місце серед 179 країн в Індексі свободи преси RSF. До 2021 року країна піднялася на 122-ге місце серед 180 країн завдяки динамічному медіаландшафту та ухваленню законодавства про захист журналістів.

Уже 2022 року, втративши майже 40% медіа та більш ніж половину журналістів, Афганістан опустився на 156-ту позицію в рейтингу.