Понад 50 позовів і заборона розслідування до публікації: у ЦПК розповіли, як змінюється судовий тиск на журналістів

Центр протидії корупції останніми роками отримав понад 50 судових позовів, значна частина яких мала ознаки SLAPP, однак справа навколо розслідування про 143 об’єкти нерухомості брата директора ДБР Олексія Сухачова стала одним з найнебезпечніших прецедентів: суд заборонив поширювати зібрану журналістами інформацію ще до виходу самого матеріалу.

Про це заступниця виконавчої директорки та адвокатка Центру протидії корупції Олена Щербан розповіла під час дискусії “SLAPP: тиск на журналістів і наступ на свободу слова” на XVIII Конференції журналістів-розслідувачів, повідомляє ZMINA.

Заступниця виконавчої директорки та адвокатка Центру протидії корупції Олена Щербан. Фото: з її фейсбук-сторінки

За словами Щербан, для ЦПК судові позови через публікації не є новим явищем. Останніми роками організація отримала понад пів сотні таких позовів, у багатьох з яких позивачі вимагали видалити інформацію, спростувати її або заборонити поширення. Однак у справі про 143 об’єкти нерухомості ситуація вийшла на інший рівень: Печерський районний суд Києва застосував забезпечення позову ще до подання самого позову та заборонив ЦПК, “Слідству.Інфо” і журналістці Аліні Стрижак поширювати частину зібраної інформації. Частина цих даних, наголосили в ЦПК, походила з відкритих державних реєстрів.

“У нас за останні роки було понад 50 різних позовів, і багато з них мали ознаки SLAPP. Зазвичай це вимоги видалити інформацію, спростувати її або заборонити поширення. Але в цій справі ми спочатку отримали ухвалу про забезпечення позову – ще до того, як побачили сам позов. Нам фактично заборонили поширювати інформацію, яку журналісти й аналітики вже зібрали, причому значна її частина була публічно доступною. Для нас це була абсолютно нова і дуже небезпечна ситуація”, – розповіла Щербан.

Йшлося про розслідування щодо 143 об’єктів нерухомості, які, за даними журналістів, брат директора ДБР Олександр Сухачов набув у 2018–2020 роках. Зокрема, журналісти встановили, що в липні 2018 року він уклав угоди щодо 30 квартир вартістю від 24,6 до 48,9 тисячі гривень за кожну – приблизно від 932 до 1856 доларів за тодішнім курсом. Сукупна вартість цих 30 квартир становила трохи більш ніж мільйон гривень, або близько 39,3 тисячі доларів.

Щербан звернула увагу і на хронологію подій. 24 червня ЦПК звернувся до директора ДБР Олексія Сухачова із запитом на коментар щодо виявленої нерухомості його брата. Схожий запит надіслали компанії “Парковий-2”. Уже 6 липня суддя Печерського райсуду Сергій Вовк ухвалив рішення про забезпечення майбутнього позову, а 7 липня про заборону стало відомо публічно. Отже, від журналістського запиту до судового блокування поширення інформації минуло менш ніж два тижні.

“Для нас принципово важливо, що все почалося після того, як журналісти зробили те, що й повинні були зробити за професійними стандартами, – звернулися по коментар. І приблизно за тиждень до запланованого виходу матеріалу ми отримали судову заборону. Тобто замість відповіді на суспільно важливі питання виникла спроба через суд не допустити поширення зібраної інформації. У такій ситуації ти розумієш, що йдеться вже не просто про звичайний спір щодо репутації. Це створює механізм, яким потенційно можна блокувати журналістські розслідування ще до того, як їх побачить аудиторія”, – наголосила адвокатка.

У відповідь на судову заборону вісім українських медіа – “Українська правда”, Суспільне, “Схеми”, hromadske, “Дзеркало тижня”, NV, Bihus.Info та “Телебачення Торонто” – одночасно опублікували розслідування в межах “Ініціативи 143”. За три дні матеріал набрав близько 4 мільйонів переглядів.

За словами Щербан, така солідарність медіа була важливою не лише для конкретного розслідування. Якби судова заборона фактично зупинила вихід матеріалу, це могло б стати сигналом для інших фігурантів журналістських розслідувань, що превентивне звернення до суду є дієвим способом не допустити публікації суспільно важливої інформації.

“Якби після цієї ухвали розслідування просто не вийшло, це був би дуже поганий сигнал. Це означало б: ось інструмент, який працює, – досить піти до суду і заборонити журналістам публікувати те, що вони знайшли. Саме тому реакція інших редакцій була настільки важливою. Вісім великих медіа одночасно опублікували цей матеріал, а потім до поширення долучилися й інші. У результаті спроба обмежити поширення інформації дала протилежний ефект – її побачила значно більша аудиторія”, – сказала Щербан.

Водночас публікація матеріалу не припинила судового протистояння. 22 липня Печерський райсуд відмовився скасувати заборону, а ЦПК заявив, що позов і обмеження на поширення інформації мають на меті тиск на журналістів центру та “Слідства.Інфо”.

Щербан наголосила, що ухвалення анти-SLAPP-законодавства може дати журналістам додатковий механізм захисту від подібних справ, однак самого закону не досить. На її думку, проблема безпосередньо пов’язана зі станом судової та правоохоронної систем, адже навіть якісні законодавчі норми не гарантуватимуть захисту, якщо судові механізми можна використовувати для блокування суспільно важливої інформації.

“Ми можемо написати дуже хороший анти-SLAPP-закон, але не можна розглядати його окремо від того, хто і як застосовуватиме ці норми. Якщо залишаються проблеми із судами, правоохоронними органами та впливом на них, один закон не вирішить ситуацію. Нам потрібне продовження судової реформи й зміна підходів до формування органів, які мають величезні повноваження. Бо питання тут не лише в захисті конкретного журналіста чи редакції. Йдеться про те, чи може суспільно важлива інформація взагалі бути оприлюднена без попереднього дозволу тих, про кого вона розповідає”, – підсумувала Щербан.

Нагадаємо, раніше ZMINA писала про те, що близько 30 судових справ проти Bihus.Info мали ознаки SLAPP. 

Читати також: Рух у протилежних напрямках: як новий Цивільний кодекс може стати проблемою для протидії SLAPP-позовам.