Рух у протилежних напрямках: як новий Цивільний кодекс може стати проблемою для протидії SLAPP-позовам

Суд усе частіше використовують як інструмент тиску на активістів та активісток. Як у світі, так і в Україні. У щорічному звіті про становище громадянського суспільства у 2025 році Центр прав людини ZMINA зафіксував зростання кількості судових позовів, які мають ознаки SLAPP (стратегічного позову проти громадської участі). На відміну від звичайного судового спору метою SLAPP-позову є не захист права чи законного інтересу, а створення для відповідача фінансового, часового та психологічного навантаження, яке може змусити його відмовитися від подальшої громадської діяльності або вдатися до самоцензури. Такі провадження дедалі частіше використовуються проти журналістів, громадських активістів та представників громадянського суспільства як інструмент тиску.

У квітні 2024 року Європейський Союз ухвалив директиву (ЄС) 2024/1069 про захист людей, які беруть участь у громадській діяльності, від явно необґрунтованих позовів або зловживань судовими провадженнями. Її ухвалення стало відповіддю на поширення практики SLAPP-позовів. Держави – члени ЄС уже розпочали імплементацію цієї директиви. Україна як держава-кандидат також рухається в цьому напрямку та вже працює над власним анти-SLAPP-законодавством. І це не лише частина євроінтеграційного процесу, а й необхідний крок для захисту свободи слова, медіа та громадської участі від зловживання судовими процесами. 

Що передбачає директива (ЄС) 2024/1069?

Директива стала першим комплексним актом ЄС, спрямованим на захист громадської участі від зловживання судовими процесами. Вона запроваджує процесуальні гарантії для журналістів, медіа, правозахисників, викривачів, громадських організацій, науковців та інших осіб, які беруть участь в обговоренні питань суспільного інтересу. Серед ключових гарантій: раннє відхилення явно необґрунтованих позовів, обов’язок позивача довести обґрунтованість своїх вимог, відшкодування судових витрат відповідачу, застосування стримувальних санкцій, підтримка з боку профільних організацій та захист від іноземних SLAPP-рішень.

Директива також визначає, кого і від чого має захищати анти-SLAPP-механізм. Громадська участь розуміється широко: це не лише публікації чи висловлення власної позиції, а й інша діяльність, пов’язана зі свободою слова, інформації, науки, мистецтва, мирних зібрань та об’єднань, якщо вона стосується питань суспільного інтересу. Водночас для визначення SLAPP важлива не так формальна суть позову, як його справжня мета. Тобто якщо суд використовують не для добросовісного захисту права, а для залякування, покарання чи стримування людини або організації від громадської участі, таке провадження може бути визнане зловживальним.

 Що вже зроблено в Україні?

У червні 2025 року з ініціативи Комітету Верховної Ради з питань свободи слова в Україні створили Робочу групу з розроблення механізмів протидії SLAPP. А вже 10 липня 2026 року в Нацраді представили напрацювання робочої групи та результати публічних консультацій з цього питання. За цей час підготували не просто окремий законопроєкт, а комплексний пакет з анти-SLAPP-законодавства. Його основою став проєкт закону України “Про захист осіб, які здійснюють громадську участь, від явно необґрунтованих претензій або зловживань судовими процесами”. Разом з ним пропонуються зміни до процесуальних кодексів та низки інших законів, необхідні для того, щоб новий механізм реально працював на практиці.

Важливо, що законопроєкт готувався відкрито та із залученням громадянського суспільства. До робочої групи, зокрема, долучилася ZMINA, а під час публічних консультацій свої пропозиції могли подавати всі зацікавлені сторони. Такий підхід особливо цінний, адже законодавство, покликане захищати представників та представниць громадського сектору від SLAPP, розробляється за їхньої безпосередньої участі та з урахуванням практичного досвіду.

Наразі пакет законодавчих змін перебуває на фінальній стадії підготовки до реєстрації у Верховній Раді України.

 Як пропонується захищати від SLAPP?

Розроблений робочою групою пакет законодавчих змін має перенести передбачені європейською анти-SLAPP-директивою гарантії до українського законодавства. Одна з ключових змін стосується тягаря доказування. За загальним правилом, яке діє сьогодні, кожна сторона доводить свою позицію: позивач – підстави своїх вимог, а відповідач – свої заперечення.

Для SLAPP пропонується спеціальне правило. Якщо відповідач заявляє, що позов використовується як засіб тиску через його громадську діяльність, саме позивач має довести обґрунтованість своїх вимог. І зробити це потрібно вже на ранній стадії процесу. Це дає можливість швидше виявити зловживальний позов і не змушувати відповідача витрачати місяці чи роки та значні кошти на судовий захист.

Інша важлива гарантія – можливість припинити SLAPP на ранній стадії. Для цього пропонуються зміни до Цивільного процесуального та Господарського процесуального кодексів. Якщо суд встановить, що позивач зловживає судовим процесом проти громадської участі, це може стати підставою для відмови у відкритті провадження або його закриття. Порушити це питання зможе відповідач, а також сам суд.

Ще один важливий напрям – судові витрати. Тривалий і дорогий процес сам по собі може бути метою SLAPP-позову. Тому проєкт закону передбачає можливість вимагати від позивача попереднього забезпечення судових витрат, а в разі встановлення зловживання – покласти такі витрати на нього незалежно від загального результату розгляду справи. Остаточну модель цього механізму ще опрацьовує робоча група. Також обговорюється обов’язок позивача, який зловживав судовим процесом, оприлюднити відповідне судове рішення. SLAPP-справи пропонується окремо позначати в Єдиному державному реєстрі судових рішень, щоб їх можна було ідентифікувати та аналізувати. Отже, ідея нового механізму досить проста – виявити SLAPP якомога раніше, припинити зловживальний судовий процес і не допустити, щоб його фінансовий тягар ліг на тих людей, медіа чи організацію, яких таким позовом намагаються змусити мовчати.

 Проєкт нового ЦК: рух у протилежному напрямку?

І саме зараз виникає певний законодавчий парадокс. Поки одна робоча група розробляє спеціальний законодавчий механізм, покликаний захистити громадську участь від використання суду як інструменту тиску, в парламенті одночасно триває робота над новою редакцією Цивільного кодексу України (далі – проєкт ЦК), окремі положення якого рухаються, здається, у протилежному напрямку. А отже, виникає питання: де проходить межа між захистом особистого права та можливістю використати цей захист для обмеження суспільно важливої дискусії?

У проєкті ЦК з’являються нові або розширюються наявні правові конструкції: “право на забуття”, “інформаційний спокій”, “доброзвичайність”, право на відповідь незалежно від достовірності поширеної інформації, можливість захисту ще на стадії загрози порушення права. Окремо кожна з них може мати цілком легітимну мету. Але в сукупності та за відсутності досить чітких критеріїв і винятків для інформації, що становить суспільний інтерес, вони створюють загрозливу картину.

Для позовів з ознаками SLAPP це є принциповим. Такий позов небезпечний не лише можливістю виграти справу. Часто досить самої можливості подати позов, домогтися забезпечувальних заходів, змусити редакцію чи активіста витрачати кошти на адвокатів і роками захищати свою позицію. Сам судовий процес у такому разі стає частиною тиску.

Саме тому виникає питання про узгодженість двох законодавчих процесів. Анти-SLAPP-законопроєкт виходить з того, що право на судовий захист також може використовуватися недобросовісно і держава повинна мати механізми для швидкого припинення такого зловживання. Проєкт ЦК натомість розширює інструментарій захисту особистих прав, але не пропонує співмірних запобіжників для ситуацій, коли ці інструменти використовуються проти журналістики, громадської активності чи поширення суспільно значущої інформації.

Особливо дивним це видається саме зараз, коли Україна намагається імплементувати європейський підхід до протидії SLAPP. Директива фактично вимагає дивитися не лише на формальне право особи звернутися до суду, а й на те, для чого це право використовується. 

Тому питання до проєкту ЦК значно ширше за дискусію навколо окремих невдалих формулювань. А саме: чи не створюємо ми нові підстави для судових спорів саме в той момент, коли паралельно намагаємося побудувати механізм захисту від зловживання такими спорами?

У нинішньому вигляді ухвалювати проєкт ЦК було б щонайменше передчасно. Інакше після ухвалення анти-SLAPP-законодавства ми можемо отримати дивну конструкцію: одні норми вчитимуть суди швидше зупиняти позови, якими намагаються змусити говорити менше, а інші – даватимуть нові підстави такі позови подавати.

Для свободи слова небезпечний не лише програний суд. Не менш небезпечна ситуація, коли журналіст, активіст чи громадська організація ще до публікації запитують себе не “Чи можемо ми це довести?”, а “Чи можемо ми дозволити собі ще один судовий процес?”. Саме в цей момент і виникає той “охолоджувальний ефект”, проти якого, зрештою, і спрямована сама ідея анти-SLAPP-законодавства.