ЄСПЛ визнав порушення права на життя і свободу слова у справі про вбивство Катерини Гандзюк
Європейський суд з прав людини визнав, що Україна порушила право на життя та свободу вираження поглядів Катерини Гандзюк, яку в липні 2018 року облили сірчаною кислотою. Суд також встановив, що розслідування не було ефективним, оскільки правоохоронці недостатньо ретельно перевірили можливу причетність до нападу інших високопосадовців Херсонщини. Окремо ЄСПЛ дійшов висновку, що напад був пов’язаний із використанням публічної влади для придушення антикорупційної діяльності активістки. За рішенням Суду Україна має виплатити близьким Катерини Гандзюк 80 тисяч євро компенсації.
Про це йдеться у рішенні ЄСПЛ від 5 листопада 2026 року у справі Gandzyuk and Others v. Ukraine (заява № 52380/21), яку до Суду подали батьки Катерини Гандзюк — Віктор і Надія Гандзюк — та її цивільний чоловік Сергій Денисов.
Катерина ГандзюкЄСПЛ одностайно встановив порушення Україною статті 2 Європейської конвенції з прав людини (право на життя) у матеріальному та процесуальному аспектах, а також статті 10 (свобода вираження поглядів).
Суд наголосив, що напад на Гандзюк був не просто кримінальним злочином, а насильством, спрямованим на припинення її громадської та політичної діяльності, зокрема викриття корупції й зловживань представників місцевої влади. Такий напад, за оцінкою ЄСПЛ, мав залякувальний ефект не лише для самої активістки, а й для інших журналістів, громадських діячів та представників громадянського суспільства.
Адвокатка родини Гандзюк Ольга Веретільник позитивно оцінила рішення ЄСПЛ. За її словами, важливо, що суд прямо пов’язав напад із громадською діяльністю Катерини та її критикою влади. Адвокатка сподівається, що це рішення допоможе захистити інших громадських діячів, яким погрожують або на яких планують напади.
“Фактично ЄСПЛ вказав державі на її позитивний обов’язок забезпечувати безпеку своїх громадян”, — зазначила Веретільник.
Водночас, за словами адвокатки, рішення суду не знімає питання про встановлення всіх можливих замовників нападу. Окреме кримінальне провадження щодо інших фігурантів досі існує, тож юридична можливість проводити слідчі дії та встановлювати причетних осіб залишається.
Ще одне важливе питання — завершення апеляційного розгляду справи щодо Владислава Мангера та Олексія Левіна. Після зміни складу суду процес знову доведеться починати спочатку, хоча попередня колегія вже досліджувала письмові докази. Наступне засідання призначене на 23 грудня 2026 року. Веретільник застерігає, що строки давності спливають у 2028 році, тому подальше затягування розгляду створює ризик, що справа не завершиться чинним судовим рішенням до цього часу.
Катерина Гандзюк була громадською активісткою, депутаткою Херсонської міської та обласної рад, радницею міського голови Херсона, а також співзасновницею місцевого онлайн-медіа MOST. Вона публічно критикувала корупцію серед місцевих посадовців і правоохоронців, розслідувала напади на журналістів та активістів і викривала зловживання впливових представників регіональної влади.
Зокрема, Гандзюк заявляла про можливу причетність місцевих посадовців до незаконної вирубки лісу на Херсонщині, критикувала діяльність правоохоронних органів та публічно розповідала про мережі проросійських груп у регіоні.
31 липня 2018 року близько 8:45 ранку, коли Катерина виходила з дому в Херсоні та прямувала до службового автомобіля, невідомий облив її приблизно літром концентрованої сірчаної кислоти. Вона отримала хімічні опіки до 40% поверхні тіла.
Після нападу активістку доправили до лікарні в Херсоні, а наступного дня перевезли до Києва. Вона перебувала в реанімації, перенесла численні операції, однак через ускладнення, зокрема сепсис, 4 листопада 2018 року померла.
У рішенні ЄСПЛ наголошується, що напад був заздалегідь спланованим злочином, скоєним на замовлення за винагороду. Його безпосередні виконавці стежили за Катериною, з’ясовували її адресу та щоденний розклад, придбали кислоту, мобільні телефони й SIM-картки, а також спланували місце нападу та шляхи відступу.
Національний суд, який затвердив угоди зі слідством п’ятьох виконавців, встановив, що метою нападу було залякати Гандзюк і перешкодити їй продовжувати громадську та політичну діяльність.
ЄСПЛ підкреслив, що ці обставини мають принципове значення: напад не був наслідком звичайного приватного конфлікту. Він був спрямований проти людини, яка використовувала своє право на свободу вираження поглядів для контролю за діяльністю посадовців і викриття можливих зловживань владою.
ЄСПЛ пов’язав напад із використанням публічної влади
Один із найважливіших висновків рішення стосується відповідальності держави за сам напад.
Уряд України наполягав, що держава не може відповідати за злочин, скоєний приватними особами. На думку представників уряду, не було доведено, що нападники діяли за вказівкою державних органів або використовували державні ресурси. Також влада стверджувала, що до нападу правоохоронці не знали про реальну та безпосередню загрозу життю Гандзюк, оскільки вона не зверталася по державний захист.
Однак ЄСПЛ не погодився з таким підходом.
Суд пояснив, що для встановлення відповідальності держави важливо оцінювати не лише те, чи використовували нападники формальні повноваження, державні кошти або службовців. Необхідно також з’ясувати, чи були дії посадовця пов’язані з його посадою та чи використовував він авторитет, вплив або можливості, які випливали з перебування на державній посаді.
ЄСПЛ звернув увагу, що до організації нападу, за матеріалами кримінального провадження, був причетний тодішній голова Херсонської обласної ради, який сам перебував у центрі публічної критики Катерини Гандзюк.
Суд врахував, що перша інстанція встановила: саме через публічні звинувачення у корупції та критику його діяльності посадовець вирішив організувати напад, щоб залякати активістку та усунути її від подальшої громадської і політичної діяльності.
Водночас ЄСПЛ застеріг, що вирок щодо організаторів на той момент ще перебував на апеляційному розгляді. Тому Суд не встановлював їхньої індивідуальної кримінальної відповідальності й не підміняв собою українські суди.
Проте, оцінивши сукупність обставин, зібрані докази, матеріали розслідування та висновки тимчасових слідчих комісій Верховної Ради, ЄСПЛ дійшов висновку, що існують достатньо переконливі, чіткі та узгоджені докази функціонального зв’язку між нападом на Гандзюк і публічною владою.
Суд зазначив, що ймовірні дії посадовця не можна вважати такими, що перебували виключно у сфері його приватного життя. За оцінкою ЄСПЛ, обставини вказують на зловживання становищем та впливом, які випливали з його посади.
Таким чином, напад на Катерину Гандзюк Суд визнав таким, за який Україна несе відповідальність у розумінні Конвенції. ЄСПЛ встановив порушення матеріального аспекту статті 2 — права на життя.
Розслідування не встановило всіх можливих замовників нападу
Іншим важливим висновком ЄСПЛ стало визнання неефективності розслідування в частині перевірки можливої причетності інших посадовців до організації нападу.
Батьки Катерини та її цивільний чоловік послідовно наполягали, що до злочину могли бути причетні не лише особи, яких зрештою засудили в першій інстанції, а й інші впливові представники Херсонщини.
Зокрема, йшлося про тодішнього голову Херсонської обласної державної адміністрації та його заступника.
Слідство допитувало цих посадовців, досліджувало телефонні з’єднання, а також проводило психофізіологічні дослідження із застосуванням поліграфа. Однак ці дії не дали результатів, які дозволили б повідомити їм про підозру.
ЄСПЛ зазначив, що не має повноважень встановлювати, чи були обґрунтованими підозри родини щодо цих осіб. Водночас Суд наголосив: можливу причетність додаткових замовників самі українські правоохоронці розглядали як конкретну версію, яку необхідно було належним чином перевірити.
Суд звернув увагу на висновки двох тимчасових слідчих комісій Верховної Ради, які досліджували обставини нападів на Катерину Гандзюк та інших громадських активістів.
Перша комісія, створена у листопаді 2018 року, виявила численні недоліки в роботі правоохоронців. Зокрема, розслідування спочатку зареєстрували за статтею про хуліганство, а згодом перекваліфікували на умисне тяжке тілесне ушкодження, а потім — на замах на умисне вбивство.
Комісія також звернула увагу на затримки з проведенням першочергових слідчих дій, втрату частини доказів, конфлікт інтересів у правоохоронних органах та недостатню взаємодію між Національною поліцією і Службою безпеки України.
Зокрема, попри публічні заяви про передачу справи до СБУ, фактичне передання матеріалів відбулося лише 5 листопада 2018 року — наступного дня після смерті Катерини. При цьому частина матеріалів щодо негласних слідчих дій не потрапила до СБУ.
Друга тимчасова слідча комісія, яка працювала з 2019 року, також констатувала суттєві недоліки розслідування. Вона звернула увагу, що правоохоронці не провели достатньо змістовних слідчих дій для перевірки можливої причетності інших посадовців. Зокрема, не всі доступні дані телефонних з’єднань були отримані й проаналізовані.
Крім того, окреме кримінальне провадження щодо можливих додаткових організаторів роками залишалося без суттєвого поступу.
За інформацією, яку українська влада надала ЄСПЛ, станом на серпень 2024 року в межах цього провадження не було отримано нових відомостей про напад і не встановлено інших причетних осіб.
Суд наголосив: стаття 2 Конвенції не зобов’язує державу обов’язково встановити існування додаткових замовників або висунути підозру конкретним людям. Проте правоохоронці мають вжити всіх розумних заходів, щоб належно перевірити обґрунтовані версії та встановити обставини злочину.
“Центральним недоліком розслідування стала нездатність достатньо ретельно й сумлінно перевірити версію щодо можливої причетності додаткових замовників”, — зазначив ЄСПЛ.
Суд також звернув увагу на проблеми координації між правоохоронними органами, численні передачі та об’єднання кримінальних проваджень, а також тривалу відсутність реального поступу в розслідуванні.
ЄСПЛ визнав, що правоохоронці досягли значних результатів: встановили безпосередніх виконавців, отримали їхні свідчення, домоглися засудження учасників нападу та передали справу щодо ймовірних організаторів до суду. Однак цих результатів недостатньо, якщо інші обґрунтовані версії не перевіряють належним чином.
За висновком Суду, розслідування загалом не відповідало вимогам ретельності та розумної оперативності, передбаченим статтею 2 Конвенції.
Чому напад не кваліфікували як умисне вбивство
Окремо родина Гандзюк скаржилася на зміну правової кваліфікації злочину. Спочатку організаторів підозрювали в організації умисного вбивства, однак у квітні 2019 року прокуратура змінила кваліфікацію на організацію умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілої.
Пояснюючи це рішення, представники прокуратури заявляли, що нападники мали намір залякати Гандзюк і завдати їй тяжких тілесних ушкоджень, а не вбити. За їхньою версією, якби організатори хотіли саме вбити активістку, вони обрали б інший спосіб нападу.
Заявники заперечували таку аргументацію. Вони вважали, що використання концентрованої сірчаної кислоти, яка могла призвести до смертельних наслідків, свідчило про можливий умисел на вбивство. Також родина наголошувала, що між початковою та зміненою кваліфікацією не з’явилося нових доказів, які б обґрунтовували таке рішення.
ЄСПЛ розглянув ці аргументи, однак не визнав саму зміну кваліфікації порушенням статті 2 Конвенції.
Суд нагадав, що Конвенція не гарантує потерпілим права домогтися засудження винних за конкретною статтею національного кримінального законодавства. Водночас обрана кваліфікація може свідчити про неефективність розслідування, якщо вона очевидно не відповідає тяжкості та обставинам злочину.
У цій справі ЄСПЛ не побачив достатньо чітких підстав, щоб визнати кваліфікацію дій безпосередніх виконавців як тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть, очевидно неналежною.
Водночас Суд підкреслив, що це не усуває головної проблеми — недостатнього розслідування можливої причетності інших замовників нападу.
Тобто ЄСПЛ не визнав порушення лише через те, що українська прокуратура відмовилася від кваліфікації умисного вбивства. Натомість порушення статті 2 він встановив через те, що правоохоронці не забезпечили належної перевірки всіх обґрунтованих версій щодо організаторів злочину.
Напад на Гандзюк мав залякати й інших активістів
Окремо ЄСПЛ розглянув скаргу родини щодо порушення статті 10 Конвенції — права на свободу вираження поглядів.
Суд наголосив, що свобода слова є однією з основ демократичного суспільства, а особливий захист мають отримувати журналісти та інші громадські контролери, які повідомляють про корупцію, зловживання владою та діяльність посадовців.
ЄСПЛ зазначив, що держава має не лише утримуватися від втручання у свободу слова, а й створювати умови, за яких люди можуть брати участь у суспільних дискусіях без страху переслідування чи насильства.
У справі Гандзюк Суд дійшов висновку, що насильство було використане саме як інструмент придушення громадського контролю за діяльністю влади.
Напад мав на меті не просто покарати активістку за окрему публікацію чи висловлювання, а позбавити її можливості надалі викривати корупцію та критикувати місцевих посадовців.
“Використання смертельного насильства, щоб змусити замовкнути критику корупції та регіонального політичного впливу, вразило саму сутність права, гарантованого статтею 10”, — йдеться у рішенні Суду.
ЄСПЛ також звернув увагу на те, що напад на Гандзюк не був поодиноким випадком насильства щодо людей, які критикували місцеву владу. Незадовго до цього напали й на журналіста онлайн-медіа MOST.
За оцінкою Суду, організований напад із використанням кислоти на відому антикорупційну активістку міг залякати інших журналістів, громадських діячів та представників громадянського суспільства, які займаються подібною діяльністю.
Це створює так званий chilling effect — ефект стримування, коли люди через страх насильства, переслідування або інших негативних наслідків відмовляються публічно говорити про суспільно важливі проблеми.
Суд наголосив, що такий ефект особливо небезпечний, коли йдеться про викриття корупції та зловживання владою.
У підсумку ЄСПЛ визнав, що напад на Катерину Гандзюк був втручанням у свободу вираження поглядів, яке можна поставити у провину державі. Таким чином, Україна порушила також статтю 10 Конвенції.
Що відомо про вироки у справі Гандзюк
У червні 2019 року Покровський районний суд Дніпропетровської області затвердив угоди зі слідством щодо п’ятьох безпосередніх учасників нападу: Микити Грабчука, Володимира Васяновича, В’ячеслава Вишневського, Віктора Горбунова та Сергія Торбіна.
Вони визнали провину, співпрацювали зі слідством і отримали покарання від трьох до шести з половиною років позбавлення волі. Їх засудили за умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене з особливою жорстокістю на замовлення групою осіб, що призвело до смерті потерпілої.
У жовтні 2020 року Приморський районний суд Одеси затвердив угоду зі слідством щодо Ігоря Павловського, колишнього помічника народного депутата Миколи Паламарчука. Його визнали винним у приховуванні особливо тяжкого злочину та призначили два роки позбавлення волі з випробувальним строком на один рік.
26 червня 2023 року Дніпровський районний суд Києва визнав Владислава Мангера та його радника Олексія Левіна винними в організації умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть Катерини Гандзюк. Обом призначили по десять років позбавлення волі.
Суд першої інстанції встановив, що Мангер організував напад через особисту неприязнь, яка виникла, зокрема, через публічні звинувачення в корупції та критику його діяльності з боку Гандзюк. За версією обвинувачення, Левін відповідав за пошук виконавців, тоді як Мангер мав забезпечити фінансування злочину.
Однак вирок Мангера та Левіна не набув остаточної сили, оскільки сторона захисту подала апеляції.
Скільки Україна має виплатити родині
ЄСПЛ постановив, що Україна має виплатити заявникам компенсацію за моральну шкоду.
Батькам Катерини Гандзюк — Віктору та Надії — Суд присудив спільно 40 тисяч євро. Ще 40 тисяч євро має отримати цивільний чоловік активістки Сергій Денисов.
Крім того, Україна повинна відшкодувати 4 тисячі євро судових та юридичних витрат усім заявникам. Ці кошти мають бути перераховані безпосередньо на банківський рахунок представниці заявників.
Виплати мають здійснити протягом трьох місяців після того, як рішення набуде остаточного статусу відповідно до статті 44 Конвенції.
Рішення ЄСПЛ є важливим не лише для родини Катерини Гандзюк. Суд фактично визнав, що насильство, організоване для придушення громадської активності та критики влади, може бути підставою для міжнародної відповідальності держави, навіть якщо безпосередні виконавці злочину — приватні особи.
Водночас рішення засвідчує, що встановлення безпосередніх виконавців та частини організаторів не звільняє державу від обов’язку перевірити всі обґрунтовані версії щодо замовників нападу.
