Доступ до культури: найцікавіші музеї, адаптовані для незрячих дітей

Дата: 15 Жовтня 2019 Автор: Ірина Виртосу
A+ A- Підписатися

“Коли нам сказали, що йдемо в музей дивитися картини, я іронічно подумала: “Ну, клас, мабуть, буде цікаво…”

Так почала свою розповідь Тетяна Антоненко про знайомство з Національним музеєм мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків. Випускниця Спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату №5 ім. Я. П. Батюка в Києві багато подорожує, цікавиться мистецтвом. Але з картинами та живописом загалом обізнана мало. Дівчина каже, що для неї з її інвалідністю із зору таке мистецтво зазвичай недоступне.

“Тобі розповідають – на картині дерево, будинок. Окей, мабуть, гарно. Рельєфних картин дуже мало, і те, як виглядає та чи інша картина, – здебільшого моє уявлення, а не те, що є насправді”, – каже Таня. Яким же було її здивування, коли її та однокласників у музеї Ханенків “реально чекали”.

Це виявлялося в найменших деталях. Екскурсовод знала, як скеровувати незрячих відвідувачів музейними залами, зокрема говорити про напрям руху щодо слухача. Коли розповідали про картину, то давали роздивитися її макет. Якщо це був натюрморт, то перед ним розкладали фрукти-овочі й просили відгадати, що зображено на картині. Коли ж показували меч, то вчили, як ним фехтувати…

Фото: fb-сторінка Музею Ханенків

“Зацікавленість музеєм – дуже індивідуальна штука… Мені завжди цікаве щось нове, моїй подрузі – ні. Вона каже: “Це ж треба уявляти!” Але я завжди їй відповідаю: “Спочатку спробуй, а потім будеш вирішувати…” – розповідає Тетяна.

Дівчина пригадує, як у Музеї братів Кличків екскурсовод зізнався, що ніколи не проводив “таких” екскурсій. Однак, коли дівчина пояснила, як краще їй описувати експонати, – екскурсія видалася шикарною.

“Наприкінці він навіть навчив нас бити боксерську грушу. І для цього великих знань не треба!” – переконана моя співрозмовниця. Майбутня журналістка (Таня вивчає журналістику в Київському національному університеті культури і мистецтв) радить не сидіти вдома й не зважати на поразки.

“Едісону 9 тисяч разів не вдавалося зробити лампочку, але ж потім вдалося! Тож, якщо ви бачите, що хтось робить хорошу справу, – долучайтесь! І тоді буде створена суперкоманда, яка змінюватиме світ”, – на прощання каже дівчина.

Історія Тані для України поки лишається “надзвичайною”, оскільки про доступне мистецтво для різних-різних людей ми тільки починаємо говорити. І це стосується не лише людей з інвалідністю. Достукатися до сердець школярів в епоху гаджетів та комп’ютерних ігор – виклик ще той. Але, як показує досвід співпраці музеїв та шкіл, це може бути цікаво і пізнавально.

Разом із вчителями спеціалізованих шкіл для незрячих, доцентом університету, музейними працівниками та самими відвідувачами ми спробували скласти персональний рейтинг музеїв, які не бояться бути сучасними та взаємодіють з різною аудиторією. А також записали кілька порад, як подбати про доступність культурного простору для незрячих учнів. Як виявилося, ці поради добре “працюють” для всіх.

Як зробити музей цікавішим та доступним для всіх

Ольга Свєт – тифлопедагог та вчителька англійської мови в Спеціальній загальноосвітній школі-інтернаті №5 ім. Я. П. Батюка. Вона емоційно говорить про наболіле: на уроки англійської ледь не самій доводиться робити макети, щоб хоч якось проілюструвати ту чи іншу тему для учнів. Інколи стають у пригоді 3D-пазли, але не надовго: вони виготовлені з паперу, тож за якийсь час ламаються.

Для неї важливо долучатися до створення тактильних копій Софії Київської та інших визначних місць Києва. На її думку, окрім знайомства з пам’яткою архітектури, це дасть загальне уявлення про об’єкти незрячій людині.

Так, дітям, які народилися незрячими, слід допомогти сформувати правильні уявлення про розмір предметів. Наприклад, щоб пояснити, що таке дерево і наскільки воно велике, потрібно описувати все в порівнянні: кущ набагато менший від дерева. Це наочно пояснюють дитині дві пропорційно зменшені копії дерева і куща.

Важливо тестувати послуги для незрячих самим незрячим. Причому не одній людині. Адже в кожного свої відчуття і сприймання інформації – отже, потрібно враховувати досвід різних відвідувачів.

Серед музеїв-піонерів, які запрошують перевірити, чи їхня екскурсія доступна, вчителька називає Музей Ханенків, Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник, Літературно-меморіальний будинок-музей Тараса Шевченка “Хата на Пріорці”.

Зокрема, в “Хаті…” для учнів часто проводять уроки української мови та літератури й різні традиційні свята.

Фото: сайт Літературно-меморіального будинок-музею Тараса Шевченка “Хата на Пріорці”

“У музеї зібрано багато старовинних речей ужитку – це дає уявлення про побут українців. Ще наші діти залюбки відвідують Музей народної архітектури та побуту в Пирогово: нам завжди дозволяють роздивлятися експонати зблизька, брати їх у руки”, – коментує Ольга Свєт.

Фото: сайт Музею народної архітектури та побуту в Пирогово

Зацікавлений у співпраці й Національний музей Голодомору-геноциду. Там також багато “тактильних” експонатів.

“Якщо грамотно підготувати екскурсію для людей із зоровими порушеннями, це ж буде універсально для всіх людей! Не “подивіться”, а візьміть у руки, відчуйте його! Це ж набагато цікавіше, аніж просто ходити залами й слухати”, – каже Ольга Свєт.

Доступна екскурсія – та, на якій можна отримати не тільки словесну інформацію, а задіяти всі органи чуття: тактильні в поєднанні зі слуховими, відчути вібрацію предмета, текстуру, матеріал, з якого його зроблено. Або ж дати понюхати чи увімкнути музику. Найпростіше: усе, що можна дати в руки, – давайте: меч, булаву, ключ ХІІ століття…

Фото: fb-сторінка Національного музею Голодомору-геноциду

За необхідності можна попросити відвідувачів одягати тоненькі рукавички. Експонат не зазнаватиме шкоди, але через рукавички можна гарно роздивитися деталі: з якого він матеріалу – це дерево, метал, пластик, він теплий чи холодний, шорсткий, гладкий, яка форма…

“Головне – захопити, а деталі діти можуть і в гуглі дізнатися. Але таке занурення в культуру матиме надзвичайний вплив”, – переконана пані Ольга.

Окрім цього, важливе тифлокоментування (опис предметів для людей із порушенням зору), а також рекомендації, як розглядати той чи інший експонат, адже незряча людина сприймає об’єкт поступово. Ольга також рекомендує не перевантажувати деталями, а розумно спрощувати, стилізувати.

Важливо одягати на відвідувачів бейджики й екскурсоводу звертатися до відвідувачів на ім’я. Окрім цього, треба озвучувати, куди саме рухатися чи повернутися, зважати на своїх відвідувачів. Діти з порушеннями зору, із психічними порушеннями та інші можуть швидко втомлюватися, втрачати увагу. Тож варто дати їм можливість присісти, відволіктися, відпочити.

І найголовніше – усе має бути коректно, з повагою до гідності.

“Я часто стикаюся з тим, що до групи незрячих звертаються – помацайте. У жодному разі, шановні працівники музею, не використовуйте цей вислів! Ніхто нічого не мацає. Не принижуйте своїх відвідувачів! Незрячі діти також дивляться, але руками, через дотик. Тож пропонуйте їм дивитися руками”, – наголошує Ольга Свєт.

І діти, і педагоги мають довіряти музейним фахівцям

Інклюзивний музей розпочинається не з продукту, а з обрання цільової аудиторії та діалогу з нею. У цьому переконана Юлія Патлань, провідна наукова співробітниця Національного центру народної культури “Музей Івана Гончара”, керівниця Міжнародної науково-дослідної групи “Василь Єрошенко та його доба”.

Музейниця наголошує, що цей діалог (комунікація) з відвідувачами має відбуватися на рівних – і без жалощів, і без надмірної героїзації.

“Але здебільшого музеї консервативні, тож часто лунає: “Ми тут розробили продукт, а тепер дайте нам дітей з інвалідністю, бо ми не знаємо, де їх узяти”.

Юлія Патлань радить починати з навчання персоналу, як взаємодіяти з різними відвідувачами. Самим бути відкритими і йти, зокрема, в осередки навчання, виховання, реабілітації дітей з інвалідністю. Вивчати способи взаємодії з учнями, консультуватися з фахівцями і домовлятися з керівництвом шкіл або батьківськими громадськими організаціями.

З цього погляду цікавий досвід руху “Особливі”, який започаткувала Вікторія Панасюк, матір сина з дитячим церебральним паралічем. Уже протягом кількох років батьки дітей з різними нозологіями та ступенями інвалідності разом відвідують музеї Києва.

В останній рік “Особливі” реалізували освітній проєкт – Музейна школа Покоління Next із Музеєм історії України у Другій світовій війні. Почали з оглядової екскурсії, а потім провели два спільних курси – “Символи і знаки” та “Країни і міста” крізь призму Світової війни. Протягом чотирьох місяців щосуботи збиралася інклюзивна група: діти з інвалідністю, їхні брати та сестри, друзі, дорослі та волонтери.

Фото: сайт Музейна школа Покоління Next

Активно працює з незрячими дорослими та дітьми і Педагогічний музей України, старший науковий співробітник музею Кіра Степанович. Тут діяв проєкт “Школа юного екскурсовода”, у межах якого діти знайомилися з “музейною кухнею”: хто створює експозиції, зазирали в музейні фонди, навчалися основ дикції та ораторського мистецтва тощо. До проєкту долучилися також учні з порушенням зору, які навчаються в Харківській спеціальній школі ім. В. Г. Короленка.

“Разова акція, ба більше для дитячої аудиторії, яка містить елемент примусу з боку дорослих, не буде результативною. Знайомитися з дітьми треба в тих умовах, до яких вони звикли. І діти, і педагоги мають довіряти музейним фахівцям. Адже до музею люди йдуть по позитивні емоції, нові знання, по враження”, – переконана Юлія Патлань.

Учні найкраще можуть розповісти, що їм потрібно

Як стверджує доцентка Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова Анна Серпутько, діти з порушеннями зору – такі ж діти, і їм цікаво все, що і їхнім ровесникам. Слід лиш враховувати, що форма і зміст мають бути доступними для сприймання: на дотик, слух чи для залишкового і зниженого зору дитини.

“Минулого року я з дітьми побувала в Музеї популярної науки і техніки “Експериментаніум”. Суперідея! Персонал такий відкритий! Тож кілька майстер-класів, як взаємодіяти з відвідувачами з інвалідністю, – і все буде ще крутіше! Ще хотілося б бачити біля експонатів інструкції, роздруковані шрифтом Брайля і збільшеним шрифтом, щоб візуальна інформація була доступна для всіх відвідувачів”, – ділиться враженнями Анна Серпутько.

Окрім цього, уже кілька років у Києві діє інтерактивний музей у цілковитій темряві “Третя після опівночі”. Його гіди – незрячі молоді люди.

Однак це не музей для незрячих. Здебільшого його відвідують ті, хто хоче випробувати себе в темряві, більше дізнатися про життя людей із порушеннями зору. Там час від часу проводять виставки, доступні для дотикового сприймання, – переважно українська та світова архітектура і скульптура, представлена у 3D-макетах.

Сюди вчителі нерідко приводять учнів і студентів із порушеннями зору. Такі виставки допомагають ознайомити молодь зі скарбами української і світової культури та мистецтва. Схожі музеї є в різних країнах Європи, зокрема в Польщі, Німеччині.

Фото: сайт інтерактивного музею “Третя після опівночі”

За словами науковиць, в Україні досі бракує зразків українського і світового мистецтва в рельєфно-графічному виконанні.

Лиш нещодавно працівники Києво-Печерського заповідника спільно з громадською організацією “Fight for Right” розробили два тактильні альбоми “Скарби культури. Україна” та “Скарби культури. Світ”. У цих альбомах представлено найкращі зразки мистецтва, які зберігаються в українських музеях, і найцікавіші українські пам’ятки. Мета цих альбомів – зробити світ мистецтва доступнішим для молоді з порушеннями зору і заохотити її відвідувати музеї.

До слова, коли готували цей проєкт, у школярів запитали, що б вони хотіли побачити. Як виявилося – дітям хотілося б більше знати про зовнішність письменників, зокрема побачити автопортрет Шевченка.

Що самому цікаво – показуйте дітям

Харківський літературний музей – саме його чи не першим назвала вчителька української мови та літератури Харківської спеціальної школи ім. В. Г. Короленка Людмила Шрамко. Вона пригадує урок літератури за творчістю Григорія Сковороди.

“Музейні працівники з мішечка діставали певну річ, і діти мали здогадатися, до чого тут Сковорода. Або ж використовували запахи – шоколаду чи перцю, вмикали фрагменти пісень на музику Сковороди…” – розповідає Людмила Шрамко.

Серед відкритих до різноманіття культурних закладів називає також Національний музей-заповідник українського гончарства в Опішні та Музей-садибу Івана Котляревського в Полтаві.

Учителька пригадує й інклюзивний проєкт “10-те відчуття: від співчуття до співпраці”. Тут учні загальноосвітніх шкіл намагались адаптувати мистецтво для незрячих школярів. Наприклад, створити макет картини, зліпивши його з пластиліну. Або ж описати словами настрій витвору мистецтва. Якщо там була зображена кицька, додавали звуки, як вона муркоче (аудіосупровід).

У школі Людмила Шрамко викладає також соціально-побутове орієнтування та орієнтування в просторі. Тож серед гарних прикладів пригадує екскурсії Харковом у супроводі Вікторії Склярової. Її “Екскурсії без обмежень” допомагають оглянути об’єкти на дотик, а ті, що за межами доступності, – якомога детальніше описує словами.

Учителька і сама охоче проводить інтегровані уроки української мови та орієнтування в парку Шевченка. Тут встановлено скульптури художника Іллі Рєпіна, співачки Клавдії Шульженко, композитора Ісаака Дунаєвського, академіка Володимира Вернадського та інших. Скульптури мають багато деталей, які можна оглянути.

Улюблена скульптурна композиція Людмили Шрамко розташована біля Харківського національного медичного університету – студенти з різних країн.

“Здавалося б, нічого особливого – усі люди. Але завдяки деталям – через одяг, типи обличчя, речі, які вони тримали в руках, – можна багато що дізнатися про студента.

Дівчина з Європи, африканець, мусульманка, голову якої покриває шарф… В одній з розгорнутих студентом книг можна навіть букви прочитати…” – коментує вчителька і додає: “У мене професійна деформація: якщо побачу щось цікавеньке, одразу хочу дітям показати”.

Ірина Виртосу, Центр прав людини ZMINA, спеціально для “Нової української школи”

Поділитися:
Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: