Право чи домовленості: який вихід у ситуації з Конституційним Судом?  

Конституційний Суд України 27 жовтня ухвалив рішення, яким визнав неконституційними багато положень антикорупційного законодавства, а також ст. 366-1 Кримінального кодексу України (декларування неправдивих відомостей). Відповідно до цього рішення, фактично ліквідовано контроль за поданими деклараціями, а також усунено можливість перевіряти декларації з боку громадянського суспільства. Також тепер буде необхідно закрити всі кримінальні провадження, відкриті за недостовірне декларування майна. Це суттєво повертає Україну в боротьбі з корупцією назад у минуле, коли ця боротьба відбувалася тільки на словах.

У відповідь на це рішення президент України Володимир Зеленський вніс законопроєкт про відновлення суспільної довіри до конституційного судочинства, яким передбачено припинення повноважень усього складу Конституційного Суду України й скасування його рішення.

Маємо складну кризу, де президент запропонував своє бачення виходу із ситуації. Але видається, що цей шлях породжує ще більше проблем.

Одразу зазначу, що криза навколо Конституційного Суду України назрівала давно. Ще за часів Януковича до його складу призначили суддів, які ніколи б у демократичних країнах не могли обійняти цю посаду ні за своїми фаховими, ні моральними якостями.

У травні 2019 року Конституційний Суд у протизаконний спосіб звільнив з посади голову КС Станіслава Шевчука. Ба більше, КС навіть позбавив його статусу судді Конституційного Суду.

Шевчук оскаржив це рішення в адміністративному суді, який визнав його звільнення незаконним. Однак до сьогодні Шевчука не поновили на посаді. Тобто КС сам уже понад рік не виконує судового рішення, що набуло чинності.

З того моменту КС ухвалив доволі багато надзвичайно суперечливих і, можна навіть сказати, дивних з правового погляду рішень. Водночас усі ці події особливо нікого не хвилювали.

Проте ще тоді правозахисники застерігали про небезпеку цих процесів і ухвалення КС рішень, далеких від правових. З огляду на це провина в наявній ситуації є не тільки президента та парламенту, але й суспільства.

Чому пропозиція президента неадекватна? Він запропоновував парламенту звільнити весь склад КС та скасувати чинність рішення цього суду. Такий підхід можна сприйняти на політичному рівні, коли сильніший розганяє слабшого. Утім, з погляду права пропоноване рішення не витримує критики.

Конституція не містить повноважень ні парламенту, ні президента зі звільнення суддів Конституційного Суду. Це закладає вагомий правовий прецедент управління судами, що характерний для недемократичних країн.

Конституція не містить жодних можливостей щодо скасування рішення Конституційного Суду та взагалі будь-якого рішення суду. Це насправді звучить доволі абсурдно, коли парламент створює собі повноваження скасовувати рішення судів. Якщо допустити такий принцип, тоді парламент може в інтересах суспільства скасувати будь-яке судове рішення. Відповідно, парламент узурпує судову владу й Україна більше не є демократичною країною, де влада поділяється на законодавчу, судову та виконавчу.

Фактично такий законопроєкт узагалі знищує розподіл влад у країні.

Виглядає, що рішення президента з парламентом можуть бути ще більш неконституційними, ніж саме по собі рішення Конституційного Суду України.

Чи є правовий вихід? Можна шукати політичні виходи із ситуації. Але уявити, що судді КС отямляться й самостійно подадуть у відставку, все-таки складно. Ми далекі від демократичних традицій, а судді далекі від розуміння авторитету правосуддя.

Вулиця, звісно, може спробувати примусити суддів подати у відставку силою. Так може статися, якщо влада не почне діяти правовими засобами.

Президент фактично запропонував не правове, а політичне розв’язання ситуації, яке закладає ще більші правові проблеми. Небезпека політичних рішень у тому, що їх пізніше можна скасувати. Це забере багато років, але в разі нового скасування ми повернемося до початку конфлікту без його вирішення. Навіть засуджена за корупцію особа може вимагати виправдання після таких очевидних неправових рішень. Тобто вони ведуть до втрати країною дорогоцінного часу й буксування на місці.

Тож чи є виходи з такої в певному сенсі правової патової ситуації. Видається, що такі шляхи можна шукати через тлумачення окремих норм Конституції, а не порушуючи базові принципи конституційного ладу.

По-перше, пошук швидких рішень цієї складної проблеми призведе до її поглиблення. Ця проблема не має швидкого розв’язання.

Другий важливий момент: оскільки певною мірою і влада, і суспільство винні в такій плачевній ситуації в Конституційному Cуді – вони повинні змиритися з окремими негативними наслідками своєї бездіяльності.

Отже, які кроки видаються такій ситуації ймовірнішими?

• Проєкт закону президента Зеленського називає дії Конституційного Суду “спробою повалення конституційного ладу і захоплення державної влади в Україні” та фактично звинувачує, що рішення ухвалено з мотивів особистої вигоди. Фактично це є обвинуваченням одразу в декількох кримінальних злочинах. Однак нам не відомо хоча б про одне кримінальне провадження щодо цього відповідних правоохоронних органів. У демократичній країні, якщо суддя чи інша особа вимагає скоїти певний злочин, настає реакція правоохоронних органів. Конституція забороняє затримувати суддю КС, однак ніщо не забороняє відкривати кримінальні провадження й, відповідно, притягати до відповідальності винних осіб. Адже суддя, засуджений за скоєння кримінального злочину, не може бути суддею. Звісно, тут є правова проблема, що повноваження судді КС не припиняються автоматично з моменту набуття рішення в кримінальній справі.
• Слід негайно призначити трьох суддів, оскільки на сьогодні Конституційний Суд не є укомплектованим. Недозаповнено квоту суддів у КС від президента (дві особи) та Ради суддів (одна особа).
• Парламент може внести зміни до закону про Конституційний Суд, які можуть в інтересах авторитету правосуддя усувати від розгляду справ суддів, щодо яких висунуто кримінальне обвинувачення в злочинах проти національної безпеки.
• Парламент може тимчасово зупинити розгляд нових справ Судом до моменту завершення відповідних кримінальних розслідувань.
• Парламент може зупинити виконання рішення КС від 27 жовтня 2020 року до завершення кримінального розслідування.
• Доволі складна ситуація може виникнути, коли буде доведено, що судді ухвалили судове рішення з особистих мотивів. Видається, що тоді наступний склад КС повинен визнати рішення цього суду від 27 жовтня 2020 року нікчемним на підставі саме таких кримінальних вироків.

Розв’язання ситуації за приблизно таким сценарієм може справді свідчити про зрілість демократичних та правових традицій у країні. Це також може стати щепленням для наступних імовірних зловживань.

Звісно, цей сценарій може дещо змінюватися, однак важливими є два принципи. КС не може ухвалювати явно антиконституційних рішень, а судді не можуть ухвалювати рішення у своїх приватних інтересах. Однак навіть за такої ситуації ні парламент, ні президент не мають повноважень скасовувати рішення суду та звільняти всіх суддів Конституційного Суду України. Бо тоді в нас ніколи не буде незалежного суду.

Володимир Яворський, експерт із прав людини