Ціна та цінність материнства: як держава заощаджує на матерях-ФОПах
У якийсь з днів моя 10-місячна дочка встигла зробити все. Залізти під стіл, встати та вдаритися головою, а потім плакати на всю хату. Я заспокоювала.
Відчинити шафу, викинути одяг з нижніх шухляд, а потім плакати, бо я все поскладала на місце. Повиснути на грудях. Не заснути, як завжди, у візочку на дворі, тож я пів години стишувала її, гойдаючи на руках. І так по колу цілий день. Я вже давно заплющила очі на те, що і скільки малеча облизує і жує паперу… За той день вона встигла все, а я – майже нічого. Я – мама, яка працює. Довелося скасувати одну консультацію, а всю комунікацію перевести в режим листування. Написання статті відклала взагалі на ніч.
Матеріал підготувала журналістка Ірина Виртосу за сприяння RFSL – Шведської федерації за права ЛГБТІКЯ – фізична особа-підприємиця, а по-простому – ФОП, співпрацюю з різними громадськими організаціями. На першу планірку вийшла через два тижні після пологів. Онлайн.
Колись я подумаю над тим, чи могло бути по-інакшому? Мабуть, в іншому житті, де немає війни. А в цій реальності я не можу не працювати, бо це фінансова безпека моєї родини. З виплат держави не проживеш.
Підрахувати просто. Оскільки моя дочка народилася 31 грудня минулого року, тому потрапила на кілька державних програм. “Пакунок малюка” мені зручніше було взяти грошима – на дітей, народжених у 2025 році, вартість становила 7689 грн. Одноразову виплату в сумі 10 320 грн я отримала одразу після пологів, і до 3-х років дочки отримуватиму 860 грн.
Також до 1 року мені нараховуватиметься 7000 гривень щомісяця. Одноразової виплати в розмірі 50 тисяч гривень, яка почала діяти з 1 січня 2026 року, для мене не передбачено.
Мінімальна допомога – так звані “декретні” – для мене як ФОП становили 33 114,06 грн, бо я регулярно сплачувала мінімальне ЄСВ.
Для матерів, які працюють, держава передбачила ще одну програму підтримки – “ЄЯсла”. Витратити виплати у розмірі 8 тисяч гривень можна лише на няню, освітні послуги чи ясла.
Ідеальною “нянею” для дочки є мій тато. Йому 71 рік. Після плетіння сіток у волонтерському центрі до обіду він заступає, як сам жартує, на “другу зміну”: бере малу на руки й гуляє з нею на дворі, загойдує на сон, розмовляє з нею рідною молдавською мовою, годує бубликами.
А я – скільки можу – підтягую роботу, яку не встигла зробити.
Утім, мій тато, попри те, що взяв на себе повноцінну допомогу по догляду за дитиною, не може бути тією людиною, на яку я могла б витратити кошти програми “ЄЯсла”: бо він “дідусь – звичайний пенсіонер”, а не ФОП з відповідними кведами.
Та парадокс ситуації в тому, що ця сума – 8 тисяч грн – непристойно мала для оплати послуг приватних нянь, а використовувати її для оплати садочків чи гуртків часто буває незручно через непродуманий механізм.
Так, претендувати на програму “єЯсла” можна лише за умови, якщо на роботу – а саме: на повний робочий день – вийде особа, яка “фактично здійснює догляд за дитиною”, здебільшого тільки мати.
Однак тут на всіх матерів-ФОПів чекав…неприємний сюрприз. Вони не включені в цю державну допомогу.
Працівниця Пенсійного фонду на моє питання, як же мені бути, адже я працюю повний робочий день, спочатку розгубилася, бо не мала такого досвіду, а потім, порадившись з керівницею, відповіла: “Ви ж не можете самі на себе написати наказ про вихід на повний день…”.
Очевидно, ми, мами-ФОПи, для держави “не настільки” зайняті, а тому можемо спланувати і роботу, і догляд, і відпочинок (?). Певно, “самозайнята” похідне від слова “сама”: сама захотіла – сама народила – сам вийшла на роботу – сама і відповідай.
Я поспілкувалася з іншими мамами, чи це тільки мій клопіт? Як не прикро, ні.
Анна Іванцова із Запоріжжя – дружина військовослужбовця, народили двох дітей уже під час повномасштабної війни. Живе в будинку свекра. Чоловік Ілля кілька разів був поранений, час від часу приїжджає в госпіталь на лікування. Тоді має можливість бачитися із дружиною та дітьми. Турбота про родину лягла на плечі молодій жінці.
Анна Іванцова разом з синами“Ми залишаємося в Запоріжжі, бо це наш дім, як не крути. За майже п’ять років стало зрозуміло, що ніде, окрім як удома, ми не потрібні. Я не розумію, коли родина за кордоном, а хтось служить. Це особисто моє. Якби могла, переїхала ще б ближче до нього, але він не дозволяє… Служить на Донецькому напрямку.
Нашому Сашку 2 роки і 8 місяців, а Олексію – нещодавно виповнилося пів року. Обоє бажані. Хоч багато хто казав, що не час, бо триває війна, а між дітьми така маленька різниця.
Так, війна, але жити треба тут і зараз, і ніхто не знає, що буде завтра. Тому ми раді, що все склалося так, як воно є, що в нас є ці кіндери. У чоловіка серйозні поранення, тож коли він приїжджає на лікування, то допомагає. Але коли Сашко був немовлям, він цей період пропустив. Частково мені допомагає свекор”, – розповідає Анна.
На роботу жінка вийшла, коли її старшому синові було 4 місяці. Анна – майстриня з манікюру.
“Поки я пиляла нігті, няня із Сашком бавились на підлозі, ходили коридором, гуляли. Дякую розуміючим клієнтам, які обережно заходили, бачили, що дитина спить, тихесенько сідали…”, – пригадує Анна.
Бувши мамою, підприємиця сама старалася для мам організувати якнайзручніші умови. Так, в її студії, яку вона знімала, був дитячий куточок: тут лежали фарби, дошка, крейда. Мами з дітьми могли приходити і не турбуватися за малечу.
“І це було так класно! Мама могла не докоряти собі: “О, Боже, дитину хтось бавить, поки я тут собі манікюр роблю”. Сьогодні ситуація потроху змінюється, але ж раніше часто про це говорили з осудом: “Як це так, що мама приділяє час ще й собі!”, – ділиться Анна. Вона переконана, що мама в декреті може доглядати за собою, а не ставати лиш продовженням кухні.
Анна Іванцова за роботою в салоніПо тому, як Сашко ставав старшим, росли і його потреби, доводилося працювати більше.
“У нас тільки на словах військові заробляють золоті гори, а по факту це не так. А з нашим бажанням дати дітям якомога більше, то працювати багато – це вимушений вибір.
З молодшим Олексієм – це прямо-таки вимушено, оскільки державні садочки “Ясла” в Запоріжжі не працюють, а в приватних – скажені для мене ціни. Тим більше ще й Сашко ходить у садок, який оплачуємо. Тож перший раз після народження молодшого, коли я прийняла клієнтку, йому було трохи більше ніж тиждень…”, – зауважує моя співрозмовниця.
Раніше Анна їздила до студії в центрі міста, але ближче до дати пологів організувала робочий куточок у прибудові свого дому. Після переїзду в жінки залишилося не так багато клієнток. Вона живе на правому березі, а туди, щоб дістатися, потрібно добиратися через міст.
“Зі зрозумілих причин небагато охочих знайдеться. Але ті, хто зі мною залишилися, так турботливо до нас з Олексієм ставляться. “Якщо треба погодувати сина, біжи – ми зачекаємо” або “Хочеш, ми сьогодні зробимо нюдік-базу і все?”. А одного разу до мене завітала клієнтка… із замороженими млинцями. Це прямо було саме те, що треба після пологів у перші тижні, коли мамі немає як поснідати. Я це надзвичайно ціную”, – зворушливо згадує Анна.
Щоб відволіктися від всього, Анна готує смаколики. Переважно вночі, бо це єдиний час, який лишається для неї самої.
“Мені це допомагає тримати кукуху. По-перше, я в очікуванні, що скоро буду їсти щось смачненьке. Це мене дуже тішить. А по-друге, це допомагає мені стабілізуватися, привести думки до ладу.
Бо за день – я і мама, і майстриня, і дружина. І коли є можливість приготувати те, що я хочу – щось смачненьке-солоденьке, – це мене заспокоює. Я роблю щось красиве своїми руками. Це як медитація.
А ще я долучаюся до онлайн-марафонів по кондитерці. На них збираються як професіонали, так і новачки. Ми готуємо на оцінку, змагаємось за якісь призи. Це теж цікаво і мотивує. І допомагає бути не лише мамою серед мам. А й реалізовуватися в іншій сфері, бути в спільноті, де не тільки говорять про памперси (усміхається – ред.).
Колись я мріяла про студію з кавʼярнею. Але всьому свій час. Це буде або пізніше, або… залишиться мрією. Бо для цього потрібно, щоб були дорослі діти, поруч чоловік, відчувати його підтримку, бо сама з усім я не впораюся. Тим більше враховуючи нинішнє життя в Запоріжжі”.
Анна – також ФОП. Як і всі мами, повинна була отримати базову державну допомогу. Але неочікувано наразилася на перешкоди.
“Річ у тім, що коли я отримую допомогу за старшого Сашка, – от ті 860 грн, – це, так би мовити, держава сплачує за мене в пенсійний фонд страховий внесок. Тож коли я пішла “в декрет” за молодшим, мені у пенсійному фонді сказали, що мені не належить виплата за лікарняним, бо я буцімто не сплачувала страховий внесок. Але ж я сплачувала! Могла не сплачувати ЄСВ, але платила. Тільки через бухгалтерку я змогла добитися, щоб мені все виплатили. Для цього я мала заплатити за послуги бухгалтерки. Але я просто вже не мала ресурсу розбиратися з усіма документами… ФОПи, напевне, найнезахищеніша ланка”, – скаржиться мама двох дітей.
Схожа історія і з “ЄЯслами”. Попри те, що жінка постійно звертається за послугами няні, тому що працює, підприємиця не може розраховувати на цю підтримку.
“А мені ці вісім тисяч – тим більше як для Запоріжжя, – були б помічними. Знаєте, ніби декларується підтримка жінок народжувати під час війни, але мусиш читати букву закону: бо декларація деклараціями, а по факту ти залишаєшся сам на сам”, – каже Анна.
За зібраними даними Соцпорталу, програмою “ЄЯсла” скористалися станом на перше півріччя 2026 року тільки 3 %. Це настільки мізерно, що є радше статистичною похибкою, аніж справді державним заохоченням виходити мамам на роботу.
До речі, у свій час була доплата для матері дитини з інвалідністю, лише якщо вона не працює. Якщо працює, то що ж, значить, спроможна утримувати себе і дитину. Цю нездорову норму вже прибрали.
Мені імпонує, як держава України – попри надскладну воєнну дійсність – шукає шляхи підтримки. І те, що матері-ФОПи випали з поля зору, дуже хочеться вірити, – дика неуважність, а не свідомий крок, щоб заощадити на матерях.
Ірина Виртосу, журналістка, мати двох доньок
