Понад 400 засуджених за колабораціонізм погодилися на обмін до Росії – Коордштаб

Про це повідомляє Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими.

За інформацією органу, у кожному профілі зазначено час, який минув з моменту подання заявки на виїзд.

Найменший строк очікування має Ріта Кукса ­– 2 місяці й 11 днів. Вона передавала інформацію про переміщення та розташування українських військових у Селидовому Донецької області. Один з найбільших строків очікування в Гліба Манакова, який передавав дані про підрозділи ЗСУ в Лисичанську. Він очікує 1 рік 11 місяців і 29 днів.

Російська влада поінформована про цих осіб. За оцінкою штабу, наразі вони мають цінність для Росії переважно як інструмент їхньої пропаганди.

Станом на цю дату сторінки з профілями засуджених за колабораціонізм переглянули близько 1 мільйона разів. Водночас 70 осіб уже виїхали до Росії в межах обмінів, з них 34 профілі представлено на сайті.

У Координаційному штабі закликають громадян утриматися від співпраці з ворогом і звертають увагу на наслідки таких дій, зокрема кримінальну відповідальність і тривале очікування на виїзд.

“Перейдіть на сайт “Хочу к своим” та перегляньте профілі тих, хто поклався на слово російських кураторів. Їхній приклад дає вам шанс зробити правильний висновок і припинити співпрацю з ворогом. Інакше ви опинитеся за ґратами, забуті власним народом і покинуті своїми колишніми московськими “наставниками“, – йдеться в повідомленні.

Нагадаємо, ініціатива влади повертати цивільних українців з російської неволі за допомогою проєкту “Хочу до своїх” може суперечити нормам міжнародного права та в підсумку призвести до ще більших порушень прав людини на окупованих російськими військовими територіях. 

25 липня 2024 року Офіс Уповноваженого Верховної Ради з прав людини разом з Координаційним штабом з питань поводження з військовополоненими та Службою безпеки України презентував спільний проєкт “Хочу к своим”, який позиціюється як механізм “повернення цивільних українців з російської неволі”. 

Суть проєкту в тому, що на окремому сайті “Хочу к своим” оприлюднюють інформацію про осіб, притягнутих до відповідальності переважно за злочини проти основ нацбезпеки, скоєні в умовах війни (зокрема, державна зрада, колабораційна діяльність, поширення інформації про розташування та переміщення ЗСУ тощо). Разом з фото засудженої особи й короткою інформацією про обставини вчинення відповідного правопорушення на сайті оприлюднюється “згода на обмін”. Тобто прохання особи про її передання на територію РФ або тимчасово окуповану територію України як військовополоненої “для обміну на громадянина України, що перебуває в полоні РФ”. 

Також через спеціальну форму на сайті можна подати три типи заявок: “Бажаєте припинити співпрацю з ворогом?”, “Знаєте, хто співпрацює з ворогом?” та “Бажаєте повернутися до Росії?”. За інформацією Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, повернення осіб здійснюватиметься через попереднє узгодження за допомогою каналу комунікації між ним та уповноваженою з прав людини в РФ.

Представники правозахисних організацій погоджуються з тим, що дійсно існує необхідність пошуку шляхів повернення цивільних українців, незаконно утримуваних в РФ або на ТОТ. Автори звернення нагадують, що захоплення цивільних є воєнним злочином РФ, який має систематичний та масовий характер. Наразі зафіксовано щонайменше 1770 таких осіб, і ця цифра постійно зростає. 

Правозахисники вважають, що, ініціювавши проєкт “Хочу к своим”, Україна вперше з початку широкомасштабного вторгнення РФ заявила про намір проводити “обмін” цивільними особами з російською стороною. Така практика суперечить міжнародному гуманітарному праву (МГП), про що українська сторона неодноразово наголошувала. 

Фактично Україна планує обмінювати цивільних, віддаючи власних громадян до РФ чи на ТОТ. У такий спосіб українська влада залишає за дужками питання етичності обмінів “неправильних українців” на “правильних українців”, кажуть правозахисники.

Правозахисники перелічили деякі можливі загрози таких ініціатив:

• Така ініціатива може призвести до збільшення порушень прав людини на окупованих територіях. Наприклад, ворог сприйматиме таку ініціативу як легітимізацію незаконних судових процесів проти українців. Також це може призвести до збільшення кількості як незаконно ув’язнених, так і свавільно затриманих цивільних, щоб використати їх як “обмінний фонд”.
• Поширення практики цивільних обмінів та використання гарантій військовополонених може призвести до зменшення їхнього захисту за МГП. Обмінюючи своїх цивільних громадян на своїх же, Україна в такий спосіб легітимізує злочинну політику РФ щодо “обмінів” цивільними та змінює їхніх правовий захист за МГП, який діє між двома сторонами протистояння та забороняє захоплення цивільних, на режим внутрішнього конфлікту. Тобто штучно створюється взаємодія між українськими громадянами. Україна в такий спосіб відмовляється від використання правових гарантій для своїх громадян, які діють під час міжнародного збройного конфлікту.
• Обмін цивільних громадян України, засуджених за злочини проти основ національної безпеки, може стимулювати правоохоронців та суддів до порушень, поверхового розслідування в розгляді таких справ. Також вони можуть на етапі досудового слідства схиляти обвинувачених до визнання провини та укладання угоди в обмін на звільнення до РФ. Це може призвести до порушення права на справедливий суд, і в перспективі потерпілі позиватимуться до Європейського суду з прав людини та Міжнародного кримінального суду.
• Складно буде переконатися в добровільності згоди засудженого на “обмін”, оскільки вона надається в умовах несвободи. Отже, таку особу можуть видворити через її політичні переконання, що є ймовірним порушенням.
• Ефективність такого способу повернення цивільних осіб є дуже сумнівною. Як зазначають самі автори проєкту, зацікавленості в проведенні таких “обмінів” з боку російської сторони не спостерігається. Тож обмін осіб, засуджених за злочини проти основ національної безпеки, може ніколи не відбутися. Однак вони можуть вийти на волю після завершення строку відбування покарання.
• Оприлюднення персональних даних не виправдане, а популяризація сайту серед громадян негативно впливає на загальне сприйняття України, яка веде війну за незалежність. Створюється уявлення, що автори проєкту навмисно намагаються перебільшити реальний стан речей, де частина громадян України виступає проти іншої частини.
• Цей проєкт може стати своєрідною лазівкою для уникнення мобілізації в Україні, чим може скористатися РФ, гарантуючи чоловікам призовного віку уникнення служби.