Адвокат на візку виграв першу в Україні справу з дискримінації інвалідів

Дата: 16 Січня 2015 Автор: Ірина Виртосу
A+ A- Підписатися

Прикутий до візка Дмитро Жарий виграв справу з дискримінації інвалідів проти мережі аптек. Усю аптечну мережу позбавляють ліцензії. Та найголовнішою перемогою є те, що суд визнав факт дискримінації, вважає позивач. Жарий також переконаний, що його перемога допоможе людям з інвалідністю збільшити шанси відстояти свої права в суді.

Аптека для здорових

Потрапити в аптеку, не обладнану належним чином пандусом, для людини на візку вкрай складно. Просити працівників закладу постійно виносити інваліда з візком у приміщення на руках – принизливо і часто травматично.

Не зважаючи на те, що люди з інвалідністю, похилого віку, а також матусі з дитячими візочками аптекою користуються частіше, аніж здорові, доступ до таких закладів для них зазвичай обмежений.

Здавалося, усе просто – обладнати приміщення зручним просторим пандусом. Однак у держави є “залізобетонна відмазка” – бракує грошей, а комерційні структури часто не бачать у цьому необхідності. 

Не потрапивши у черговий раз до аптеки “по-людськи”, адвокат на візку Дмитро Жарий у липні 2010 року у суді розпочав свою боротьбу з дискримінацією людей з інвалідністю.

То була звичайна аптека, яких у місті Дніпропетровську чимало. Однак на прохання (а потім і скарги) людини на візку, так і не було організовано вільний доступ осіб з обмеженими фізичними можливостями.

Зі слів позивача, директор аптечного закладу спочатку і не знала, що таке пандус. Потім вона висловила співчуття, зауваживши, що можна звертатися куди завгодно, проте навряд чи це допоможе. Дмитро Жарий попросив передати свої претензії власнику аптечної мережі і, по можливості, відновити пандус згідно із архітектурно-будівельними нормами.

“Я дав їм півроку, щоб вони виправили ситуацію. Знав, що навряд чи буде зроблено, але сподівався, що вони хоч щось спробують змінити. На жаль”, – пригадує Жарий.

Через півроку адвокат написав заяву в Державну інспекцію з контролю якості лікарських засобів у Дніпропетровській області та Головне архітектурно-планувальне управління міста Дніпропетровська, звертаючи увагу на порушення аптекою законодавства щодо людей з обмеженими можливостями. Однак від цих установ отримав лиш формальну відповідь: вони не визнавали ані порушень, ані їх відсутності. Власне, сам лист із відповіддю адвокатові довелося “вибивати” кілька місяців.

“Коли я нарешті мав на руках усі відповіді, стало дуже неприємно – я не отримав навіть мінімального захисту, – розповідає Жарий. – І щоб довести, що інвалід також може себе захищати – довелося за власний кошт замовляти в приватного експерта будівельно-технічну експертизу того, що називалося пандусом”. В експертизі зазначалось – існуючий пандус не тільки не відповідає архітектурним нормам, а й є небезпечним.

Врешті Дмитро Жарий подав заяву в Дніпропетровський окружний адміністративний суд. Він не скільки хотів “покарати” саме цю аптеку, скільки вплинути в цілому на ситуацію в країні щодо організації вільного доступу осіб з обмеженими фізичними можливостями. Зробити це можна було, тільки зайнявши рішучу та принципову позицію щодо порушника.

Так, серед чисельних вимог Жарий включив і вимогу про анулювання ліцензії щодо всієї аптечної мережі. На такий позов до суду аптека зреагувала миттєво. “Представники аптеки хотіли пересвідчитись, чи справді я інвалід, а не підставна особа, яка зацікавлена прибрати аптеку з ринку”, – продовжує Жарий. 

Щойно він подав клопотання на перевірку ліцензійних документів, представники відповідача заговорили про можливе рейдерство

“Вони казали, що я не просто шукаю справедливості, а вирішив “захапати” всю мережу аптек. Однак це не так! Я просто захищаю права людини, право інвалідів вести незалежний спосіб життя, передбачене ст. 9 Конвенції ООН про права інвалідів. У своїй позовній заяві я навмисно не передбачив ані гривні компенсації спричиненої мені моральної шкоди, аби ні у кого не виникли підстави вважати, що я це роблю заради якогось матеріального зиску. Є речі дорожчі за гроші“, – розповідає адвокат.

У першій судовій інстанції Дмитро Жарий програв. Але його апеляція в Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд була настільки переконлива, що аптека через кілька місяців “з’їхала” зі свого місця, залишивши у спадок іншим орендаторам злощасний пандус.

“На жаль, на цьому місці відкрита точно така ж аптека з тим же пандусом, і щодо цієї нової аптеки знову все треба починати спочатку”, – бідкається адвокат.

Судді бояться дискримінації?

Справ з дискримінації не тільки в Україні, а й у всьому світі не так уже й багато. А виграних справ з дискримінації людей з інвалідністю й і того менше.

Співголова Коаліції з протидії дискримінації Ірина Федорович бачить причину в тому, що в Україні відсутній ефективний механізм захисту від дискримінації. Зокрема через це люди не звертаються до суду за відновленням своїх прав.

Тому адвокат Дмитро Жарий і досі не вірить, що йому вдалося переконати апеляційний суд на свою користь.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд визнав протиправною бездіяльність Державної служби з лікарських засобів у Дніпропетровській області щодо здійснення перевірки виконання ліцензійних вимог. Крім того, суд зобов’язав розглянути питання щодо анулювання ліцензії на роздрібну торгівлю лікарськими засобами аптеки, проти якої позивався адвокат Жарий.

“Це  рішення саме по собі унікальне – зобов’язати держустанову розглянути питання щодо анулювання ліцензії всієї мережі аптек через дискримінацію… Такого точно немає на території України, і ніколи не чув, щоб за порушення прав інвалідів з приводу доступності настільки жорстко каралося деінде в світі. І якщо касаційна інстанція не відмінить рішення апеляційного суду, ми матимемо унікальний прецедент захисту прав інвалідів”, – каже Дмитро Жарий.

Він переконаний, що це не одиничне рішення, а проблема, яка зачіпатиме багато комерційних структур по всій України. Зокрема, тепер будь-який власник аптеки чи схожого бізнесу, дізнавшись, що за порушення прав людей з інвалідністю в одному закладі закривається вся мережа, вимушений буде хоча б з остраху побудувати пандус з відповідними нормами і стандартами.

Перемога Дмитра Жарого – лише крапля в морі формування судової практики у справах з дискримінації. Головна складність таких справ у тому, що визначення “дискримінації” в українському законодавстві не пояснює, якими доводами це можна підтвердити. У випадку справи Дмитра Жарого уже є конкретне судове рішення, яке може дати поштовх іншим людям подавати позови за їхнім місцем проживання.

Та в цілому існує щонайменше дві проблеми у формуванні судової практики щодо дискримінаційних справ, переконаний правозахисник Володимир Яворський. По-перше, ті, кого дискримінують, дуже рідко звертаються до суду. “Я за вісім років переконав лише двох людей довести справу до суду – це дуже складно. Відповідно, чим більше людей пробувало, тим більше би з’являлася судова практика. Хай негативна. Але це була би судова практика, яку можна було би аналізувати, трактувати, шукати якісь нові аргументи – і процес би йшов“, – каже Яворський.

По-друге, судді відхиляють ці справи, бо не знають, як аргументувати такі рішення. “Вони бояться прийняти рішення неправильно, бо за кожним суддею ведеться статистика, скільки їхніх рішень скасовано вищою інстанцією. І якщо таких скасувань набереться чимало, то відповідна комісія кваліфікуватиме статус судді вже нижче. Якщо ж кваліфікація нижча, то не “світитиме” підвищення, не дадуть премії тощо. Натомість відмов справ ніхто фіксує”, – підсумовує Яворський.

Кілька справ з дискримінації в Україні все ж таки є. Зокрема, жіночий правозахисний центр “Ла-Страда” позивався з приводу дискримінаційних висловлювань прем’єр-міністра Миколи Азарова щодо жінок.

Однак Яворський вважає, що це не найкращі приклади для формування судової практики. Наприклад, Європейський суд з прав людини взагалі не розглядає ці справи як дискримінаційні. Тож необхідно шукати такі ситуації, в яких конкретно обмежують людину в її правах.

Серед таких справ – улітку в Харкові суд визнав факт дискримінації щодо Ігоря Ясінського, якого не взяли на роботу через його передпенсійний вік. Однак і в тому випадку суд не вважав за потрібне відшкодування моральної шкоди.

Для людини із залізними нервами

Відстояти свої права в суді – робота не для слабкодухих, в один голос стверджують експерти. “Ми стоїмо на порозі дуже тривалого шляху напрацювання культури антидискримінаційного законодавства в Україні. І нас очікує тривалий процес вдосконалення законодавства через “ґулі”, які суспільство набуватиме в судовій практиці”, – зауважує Аксана Філіпішина, представник Уповноваженого Верховної Ради з прав людини.

Чи багато в Україні знайдеться таких, хто погодиться іти в суд і впродовж двох із половиною років доводити свою правоту? “Лише одиниці серед тих, хто зазнали дискримінації через свій вік, стать, колір шкіри чи стан здоров’я розуміють, що їх права були порушені і ще менше знають, як їх можна захистити і куди звернутися за правовою допомогою”, – каже менеджер програми “Верховенство права” Міжнародного фонду “Відродження” Ліана Мороз.

Та й без підтримки “зубатого” й відданого справі адвоката навряд чи обійтися.

Цікаво, що й самі юристи часто перебувають у пошуку випадків дискримінації. На основі таких справ вони матимуть можливість вплинути на ситуацію загалом. Тому чимало громадських організацій мають фонди стратегічного планування, в яких група юристів готова взятися за справу з дискримінації. 

“Іноді кажуть “красива” або “ідеальна” жертва. Так, проблеми наркозалежного чи людини, яка проживає на вулиці, не будуть зрозумілими широкому загалу. На відміну від дискримінованої молодої вагітної жіночки, якій всі співчуватимуть, – пояснює Сергій Буров, голова координаційної ради громадської організації М’АРТ. Тож важливо знайти людину, яка усвідомлюватиме, що її справа може допомогти й іншим, і буде готова до стратегічної судової тяжби”.

Стратегічна судова тяжба завжди спрямована на зміну законодавства або інтерпретацію норм. Ці зміни мають стосуватися певної групи людей, яка постійно перебуває під дискримінаційним тиском. Нерідко стратегічна судова тяжба може бути спланована так, що для впровадження цих змін передбачатимуться зміни на рівні міжнародних інституцій, наприклад, рішення Європейського суду з прав людини.

“У стратегічній судовій тяжбі дуже важливо, щоб жертва розуміла, на що вона йде, – продовжує Буров. – Найчастіше буває так, що це триває дуже довго, і жертва переживає певні незручності. Вона має усвідомлювати, що швидше змінить ситуацію для інших, аніж для себе. Врешті-решт вона отримає щось і для себе, але під час судового процесу на неї можуть тиснути, або й погрожувати. Тож обов’язково варто продумати і систему захисту. Таким захистом може бути громадська підтримка чи широка інформаційна кампанія”.

Дмитрові Жарому вистачило сил дійти до кінця. Але навіть зараз у цій історії зарано ставити крапку. Мережа аптек може взяти матч-реванш у касаційній інстанції.

P.S. Поки матеріал готувався до друку, стало відомо, що Микола Азаров доручив Міністерству охорони здоров’я разом з Мінрегіоном розробити зміни до умов ліцензування аптек, а також медичних закладів, які б гарантували вільний доступ до приміщень людям з обмеженими можливостями.

“Мене вразила історія, коли інвалід був змушений у суді доводити, що пандус до приміщення аптеки абсолютно не пристосований для інвалідного візка. Власники формально поставилися до виконання вимоги забезпечити вільний доступ інвалідам, ще й намагалися заперечити очевидний свій прорахунок”, – сказав прем’єр-міністр.

Поділитися:
Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter