Кримські ЗМІ: між окупацією і депортацією

Кримським ЗМІ стискали горло поступово. На початку ще були стріми Османа Пашаєва з-під наших нерішучих військових частин, і саме на цих відео ми вперше побачили “зелених чоловічків”. Згодом окупаційна влада дала зрозуміти, що жартів з проукраїнськими та протатарськими ЗМІ не буде. І почала гратися у “Населений острів” Стругацьких. Бо чиї башти – той і у виграші.

Втрата голосу

З телеканалом ATR, що був єдиним, який мовив на півострові кримськотатарською, мала місце довга історія, що завершилася закриттям та “віртуальною депортацією” до Києва.

Хтозна, чи має ЗМІ виконувати саме цю функцію, але канал не просто інформував. Він насправді був джерелом моральної підтримки кримських татар, що вже вдруге опинилися в умовах жорсткого протистояння з владою. І влада це усвідомлювала. Класичний гебешний метод: позбавити того, що підтримує, і так вибити ґрунт з-під ніг. Чи то пак, знаючи кримських татар – лише спробувати вибити.

Телеканал доволі довго не міг перереєструватися за російським законодавством – документи просто не приймали за різних вигаданих підстав. 1 квітня, у день, коли мовлення припинили, канал влаштував марафон. Журналісти попрощалися зі своїми глядачами та пообіцяли, що ще повернуться.

Українська сторона майже одразу запропонувала налаштувати мовлення з Києва, але власник каналу Ленур Іслямов сказав, що переїзд – не варіант, адже для “кримськотатарського соціуму це буде депортація”. Але зрештою так і відбулося. У травні редакція почала роботу онлайн, а влітку канал поновив мовлення з Києва, кримчани можуть дивитися його через супутник. Також записи програм викладають на сайті каналу.

Переслідування тривають

Але на цьому для працівників каналу історія не завершилася. Зранку 2 листопада відбулися обшуки у помешканнях колишніх співробітників телеканалу ATR Лілії Буджурової та Ельзари Іслямової, а також у квартирі батьків власника телеканалу Ленура Іслямова. Обшуки пояснювали відкриттям кримінальної справи проти Ленура Іслямова – нібито за участь в організації продуктової блокади Криму.

Обшукували вранці, налякали 83-річну маму та 8-річну онучку Лілії Буджурової. Схожий шок Лілія, за її словами, пережила півроку тому, коли її онука побили колишні однокласники у школі, бо він не захотів переходити з українського класу до російського.

А 4 грудня взагалі почався якийсь сюр: у будинках Буджурової та Іслямової відрізали газ. Перший заступник голови Меджлісу кримських татар Наріман Джелял розповів, що комунальники незаконно зайшли на приватну територію та перекрили газопостачання. Через те, що у одному будинку нібито не було пофарбовано трубу, а в іншому вона була неправильно встановлена. Після скандалу газ підключили знову, того ж дня. Колеги знов-таки пов’язують ці події із тим, що журналістів підозрюють у причетності до кримської блокади.

МВС України порушило кримінальні провадження щодо цих обшуків та щодо переслідувань громадських організацій, які виступають проти окупації півострова. Це єдине, що зараз можна зробити, перебуваючи “по цей бік” – як і у випадку з розслідуваннями злочинів на непідконтрольних територіях Донбасу, доводиться лише документувати і чекати “екскурсії до Гааги”.

Схожа ситуація і з іншими ЗМІ – наприклад, з ТРК “Чорноморська”. Спочатку головний редактор Олександр Янковський, що був змушений виїхати до Києва через погрози, виходив в ефір “Чорноморки” зі столичної студії. Потім у серпні до приміщення телекомпанії у Сімферополі прийшли люди, що назвалися російськими судовими приставами, та повідомили, що арештовують майно. Вилучили техніку телекомпанії, а також обладнання громадської організації “Інформаційний прес-центр” та “Центру журналістських розслідувань”. Зараз Олександр Янковський займається проектом “Крим. Реалії” на “Радіо Свобода”.

В чому екстремізм?

До цього, у жовтні сайт “Центру журналістських розслідувань” був заблокований Роскомнаглядом. Такою була вимога Генпрокуратури РФ – у відповідному листі на адресу редакції йшлося про те, що інформація, розміщена на сайті, “містить заклики до масових безладів, здійснення екстремістської діяльності або участі в масових (публічних) заходах, що проводяться з порушенням встановленого порядку“. Так російські силовики оцінили зміст статті Анни Андрієвської “Волонтери батальйону “Крим“.

Насправді ж у тексті важко знайти подібні заклики – там лише йдеться про допомогу волонтерів бійцям батальйону. Допомогу надають переважно з інших міст, наприклад, з Вінниці. Авторка пише, що непогано було б, якби кримському батальйону більше допомагали саме кримчани. А також про те, чи не час вже повертати півострів до складу України. Напевно, саме це, на думку російської прокуратури, тягне на екстремізм.

13 березня співробітники ФСБ провели обшук у квартирі батьків Анни Андрієвської (сама журналістка вже виїхала з окупованого півострова до Києва). Батькові журналістки перед обшуком показали рішення Сімферопольського суду, у якому йшлося про ту саму “екстремістську” статтю.

А обшук у помешканні іншої журналістки видання Наталі Кокоріної взагалі відбувся без будь-яких пояснень. Їй лише подзвонив чоловік, що представився дільничим Київського району, та сказав, що квартира її батьків відкрита.

Виданню BlackSeaNews у жовтні також заблокували  доступ на території окупованого Криму та Російської Федерації. Підстава та вимоги у Генпрокуратури РФ булі ті ж самі – екстремізм, заклики до масових безладів, а отже, інформацію потрібно видалити. Головний редактор ресурсу Андрій Клименко це зробити відмовився.

Меджліс є, а слова немає

Окрім цензури на допомогу окупаційній владі у боротьбі з незручними ЗМІ приходить і звичайна бюрократія. У вересні кримські ЗМІ отримали листа за підписом “прокурора Криму” Наталії Поклонської із забороною повністю або частково згадувати Меджліс кримськотатарського народу у публікаціях та сюжетах.

Офіційна версія така: організації зі словами в назві “Меджліс”, “Управління Меджлісу”, “Меджліс кримсько-татарського народу” у Криму не зареєстровані. Це, звичайно, за версією Поклонської зокрема та окупаційної влади в цілому – тобто за російським законодавством.

Насправді ж це швидше реакція на активність Меджлісу щодо продуктової блокади, під час якої на пунктах пропуску на адміністративному кордоні з Кримом з боку Херсонської області активісти не пускали на півострів вантажівки з українськими товарами. Як відомо, представницький орган кримських татар виступив організатором цієї акції, намагаючись припинити переслідування активістів на півострові та звільнити політв’язнів, утримуваних у Росії.

Під час самої блокади та після підриву електроопор також постраждали журналісти. У сутичках між нацгвардійцями, бійцями батальйону “Херсон” та активістами журналістку ATR Гульсум Халілову прикладом вдарили у живіт, також побили журналістів видання “Херсонські вісті”.

Чий блекаут кращий?

Усі ці випадки – більше ілюстрація того, що самопроголошена влада Криму не дотримується цивілізованих правил гри щодо журналістів. І це ще один вид порушень з купи тих, з якими можна буде їхати до Гааги.

Та перешкоди в інформаційному плані – це не лише переслідування журналістів. Деякі з перешкод Україна чинить собі сама – просто своєю бездіяльністю.

Так, не звернувши уваги на давню пропозицію журналіста Османа Пашаєва про встановлення українських передавачів на адмінкордоні в Херсонській області, українська влада не запропонувала нічого іншого.

А Росія? Вона “подбала” про тих кримчан, що жити не можуть без телевізора. Навіть тоді, коли в Севастополі в останні дні листопада був графік “чотири години світла нема, дві години є”. Бо російське МНС у сутінках катало півостровом автівки з телеекранами, з яких оповідав про свою реальність Дмитро Кисельов…