Хто і як намагається відстояти право на насильство щодо ЛГБТ
У березні цього року за результатами своєї щорічної доповіді Уповноважена Верховної Ради з прав людини Людмила Денісова закликала владу пришвидшити внесення змін до Кримінального кодексу України задля протидії злочинам з мотиву нетерпимості стосовно ЛГБТ.
Так, статистика правозахисних організацій свідчить, що саме за цією ознакою відбувається найбільша кількість злочинів ненависті в Україні. Тож уже у квітні парламент зробив крок до боротьби з безкарністю за них: у ВР зареєстрували одразу три законопроєкти, що мають на меті криміналізувати злочини з мотиву нетерпимості за ознакою сексуальної орієнтації та ґендерної ідентичності (СОҐІ). Ініціаторкою першого, під номером 3316, виступила депутатка від “Слуги народу” Ольга Василевська-Смаглюк. Зареєстрували в Раді й три альтернативних – №3316-1, №3316-2 та №3316-3.
Водночас низка релігійних та націоналістичних організацій, окремих політиків та посадовців, а також громадських діячів виступили проти ухвалення законопроєктів. На сайті президента навіть створили петицію про відкликання основного проєкту закону, яка зібрала вже понад 25 тисяч підписів.
ZMINA дібрала ключові аргументи противників криміналізації злочинів ненависті щодо ЛГБТ та разом з експертами розібралась у тому, чому вони є маніпулятивними, а ті, хто їх висловлює, на думку правозахисників, захищають насильство та ненависть.
Хто вдається до маніпуляцій навколо законопроєктів
З перших днів після реєстрації законопроєкту №3316 активну риторику проти нього веде об’єднання релігійних та громадських організацій “Всеукраїнський собор”. Його координатором є Олександр Турчинов, ексголова Ради національної безпеки та оборони України. Раніше він уже виступав із гомофобними заявами. Наприклад, у грудні 2018 року назвав ЛГБТ-спільноту “передвісником Армагеддону”.
Так, на сайті об’єднання розмістили кілька матеріалів з “аналізом” законопроєкту №3316 та чернетки листів, за якими громадяни можуть звернутися до влади щодо його відкликання.
Колонку проти ініціативи Василевської-Смаглюк опублікувала й дружина Турчинова – Ганна. Її в тому ж 2018 році за публічні антиконституційні, гомофобні та дискримінаційні висловлювання близько десяти правозахисних організацій вимагали звільнити з посади декана Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова.
В окремому відеоблозі проти криміналізації злочинів ненависті щодо ЛГБТ висловився керівник центрального штабу “Національного корпусу” Максим Жорін.
“Нещастям” назвав законопроєкт і співголова створеного нещодавно міжфракційного об’єднання “Цінності. Гідність. Родина” Святослав Юраш. Хоча раніше на запитання щодо ставлення об’єднання до ЛГБТ він зазначив, що в Україні є багато різних спільнот, зокрема спільноти з гомосексуальною орієнтацією, у яких мають бути такі самі права і свободи, обмежені Конституцією, як і в інших.
Ще 58 народних депутатів із різних парламентських фракцій у квітні спрямували колективне депутатське звернення до голови Комітету Верховної Ради України з питань правоохоронної діяльності з критикою ініціативи Василевської-Смаглюк та проханням узяти до уваги аргументи релігійних організацій.
Утім, окремо відзначився нардеп від “Опозиційної платформи – за життя” Олег Волошин. Він зареєстрував альтернативний законопроєкт №3316-1, який передбачає встановлення кримінальної відповідальності за “публічні заклики та/або пропаганду відмови від народження дітей, руйнування інституту сім’ї, позашлюбних і протиприродних статевих відносин та розпусти”.
Фактично документ копіює проєкт закону №3316. Утім, замість мотиву ненависті за ознакою СОҐІ Волошин запропонував доповнити низку статей Кримінального кодексу мотивом нетерпимості до інституту сім’ї чи сімейних цінностей, а також внести його до обставин, які обтяжують покарання.
Раніше в коментарі ZMINA Оксана Гузь, адвокатка, старша партнерка адвокатського об’єднання “Прове” пояснювала, чому ініціатива Волошина є невдало обґрунтованою, здійсненою без належного юридичного оцінювання чинних законодавчих норм, але загрозливою для прав людини.
Та чи не найбільшої популярності на хвилі протидії законопроєкту набув адвокат Сергій Гула. Він опублікував на своєму ютуб-каналі два відео, в одному з яких гучно охрестив ініціативу Василевської-Смаглюк “диктаторським законопроєктом”. Загалом відео переглянуло близько ста тисяч користувачів. Гула також є автором петиції на сайті президента щодо відкликання проєкту закону №3316, яка зібрала вже понад 25 тисяч підписів.
Фото: ТАСС. Противники Маршу рівності в Києві, 2017 рік Законопроєкт забороняє мирні акції проти ЛГБТ?
Якщо узагальнити аргументи, які озвучують противники законопроєкту, то, на їхнє переконання, “він загрожує свободі вираження думки та слова, свободі віросповідання та світогляду, свободі мирних зібрань, свободі журналістської та політичної діяльності”.
Так, наприклад, супротивники поширюють твердження про те, що законопроєкт дасть змогу “штрафувати людей на сотні тисяч гривень за розказаний анекдот або відкриту критику із незгодою пропаганди девіантної поведінки”, передбачає “вісім років в’язниці за мирні акції проти ЛГБТ”, а законотворці “хочуть поставити поза законом християнство та всі світові релігії, які жорстко і безкомпромісно засуджують гомосексуалізм та інші поведінкові збочення”.
Натомість, як запевняють експерти Правозахисного ЛГБТ-центру “Наш світ”, противники ініціативи захищають насильство та ненависть.
“Вони вдаються до маніпуляцій та відвертої брехні з однією-єдиною метою: не допустити ухвалення взагалі будь-якого закону, який би захищав від дискримінації та насильства ЛГБТ-людей в Україні. Вони безпідставно звинувачують згадані законодавчі пропозиції в намірах обмежити свободу слова та віросповідання в Україні, перекручують зміст цих пропозицій”, – зазначають у відкритому листі організації до української влади.
Експерт “Нашого світу” Андрій Кравчук у коментарі ZMINA пояснює, що ні законопроєкт Василевської-Смаглюк, ні альтернативні йому не передбачають кримінальної відповідальності за мирні акції. У проєкті закону №3316 йдеться про групове порушення громадського порядку чи організацію масових заворушень, які супроводжуються насильством.
В інших двох законопроєктах пропозиції доповнити відповідні статті Кримінального кодексу ознаками СОҐІ взагалі відсутні.
Якщо християнин скаже, що вважає гомосексуальність гріхом, його оштрафують?
Представники релігійних організацій вбачають зазіхання на свободу слова в ініціативі Василевської-Смаглюк внести до ККУ статтю 161-1. У ній ідеться про те, щоб запровадити відповідальність за “публічні заклики до ворожнечі, насильницьких дій, переслідування чи приниження гідності за ознакою сексуальної орієнтації або ґендерної ідентичності”.
Кравчук зауважує, що це – калька з уже наявної в ККУ статті 161, яка передбачає покарання за розпалювання ворожнечі та нетерпимості за різними, крім СОҐІ, ознаками, зокрема й релігії.
Сама Василевська-Смаглюк пояснила виданню ZMINA, що запропонована нею норма має на меті ввести покарання не за оцінні судження або публічні дискусії в межах права на свободу слова, а за публічні заклики до ненависті та насильницьких дій щодо інших людей “просто тому, що в цих інших відмінні погляди та переконання”.
Депутатка посилається на Європейський суд з прав людини та статтю 10 (“Свобода вираження поглядів”) Європейської Конвенції з прав людини, яка гарантує, що ідеї, відмінні від ідей демократичної системи, можуть бути висловлені на публічних дискусіях за умови, що вони не породжують мови ненависті та не підбурюють інших до насильства.
Василевська-Смаглюк наголошує, що всі критичні зауваження та побоювання, які висловлюють опоненти, стосуються, на її переконання, не самої норми, а практики можливого застосування судами:
“Наша пропозиція надає можливість державним органам впливати на поведінку осіб, які, прикриваючись свободою слова, закликають до насильства та ненависті до інших. У разі якщо суд встановить, що конкретну поведінку людини або групи людей не можна вважати публічною дискусією зі значущих для суспільства питань, а що вона є мовою ворожнечі або що зібрання було організоване з метою закликів до насильницьких дій, суд має з урахуванням принципу пропорційності обрати належне покарання”.
Кравчук запевняє, що запропонована Василевською-Смаглюк стаття 161-1 не порушує права на свободу слова. Він також є співавтором альтернативного законопроєкту №3316-2, який водночас не містить подібної пропозиції, оскільки, як пояснює правозахисник, вона невиправдано виокремлює заборону мови ненависті за ознаками СОҐІ:
“Утім, за іншими ознаками не забороняє, що можна вважати дискримінацією. Реформувати наявне кримінальне законодавство потрібно так, щоб не порушувати його цілісності. Якщо забороняти розпалювання ворожнечі за іншими ознаками, ніж ті три, які зараз згадано в статті 161, то, по-перше, логічно та виправдано буде заборонити її за тим самим списком захищених ознак, що і злочини ненависті, а по-друге, внести ці зміни до статті 161, а не створювати окремої статті на кожну додану захищену ознаку”.
Однак наразі зробити це неможливо суто з технічних причин, позаяк у ВР уже зареєстровано законопроєкт №0931, який вносить зміни до статті 161. Тож, доки його не розглянуть, вносити інші зміни до цієї статті заборонено регламентом.
Фото: Гліб Гаранич. Так зване “сафарі” ультраправих після Маршу рівності в Харкові (2019 рік)ЛГБТ вимагають для себе особливого захисту?
Наступною поширеною тезою противників криміналізації злочинів ненависті щодо ЛГБТ є те, що чинні закони та Конституція нібито передбачають достатню законодавчу базу для захисту від насильства всіх громадян.
“Але чому ж тоді Кримінальний кодекс окремо передбачає, що обтяжувальними обставинами є вчинення злочину на ґрунті расової, національної, релігійної ворожнечі чи розбрату або на ґрунті статевої належності (частина 1 стаття 67), а злочини, передбачені в статтях 115, 121, 122, 126, 127, 129, караються суворіше в разі їх скоєння “з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості?” – риторично питає Кравчук.
Він наголошує, що українські законодавці розуміють особливу небезпеку злочинів ненависті, тож давно передбачили суттєвіше покарання за злочини проти “раси”, національності та релігійних переконань.
Утім, не за ознакою сексуальної орієнтації та ґендерної ідентичності, хоча, за даними правозахисників, останніми роками злочини ненависті щодо ЛГБТ посідають перше місце серед усіх злочинів ненависті, скоєних в Україні.
“Чому наші церкви не протестують проти того, що скоєння злочину з мотивів нетерпимості до певної релігії або церкви має бути ознакою, яка обтяжує покарання? Мабуть, тому, що в цьому разі це стосується захисту саме їхніх інтересів. Тим більше цинічною та лицемірною виглядає їхня позиція, коли вони протестують проти того, щоб точно в такий самий спосіб, анітрохи більше, були заборонені розпалювання ворожнечі та злочини ненависті за іншими ознаками. Наші церкви вважають людей, чиї переконання відмінні від їхніх, недостойними захисту”, – коментує правозахисник.
Фото надане Правозахисним ЛГБТ-центром “Наш світ”. Побиття трансґендерної людини в ЖитомиріЗахист ЛГБТ від насильства загрожує сім’ї?
Що ж стосується решти аргументів критиків проєктів закону, то в усіх них здебільшого зміщено фокус із захисту прав людей, яких намагаються зарізати, б’ють та катують виключно через їхню сексуальну орієнтацію, на те, що законопроєкт нібито становить загрозу сімейним цінностям.
Традиційно лунають популістські гасла на кшталт того, що “держава насамперед має захищати інститут родини, а не “ліваків”, які руйнують країну”, “що законопроєкт спрямований проти українського суспільства, “загрожує традиційним українським цінностям, які сформувалися протягом багатьох століть”, “нівелює поняття батьківства й материнства”, “веде до скорочення населення” тощо.
Щодо останнього твердження, то ЗМІ вже неодноразово пояснювали, чому воно неправдиве: народжуваність в Україні падає не через ЛГБТ.
Левову частку наведених думок транслює у своїх відео вже згаданий адвокат Сергій Гула. Хоча здебільшого в ефірах він в емоційний та знущальний спосіб розповідає про “руйнівну ґендерну ідеологію”, вигадує ґендери на кшталт “тваринка”, “рослинка”, “береза”, крім упереджень, він також поширює й маніпулятивні твердження.
Так, наприклад, Гула каже, що “ЛГБТ-підлітки найбільше страждають від суїциду, бо через усвідомлення своєї неприродної орієнтації лізуть у петлю”. Дійсно, суїциди вкрай поширені серед гомосексуальної молоді. Однак причина цього – низький рівень підтримки ЛГБТ-підлітків в Україні, неприйняття в родині та суспільстві, гомофобія та насильство, з якими вони стикаються.
Використовують представники релігійних та націоналістичних організацій і класичну фразу про те, що “в той час, коли в країні йде війна, коли країна стоїть на порозі економічної кризи, намагається боротися з пандемією коронавірусу, коли по всій країні пожежі, найбільшою проблемою виявляється “утискання” прав ЛГБТ”.
Олена Шевченко, голова організації “Інсайт”, коментуючи це ZMINA, підсумовує, що українці, на її думку, вже втомилися від подібних маніпуляцій:
“Я думаю, що багато людей уже розуміють таку нахабну ідеологічну риторику й що права людей завжди важливі й на часі. Це як сказати, що через те, що зараз пандемія, ми заберемо у вас право голосу та право на життя. Нісенітниці, що починають усім набридати. Замість того щоб насправді допомагати розв’язувати проблеми з насильством, вони намагаються переконати нас, що насильство – це традиційні цінності”.
