“Борг перед потерпілими”: від Верховної Ради вимагають ухвалення закону про воєнних злочинців

На шостому році російсько-української війни в слідчих, прокурорів та суддів немає належних правових інструментів для переслідування воєнних злочинців. Полонені та правозахисники вимагають від Верховної Ради “віддати борг потерпілим” та ухвалити законопроєкт про переслідування міжнародних злочинців. 

“Перші кілька днів я провів у підвалі гуртожитку Східноукраїнського національного університету ім. Володимира Даля, який бойовики нашвидкуруч перетворили на в’язницю. Тоді я ніяк не міг позбутися думки, що я просто збожеволів, – зізнається 55-річний лікар-ветеринар Олександр Грищенко, який у червні 2014 року в Луганську доглядав за офісним акваріумом. – У мене ніяк не вкладалося в голові, як можна схопити людину, яка не вчинила жодних протизаконних дій, безпідставно та бездоказово звинуватити її, ув’язнити та катувати”.

Одягнений в охайний темно-коричневий піджак, у краватці Олександр справляє враження інтелігентного й замкнутого чоловіка. Він детально переповідає жахіття, які пережив він сам та інші полонені у в’язниці під управлінням польового командира Олександра Бєднова (Бетмен).

Бойовики затримали Олександра, коли він ішов на роботу. Чоловік був фотографом-аматором, і в його фотоапараті знайшли світлини з акцій протесту луганського Євромайдану. Його відразу ж звинуватили в шпигунстві.  

“У підвалі штатний кат на псевдо Маніяк та інші бойовики катували мене за допомогою палиці, молотка з твердої гуми, призначеного для вкладання тротуарної плитки, зашморгу та медичних хірургічних інструментів. Мене змусили роздягнутись і лягти на стіл. Маніяк шмагав пластиковою трубою по спині, ногах та п’ятах. На щастя, стіл обвалився. Тоді він, зокрема, намагався виламувати мені пальці, обливав мене розчином невідомих мені хімічних речовин, який заливав також до рота, робив пропили хірургічною пилкою між пальцями лівої руки. Усе це супроводжувалося потужним психологічним тиском, погрозами заподіяти мені непоправне каліцтво”, – згадує Олександр Грищенко.

Олександр Грищенко

Лікар-ветеринар провів у підвалі пів року і нарахував за цей час сотні українців, які запитували бойовиків, за що їх затримали. Таких місць несвободи, як у луганському гуртожитку, правозахисники налічили 79 у 28 окупованих містах та селах Донбасу. 

Незаконні збройні формування щодня катують українців, каже звільнений у грудні минулого року з полону “ДНР” журналіст “Дзеркала тижня” Станіслав Асєєв. Він наголошує, що це класичні воєнні злочинці. 

“Бойовики не зважають на стать, вік полонених і не розмежовують їх у своїх місцях несвободи. З людьми роблять усе, що дозволяє їхня хвора уява. Це класичні воєнні злочинці, які причетні до катувань, приниження людської гідності та до сексуального насильства над жінками і чоловіками. Людей могли забити ногами, змусити гавкати, як собак, а в цей час у сусідній камері хтось міг співати гімн так званої “ДНР” чи “Расцветали яблони и груши”, – згадує він.

У чому проблема?

Правозахисники наголошують, що на шостому році російсько-української війни Україна не адаптувала до неї Кримінального кодексу. За такі злочини вона переслідує злочинців як за звичайний кримінал, тоді як за міжнародним кримінальним правом, вчинені під час збройного конфлікту, вони отримують статус міжнародних злочинів, мають інший контекст та є тяжчими. А отже, й відповідальність за них має бути жорсткіша. 

У правовій системі України досі немає відповідальності за злочини проти людяності, а склади воєнних злочинів прописані нечітко, поверхово та не відповідають вимогам міжнародного права. Через це міжнародні зобов’язання України із запобігання безкарності втілено в законодавстві фрагментарно. 

“У нас є можливість переслідувати людей, які скоїли воєнні злочини, лише за статтею 438 ККУ (“Порушення законів та звичаїв війни”). Однак винним у більшості воєнних злочинів вдається уникати відповідальності, бо в Кримінальному кодексі немає складу відповідного злочину”, – каже заступник генпрокурора Гюндуз Мамедов. 

Гюндуз Мамедов

За його словами, за цією статтею правоохоронці зареєстрували 138 кримінальних проваджень. Дев’ять справ скерували до суду, і лише в одній є вирок.

“Та й то цей вирок сумнівної якості”, – прокоментував він.

Так, до прикладу, далеко не завжди міжнародні злочини мають, так би мовити, аналоги серед загальнокримінальних правопорушень. Такого воєнного злочину, як заява бойовика про те, що для полоненого не буде пощади, немає в загальному кримінальному праві. 

Представники незаконного збройного формування Донеччини прив’язали до стовпа ганьби сержанта батальйону “Донбас” Ігоря Кожому та підбурювали до насильства натовп, м. Зугрес Донецької області, жовтень 2014 року

Також є проблеми із кваліфікацією зґвалтувань, адже на війні жертва сексуального насильства може боятися суперечити людям зі зброєю. 

Окрім цього, кримінальне право вимагає від слідчих обґрунтувати мету катувань як злочин проти людяності, тоді як під час війни у бойовиків такої мети може й не бути. 

“Тому зараз у практиків проблема – як правильно кваліфікувати, бо, щоб довести статтю 127 Кримінального кодексу (“Катування”), їм потрібно довести конкретну мету, з якою це робиться”, – коментує експертка Українського інституту майбутнього Вікторія Мозгова.

Така ситуація призводить до того, що слідчі відкривають кримінальні провадження за іншими статтями, наприклад за вчинення теракту чи розбій, які не враховують контексту злочину. 

“У ЗМІ час від часу повідомляють: мовляв, заарештували бойовика, який на блокпостах примушував жінок до сексу, але офіційно слідчі інкримінують участь у незаконних збройних формуваннях. Ну ви розумієте, що робила ця людина і який склад злочину йому висунули замість воєнного злочину”, – дивується голова Центру громадянських свобод Олександра Матвійчук.

Правозахисники також наголошують, що наразі неналежно кваліфікують злочини, зокрема під час боїв під Дебальцевим, Іловайськом, обстрілу мирних кварталів Маріуполя та знищення автобусу під Волновахою. 

Обстріл Маріуполя 24 січня 2015 року

Окрім того, застосування до злочинців кримінального законодавства, як у мирний час, призводить до їхньої прихованої амністії, адже в такому разі до злочинів застосовують терміни давності.

“Переслідування за загальнокримінальним законодавством – це шлях до “холодної амністії”, як це було в післявоєнній Німеччині. Через відсутність в їхньому законодавстві злочинів за міжнародним правом склалася така ситуація, що німецькі суди кваліфікували вбивства як злочини поплічників. У судах була логіка, що вони виконували волю вищого керівництва, а виконавцями злочину розглядали лише тих, хто вбивав із садистських міркувань, не виконуючи вказівок керівництва. Це абсурдна логіка”, – пояснює Костянтин Задоя, доцент кафедри кримінального права та кримінології Київського національного університету ім. Тараса Шевченка.

Міжнародні злочини стаються систематично не лише на Донбасі, а й в Криму. Регіональний центр з прав людини зараховує до воєнних злочинів у Криму призов громадян України до російської армії, експропріацію, знищення майна, а також переміщення цивільного населення з Криму та росіян на Кримський півострів. До злочинів проти людяності у центрі зараховують переслідування кримських татар, українців, катування, викрадення людей та вбивства.

Що пропонує законопроєкт?

Щоб усунути недоліки в законодавстві, народні депутати спільно з науковцями, правозахисниками Правозахисного порядку денного, юристами-міжнародниками розробили законопроєкт №2689. Ухвалення такого закону вимагали ще члени Парламентської асамблеї Ради Європи у своїх двох резолюціях, план дій з виконання Національної стратегії з прав людини до 2020 року та рішення РНБО від 25 січня 2015 року “Про надзвичайні заходи протидії російській загрозі та проявам тероризму, підтримуваним РФ“. 

Документ пропонує новий розділ у Кримінальному кодексі України, який вводить до українського законодавства основні злочини за міжнародним правом – злочини проти людяності, злочин агресії, геноциду та конкретизує склади воєнного злочину. 

Відповідно до документа, такі злочини не матимуть в Україні строку давності, а злочинці, провину яких доведуть у суді, не зможуть розраховувати на амністію. Також автори документа пропонують не визнавати імунітетів як обставин, що унеможливлюють кримінальне переслідування чи відповідальність воєнних злочинців. 

Олександра Матвійчук переконана, що цей законопроєкт – козир у руках України на переговорах у Мінську з Росією, бо амністія для міжнародних злочинців за міжнародним правом неможлива апріорі. 

“Відданість України міжнародному праву може покласти край спробам Росії тиснути на Україну в питанні амністії для бойовиків. Це неможливо, оскільки це імператив міжнародного гуманітарного та міжнародного кримінального права”, – прокоментувала вона.  

Олександра Матвійчук

Законопроєкт схвалив профільний Комітет Верховної Ради з питань правоохоронної діяльності. Під час засідання комітету проти документа виступили депутати “Опозиційної платформи – За життя”. Депутат цієї фракції Григорій Мамка висловив думку, що проєкт закону потрібно ухвалювати, коли парламент ратифікує Римський статут Міжнародного кримінального суду (МКС). 

Однак правозахисники та юристи-міжнародники наголошують, що Римський статут – аж ніяк не єдине джерело зобов’язань держав переслідувати основні злочини за міжнародним правом на національному рівні та запобігати їхній безкарності. Ці зобов’язання випливають також із низки женевських та гаазьких міжнародних договорів та звичаєвого міжнародного права. Отже, необхідність ухвалення законопроєкту не залежить від ратифікації Римського статуту, який Україна зобов’язана ратифікувати відповідно до Угоди про асоціацію з ЄС. 

Ба більше, навіть якщо МКС відкриє повноцінну справу через події в Україні, то займатиметься лише топпосадовцями Росії та незаконних збройних формувань. А тисячі дрібних виконавців злочинів лишатимуться на відповідальності національних правоохоронців.

Законопроєкт  планують внести до порядку денного парламенту після розгляду земельної реформи. 

Микола Мирний, журналіст видання ZMINA, для “Дзеркала тижня“