Міжнародний досвід реінтеграції ветеранів і ветеранок: вивчені уроки

Підтримка, спрямована на реінтеграцію ветеранів і ветеранок, стає ефективною лише тоді, коли ґрунтується на зібраних і проаналізованих даних про їхні реальні потреби.

У вересні 2026 року Благодійний фонд “Право на захист” організував міжнародний онлайн-захід на тему: “Чи можна виміряти реінтеграцію ветеранів і ветеранок: міжнародний досвід”. Він складався з двох частин: “Повернення ветеранів і ветеранок до цивільного життя під час війни” та “Різні виміри реінтеграції ветеранів і ветеранок”.

Панелістами заходу були експерти з наукових інституцій Великобританії, США та Норвегії, шведської урядової агенції та ООН. Під час заходу міжнародні та українські експерти могли обмінятися досвідом і знаннями, щоб дізнатися, як в інших країнах підходили до питання визначення й вимірювання реінтеграції ветеранів і ветеранок.

Нижче наводжу ключові висновки та уроки.

Визначення реінтеграції залежить від контексту

У 2005 році Генеральний секретар ООН визначив реінтеграцію ветеранів і ветеранок як процес надання цивільного статусу колишнім учасникам бойових дій і забезпечення їхнього сталого працевлаштування та доходу. Реінтеграція, указав він, – це соціально-економічний процес із відкритими часовими межами. 

Однак нормативного визначення цього поняття немає. І підходи до реінтеграції ветеранів і ветеранок із 2005 року змінилися.

Ба більше, як зазначила одна з панелісток, у деяких країнах від терміна “реінтеграція” узагалі відмовлялися, бо ветерани й ветеранки не вважали його таким, який би відповідав їхньому досвіду.

Подібна ситуація наразі спостерігається й в Україні. Наприклад, під час Фестивалю думок, організованого Благодійним фондом “Схід СОС”, усі українські експертки зазначили, що вони б замінили поняття “реінтеграція” на “повернення до цивільного життя” чи “відновлення після військової служби”. Водночас вони визнали, що в дискурсі з міжнародними стейкхолдерами краще послуговуватися загальновживаними термінами, такими як “реінтеграція”.

Хоча це обговорення може здатися теоретичним, але від визначення певного поняття залежать мета, цілі й завдання, які перед собою ставитимуть національна та місцева влада, громадські організації та інші особи, залучені до реінтеграції ветеранів і ветеранок. Наразі такого визначення в українському законодавстві немає.   

Реінтеграція ветеранів і ветеранок може відбуватися під час війни

Цей висновок може здатись очевидним, але в міжнародному підході реінтеграція ветеранів і ветеранок разом з роззброєнням і демобілізацією традиційно розглядалася як складова миробудування. 

На початку 2000-х років з’явились альтернативні думки з приводу такого підходу і лише наприкінці 2010-х визнали, що реінтеграція ветеранів і ветеранок може розпочатися під час збройного конфлікту.

Водночас у цьому разі варто враховувати спроможності держави, особливості контексту і потреб ветеранів і ветеранок. Одна з експерток, наприклад, зазначила, що підходом, який варто розглянути, є надання загальної реінтеграційної підтримки ветеранам і ветеранкам без розрізнення їхніх потреб. Але про це далі.

Потрібно розрізняти потреби ветеранів і ветеранок і пільги, які їм надають

Цей висновок є, можливо, найважливішим на цьому етапі формування ветеранської політики в Україні. Лише після збору даних про потреби ветеранів і ветеранок та їхнього аналізу можливо надавати підтримку, яка б була спрямована саме на задоволення потреб і, відповідно, подальшу реінтеграцію ветеранів і ветеранок.

Надання пільг, яке не відповідає потребам ветеранів і ветеранок, може призвести до використання ресурсів, зокрема фінансових, але не сприятиме саме їхній реінтеграції.

Водночас такий підхід не скасовує наявність пільг. Йдеться про те, що насамперед мають бути задоволені потреби, а пільги й гарантії в такому разі будуть додатковою підтримкою, наданою ветеранам і ветеранкам державою.

Реінтеграція ветеранів і ветеранок – це двосторонній процес

Відповідальність за успішність реінтеграції не можна покладати лише на ветеранів і ветеранок. Цю відповідальність мають розділити також державні органи влади й органи місцевого самоврядування, роботодавці, найближче коло спілкування і сім’я та суспільство загалом.

У цьому разі йдеться знову ж таки не лише про пільги, але й, наприклад, про залучення ветеранів і ветеранок до ухвалення рішень, які стосуються, зокрема, підходу до надання їм підтримки; про готовність роботодавців учитись і навчати трудові колективи; про потреби ветеранів і ветеранок з поверненням до роботи. Це також і про те, що сім’я, яка є основною опорою для ветеранів і ветеранок у відновленні після військової служби, має теж отримувати підтримку.  

Працевлаштування не єдиний показник успішності реінтеграції ветеранів і ветеранок

З огляду на вищенаведене визначення часто реінтеграцію можуть розглядати лише крізь призму працевлаштування ветеранів і ветеранок. Але є низка інших факторів, які потрібно враховувати під час економічної реінтеграції. 

Іншими словами, працевлаштування (самозайнятість) не може бути єдиним показником успішності. У цьому разі має також враховуватися:

• сталість та офіційний характер такого працевлаштування;
• чи є у ветеранів доступ до професійного навчання та фінансових інструментів;
• чи вони мають сформовані економічні зв’язки з, наприклад, постачальниками, клієнтами тощо.

Також необхідно брати до уваги їхню економічну стійкість, якщо, наприклад, хтось із членів сім’ї втратить роботу або з’явиться ще один член сім’ї.

Крім того, важливо пам’ятати, що економічна реінтеграція не може бути успішною без бажання і психологічної готовності ветерана чи ветеранки повертатися до роботи. Також важливо, щоб працевлаштування поєднувалося з налагодженням соціальних зв’язків у громаді. І ці фактори також мають враховуватися під час оцінювання успішності реінтеграції.

Гендер має бути міжсекторним питанням

Питання гендеру не може розглядатись окремо від інших вимірів реінтеграції, зокрема соціальної та економічної. Коли йдеться про ветеранок, то очікування, що вони повернуться до ролі матері та доглядальниці, а також відповідальної за побут може вплинути на досвід реінтеграції. Адже вони будуть позбавлені можливості належним чином прожити бойовий досвід або ж його застосувати, піклуючись про інших членів сім’ї. Водночас варто врахувати, що підтримка, яка надається ветеранам, здебільшого будується навколо гендерно нейтральних потреб і, наприклад, може не враховувати фізіологічні особливості в питаннях охорони здоров’я.

Коли ж ідеться про ветеранів, то гендерні стереотипи про сильних чоловіків можуть стати перешкодою для звернення по психологічну допомогу та іншу підтримку.

Тому питання гендеру має бути враховано під час формування всіх видів підтримки, яка надається ветеранам і ветеранкам.

Загальний короткий висновок за результатами цих двох заходів: попри те що вимірювати такий багаторівневий процес, як реінтеграція ветеранів і ветеранок, складно, інакше неможливо дізнатися, чи була вона успішною. У центрі процесу реінтеграції ветеранів і ветеранок мають бути їхні потреби, а не уявлення про пільги й гарантії, яких вони потребують.

Тетяна Лузан, координаторка програми підтримки ветеранів, ветеранок та їхніх родин БФ “Право на захист”