Кримська несвобода слова, або Нотатки з форуму ОБСЄ
Говорити тихо, не висловлювати проукраїнської позиції, не згадувати в ЗМІ судових процесів у “справі 26 лютого”, забути імена переслідуваного журналіста Миколи Семени, ув’язненого Ахтема Чийгоза та зниклого Ервіна Ібрагімова, не писати критичних матеріалів, боятися… Це вже стає нормою на Кримському півострові, заявляють в один голос учасники форуму ОБСЄ з людського виміру HDIM2016 у Варшаві.
За винятком, щоправда, делегацій із Російської Федерації. Так, за словами заступника Муфтія Криму Айдера Ісмаїлова та голови кримського відділення Російського союзу журналістів Андрія Трофимова, у Криму — “все прекрасно” і “немає жодної скарги від місцевих ЗМІ на утиски, цензуру чи наступ на свободу слова”…
Крим та свобода слова на півострові були однією з ключових тем варшавського форуму. На кримському тлі губилися навіть питання біженців та проблеми Туреччини, про яку один із учасників форуму сказав, що це “найбільша тюрма для журналістів”.
Уже третій рік Крим продовжує звучати і в українських ЗМІ як півострів страху. Чи не найбільше потерпають від порушень свободи слова журналісти, проукраїнські активісти й кримські татари. За пост у Фейсбуку — затримання, за п’ятничну молитву в мечеті — підозра в екстремізмі, за критику місцевої влади — повістка в суд…
“Я знаю випадки, як деякі кримські татари сплять одягнені. Знаєте чому? Тому що ФСБ вламується в будинки рано-вранці. І люди не хочуть, щоб їх застали роздягненими… Багато хто з кримських татар чекає, коли за ними прийдуть”, — каже член громадської організації “Земляцтво кримських татар” Ельвін Кадиров.
ПІД ТИСКОМ І ЦЕНЗУРОЮ
Кримські журналістські будні — це відмова в ліцензії та реєстрації ЗМІ, залякування, обвинувачення в екстремізмі.
“У Криму ЗМІ втратили функцію дзеркала. Журналісти йдуть із професії в рекламний бізнес або переїжджають у Київ, Херсон, інші міста. Однак із “нових” місцевих ЗМІ або російських медіа складається картинка, що в Криму всі щасливі”, — коментує журналістка Олена Лисенко, яка з огляду на тиск через професійну діяльність змушена була на початку 2016 року покинути півострів.
“У Криму я створювала свій медіабізнес. Але те, що відбувалося на початку 2014 року, — лякало. Коли почали захоплювати військові об’єкти в Криму й ніхто не гарантував безпеки журналістам, я не могла відправляти туди молодих колег. Довелося взяти камеру самій. Коли біля Керченської переправи до мене підійшли й попросили забиратися, я за нормальною українською звичкою запитала “На якій підставі?”, зі мною довго не говорили — натравили 8–10 чоловіків у формі казаків, які дуже швидко вигнали з переправи”, — продовжує Олена Лисенко.
За словами журналістки, 87 % кримських ЗМІ не змогли пройти перереєстрацію. Зокрема, були закриті (або редакції переїхали на материкову Україну) такі видання, як “Новости Крыма”, “15 минут”, сайт Центру журналістських розслідувань, Чорноморська телерадіокомпанія, канал ATR та інші.
“Під тиском опинилися практично всі кримськотатарські ЗМІ — не тільки канал ATR, про який так часто згадується. Роскомнадзор, діяльність якого спрямована лиш на те, щоби прийняти документи на реєстрацію, став одним із ключових органів цензури і перешкоджає роботі незалежних ЗМІ”, — додає головний редактор видання “QHA”, член Меджлісу кримськотатарського народу Гаяна Юксель.
Журналістка також потрапила під пильне око “місцевої влади”.
“Мене запросили на допит, де почали обвинувачувати в тому, що наше видання писало про екстремістські організації, такі як “Правий сектор”. Я поцікавилася, коли такі матеріали були опубліковані, і відповідь мене шокувала — це були статті за… 2006 рік. Тобто матеріали, які опубліковані ще до анексії Криму, коли діяли українські закони… Пізніше я дізналася, що справу закрили за відсутністю складу злочину”, — розповіла Гаяна Юксель.
Журналістка додає, що нині в Криму не існує терміну давності, а закон має зворотну силу. Гаяна Юксель прокоментувала і репліку представника російської делегації.
“Щодо заяви, що в Криму нібито відкрито 50 нових ЗМІ й визнано три державних мови — російська, кримськотатарська та українська… Це ще не свідчить про те, що канали мовлять кримськотатарською, а матеріали формують національно-культурний прошарок. Крим став півостровом, де тотальне стеження, штрафи за свободу вираження своєї думки. Нині на території Криму зафіксовано понад 250 порушень щодо журналістів і ЗМІ. Цей список постійно поповнюється”, — додає Юксель.
Журналістка Олена Лисенко також вважає, що в Криму триває “зачистка інформаційного поля, в окремим випадках — залякування кримських журналістів“: “Створені нові кримські ЗМІ спрямовані на підтримку російської пропаганди. Стало складно писати не тільки на політичні теми й про порушення прав людини, неможлива будь-яка критика — чи то підготовка до курортного сезону або ж інші соціальні проблеми”.
БЕЗ ПРАВА НА В’ЇЗД
Інша проблема — безперешкодний в’їзд на територію Криму представникам українських та іноземних ЗМІ.
З одного боку, безпідставна заборона так званої кримської влади. Правозахисниця Тетяна Печончик згадує випадки Ігоря Бурдиги, якого сім годин допитувала ФСБ, та журналістки “Української правди” Анастасії Рінгіс, якій окупаційна влада заборонила в’їзд. З іншого боку, ускладнена процедура МЗС України з акредитації іноземних журналістів. Через бюрократичні перешкоди нерідко іноземні журналісти вибирають “простіший” шлях через Росію. Або й просто погоджуються на журналістські прес-тури. Журналіст Юрій Луканов згадує про регулярні “пропозиції” від каналу Russia Today, Міністерства закордонних справ Росії. За словами Луканова, ці поїздки зовсім не означають відкритості Росії й Криму. Головна мета — привчити світ, що Крим — це російська територія й “усе в нас нормально, а про анексію вже давно слід забути”.
Однак присутність іноземних ЗМІ як ніколи важлива на кримському півострові. Як зауважила Олена Лисенко, якщо місцеві медіа бояться висвітлювати судові процеси над політв’язнями, це мають робити іноземні журналісти. “І в цьому була б неабияка підтримка міжнародної спільноти”, — прокоментувала вона.
БЕЗ ПРАВА НА ПРОФЕСІЮ
Слід зазначити, що у Варшаві про порушення прав у Криму говорили далеко не тільки українські правозахисники. Так, на форумі був присутній адвокат кримського журналіста Миколи Семени Олександр Попков.
“Ситуація з правами людини в Криму дуже погана. І це стосується не тільки українців. Я як російський громадянин занепокоєний, що політика безправ’я, яка нині практикується в Криму, стає провідною і на території Російської Федерації”, — коментує Попков.
Власне, через це адвокат і взявся захищати журналіста Миколу Семену. Адвокат стверджує, що порушення свободи слова стосується не тільки працівників ЗМІ, часто перепадає йому та його колегам.
“У Росії не так багато адвокатів у політичних справах, а тим більше — по українських затриманих. Діє один із прийомів пропаганди — демонізація ворога. Я як адвокат маю певний статус, я не звик ходити й озиратися. А в Криму журналісти бояться говорити, що вони журналісти, блогери. На одному із судових засідань я помітив, як одна дівчина щось нотувала у блокнот. Це не була родичка. На моє питання, чи вона журналістка, дівчина знітилася й намагалася завершити розмову”, — розповідає Олександр Попков.
Одночасно з Миколою Семеною обшукували ще сім журналістів. Ніхто з них не залишився в професії — троє виїхали на материкову Україну, інші перестали писати, побоюючись за своє життя.
“У силовиків є необмежений мандат насильства”, — каже Попков і додає: “Усі ці факти лякають. Поширюється російська тенденція: будь-яка критика, будь-яка інформація, яка суперечить основній пропаганді — усе це приводить до того, що людину ізолюють і змушують замовчати. Спочатку — це процес залякування, згодом — притягнення до відповідальності. Мого підопічного Миколу Семену звинувачують у тому, що він публічно закликав повернути Крим. Абсурдні обвинувачення. У міжнародних документах Крим є частиною України”, — наголошує Олександр Попков.
У ПУБЛІЧНОСТІ – СИЛА
Олександр Попков переконаний, що найбільша сила і його як адвоката, і журналістів, і правозахисників — це публічність судових справ, публічність проблем у сфері прав людини.
“Наші слідчі люблять тишу. І якраз у цьому наша сила — говорити про порушення, публічно висвітлювати процеси, залучати якомога більше міжнародної уваги до ситуації в Криму. Займаючись справою Семени, ми змагаємося не за виправдувальний вирок. Це нонсенс для російської дійсності. За всю мою чотирирічну практику я знаю тільки дві справи, коли виносили виправдувальний вирок, і то вони не стосувалися політичних мотивів. Імовірність перемоги в політичних справах, на жаль, у мінусі. Наша ж мета — доводити світовій спільноті, що всі ці звинувачення абсурдні і що вони є “політичними замовленнями””, — наголосив російський адвокат.
Ірина Виртосу, спеціально для “Детектора медіа”
Поїздка у Варшаву на форум HDIM2016 та підготовка матеріалу — за підтримки ОБСЄ
Фото авторки, сtrcenter.org, novostimira.net
