«Це не стукачі»: як убезпечити викривачів інформації

Дата: 12 Вересня 2019 Автор: Єлизавета Сокуренко
A+ A- Підписатися

В Україні викривачі, які оприлюднюють або повідомляють журналістам суспільно важливу інформацію, позбавлені повноцінного законодавчого захисту. І хоча в деяких законах все ж йдеться про захист викривачів як журналістських джерел та захист викривачів корупції, на практиці правоохоронні органи та суди ці положення ігнорують, коли хочуть отримати доступ до інформатора. Як результат люди, які можуть розказати про факти розкрадання коштів, зловживань повноваженнями, порушеннями на виробництві, цього не роблять, аби не втратити роботу, не поставити під загрозу своє життя та не здобути ярлик “стукач”.

Про це йшлося під час дискусії “Ті, хто біжать по лезу ножа: розслідувальна журналістика та захист викривачів в Україні”.

Центр прав людини ZMINA розповідає про те, як в українських реаліях захищають викривачів і як цей захист посилити. 

Хто такі викривачі

Наразі визначення цього поняття містить лише антикорупційне законодавство. Згідно з ним викривач – це людина, яка повідомила про можливі факти корупційних або пов’язаних з корупцією правопорушень. Таке визначення є доволі вузьким і надає законодавчий захист лише тим, хто розповідає про розкрадання державних коштів. 

Утім, зловживання відбуваються практично у всіх сферах життя. Викривачами є не лише держслужбовці, а й, наприклад, працівники установ, підприємств, великих чи маленьких компаній, які знають про певні порушення на місці роботи. Може йтися про використання неякісних матеріалів для створення техніки чи несвіжих продуктів для виготовлення їжі, забруднення навколишнього середовища відходами, зґвалтування у закритих дитячих закладах тощо. 

Імена викривачів зі зрозумілих причин здебільшого невідомі. Хоча в окремих випадках є люди, які відкрито готові протистояти протиправним діянням. Це наприклад, Лариса Гольник, суддя, яка відмовилась брати хабар у міського голови Полтави Олександра Мамая за вирішення справи на його користь, а також задокументувала його спроби домовитись з нею. Після цього жінку піддали психологічному тиску, цькуванню, переслідували у судовому порядку та побили.

Це не стукачі: чому викривати інформацію важливо

Сьогодні в Україні панує кримінально-субкультурне ставлення до викривачів – у суспільстві їх подекуди називають стукачами та не усвідомлюють потреби їх підтримувати й захищати. У цьому переконаний Андрій Білецький, експерт у сфері протидії корупції:

Я навіть бачив газету, яку роздавали поряд з метро, із заголовком на першій шпальті про те, що стукачам пропонується платити гроші за те, що вони стучать.

Але викривачі – це не стукачі, зауважує експерт. На його думку, суспільству вкрай потрібні добросовісні люди, які повідомлятимуть про порушення, про які громадяни б ніколи не дізналися без їхньої сміливості:

“Вони сприяють розвитку суспільства та демократії, оскільки є одними з джерел для проведення журналістських розслідувань”.

Так, за свідченнями самих журналістів-розслідувачів, на інформації від інсайдерів базується третина їхніх матеріалів. Щонайменше за два останні роки суспільство обговорювало кілька гучних розслідувань. Це, наприклад, робота журналістів програми “Наші гроші з Денисом Бігусом” про виведення з Укроборонпрому 250 млн гривень, або “Слідства.інфо” про офшорні рахунки експрезидента Петра Порошенка чи серія розслідувань програми “Схеми” про Генпрокуратуру та Юрія Луценка. Фактично у кожному з них певну частину інформації журналісти отримали від анонімних джерел – викривачів. 

Одні журналісти називають розголошення інформації викривачами самопожертвою. Експерти сходяться на тому, що потрібно формувати суспільну думку для підтримки викривачів, аби стимулювати їх повідомляти інформацію. 

Натомість розслідувач Денис Бігус, з досвіду роботи каже, що люди, які знаходять в собі сили розказати про тих, хто порушує закон, роблять це з відчаю або з власних мотивів. Практично ніхто, говорить журналіст, не приходить до їхньої редакції з вірою в те, що його вчинок щось змінить. 

Водночас Бігус переконаний, що говорити із суспільством про важливість викривачів треба, але на конкретних прикладах:

Сигналом для суспільства мають бути реальні справи: слід показувати, що своїми свідченнями той чи інший викривач допоміг ув’язнити якусь “мерзоту”.

Та суспільне упередження щодо викривачів, звісно, не головна перешкода для формування культури викриття порушень. Куди вагоміша законодавча незахищеність інсайдерів. 

Які закони наразі захищають викривачів

Оскільки “робота” викривачів тісно пов’язана з діяльністю журналістів, певні засади їхнього законодавчого захисту містять закони “Про друковані ЗМІ”, “Про інформацію” та “Про телебачення та радіомовлення”. У них йдеться про анонімність джерела та таємницю інформації, що у певних випадках можуть бути розголошені лише за рішенням суду.

Однак на практиці правоохоронці часто намагаються отримати доступ до приватних даних журналістів, у першу чергу інформації, яка стосується їхніх публікацій. На цьому зауважує Олександр Ярощук, журналіст, аспірант Могилянської школи журналістики, автор аналітичного огляду “Викривачі, розслідувальна журналістика та їхня роль для демократії”.

“Так, наприклад, у вересні 2018 року Генеральна прокуратура через суд отримала доступ до даних – телефонних розмов, смс-повідомлень, геоданих за 1, 5 роки життя – Наталії Седлецької, редакторки та ведучої “Схем”. Це рішення видання одразу ж оскаржило, але невідомо, скільки інформації прокуратура встигла отримати”, – зауважує Ярощук.

Окремі положення про захист викривачів є у законі “Про запобігання корупції”. Цього, на переконання фахівців, також недостатньо, а законодавство потребує суттєвого вдосконалення. 

Водночас експерти сходяться на тому, що навіть існування окремого закону не допоможе, якщо нормально не працюватимуть правоохоронна та судова системи.

Як розповідає Олександр Бурмагін, виконавчий директор ГО “Платформа прав людини”, Кримінально-процесуальний кодекс України ще від 2012 року містить достатньо просунуті механізми, які відповідають рекомендаціям Ради Європи щодо захисту викривачів. Є таємниця журналіста та спеціальна процедура доступу до матеріалів, носіїв інформації, які можуть розкривати джерела.

Утім, пояснює експерт, реальне життя і практика застосування цих норм відрізняються.

“Проблема в тому, що наші слідчі, знаючи напевно про спеціальні процедури, працюють за загальними. Вони роблять вигляд, що це не журналіст, не дані, які можуть розкривати джерела, та в загальному порядку отримують ухвали судів про доступ до інформації, зокрема до локацій журналіста, телефонних дзвінків, іноді до листування та смс“.

Наприклад, загальна процедура не передбачає інформування людини, щодо якої здійснюють ці заходи. Натомість, згідно з КПК, журналіста мають обов’язково повідомити про це, дати змогу прийти в суд надати свої контраргументи щодо нерозкриття джерела.

Експерт додає, що самі судді мали б реагувати на некоректні клопотання слідчих та говорити, що варто застосовувати інші норми, згідно з якими слідчі мають доводити необхідність отримання інформації, детально розказати, що зробили, аби отримати доступ до інформації самі, аргументувати, чому саме і які дані вони мають одержати. 

“А за загальною схемою правоохоронці з ухвалою суду просто приходять до редакцій та виносять все: техніку, папери тощо”, – каже Бурмагін.

Зеленський пропонує новий закон про викривачів. Чому його критикують правозахисники

У серпні цього року Президент Володимир Зеленський подав до Верховної Ради законопроєкт про внесення змін до Закону України “Про запобігання корупції”. Згідно з ним, викривачів, які повідомляють про масштабні корупційні схеми, пропонують заохочувати грошима – 10% від завданих державі збитків чи хабара. 

Зеленський позначив цей проєкт закону як невідкладний. 

Також влада, відповідно до документу, хоче гарантувати викривачам захист від переслідувань за розголошення інформації, відновлення порушених трудових та інших прав, конфіденційність повідомлень про корупцію, а також встановлення відповідальності у випадках переслідування викривачів. 

Представники громадянського суспільства теж наполягають на тому, що сьогодні вкрай потрібен додатковий законодавчій захист для викривачів, але мають суттєві зауваження до зареєстрованого президентом документу. 

Значний недолік правозахисники вбачають у тому, що закон у разі прийняття захистить виключно викривачів корупції. Поза увагою та без захисту залишаться усі, хто повідомлятимуть про злочинні діяння з інших сфер.

“Уявімо, що є людина, яка повідомляє про тотальні порушення в царині екології або про катування в закритому дитячому інтернаті. Якщо поставимо на ваги людей, яких це врятує – що важливіше? Це потрібно однаково. Тож мають бути законодавчі захисні гарантії не тільки стосовно викривачів корупції”, – висловлює позицію фахівців Ірина Кушнір, експертка Українського інституту з прав людини. 

Зауважимо, що ще у 2016 році громадські організації самі розробили законопроєкт на захист викривачів, утім, його так і не розглянув парламент. До роботи над проєктом закону від офісу президента, кажуть профільні експерти, їх не долучили. 

Що ж до грошової винагороди, Кушнір зазначає: наразі довіра до органів влади надто низька, щоби людина через гроші ризикувала життям чи кар’єрою. Вона пояснює, що зараз, якщо викривача звільнили з роботи через його повідомлення, поновлення на посаді лягає виключно на його ж плечі – людина наймає адвоката, самостійно весь час займається своєю справою. 

“Медіа пишуть про те, що цей законопроєкт спричинить черги викривачів, які повідомлятимуть інформацію, аби отримати свої 10% винагороди. Черг не буде. Людина повідомлятиме лише тоді, коли довірятиме журналісту, знатиме, що держава допоможе їй зберегти анонімність, роботу, безпеку”, – вважає вона. 

Експертка каже, що проєкт закону від правозахисників має на меті створити систему захисту викривачів від утисків та переслідування, репресій на робочому місці та встановити соціальні гарантії у разі звільнення. 

Також документ передбачає запровадження надійних каналів розкриття інформації. На конфіденційності як одній з головних складових захисту викривачів окремо наголошує Денис Бігус:

“Будь-які стосунки з викривачем вибудовуються не на якихось процедурах, що відбудуться потім, а радше на технічній стороні питання. Важливо приховати не лише людину, а й усі засоби зв’язку журналіста з нею. У 95% я можу відверто сказати, що навіть не знаю, як звуть наші джерела інформації – і це найбільш надійний захист для них”. 

Правозахисники переконані, що держава має унеможливити означені ризики для інсайдерів – захистити їх від звільнення та тиску, а в інших випадках – гарантувати ефективне правосуддя. І не тільки щодо викривачів корупції, а й для інформаторів у царині порушень прав людини, екологічних прав тощо. Громадські активісти врахували ці моменти у своєму законопроєкті, а відтак звернулися до офісу президента та народних депутатів із проханням узяти їхній текст за основну.

Поділитися:
Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: