Печерський суд заявив, що заборона “Слідству.Інфо” публікувати розслідування про брата директора ДБР є тимчасовою

У Печерському районному суді Києва заявили, що заборона для видання “Слідство.Інфо” публікувати розслідування про майно харківського бізнесмена Олександра Сухачова, брата директора Державного бюро розслідувань Олексія Сухачова, має тимчасовий характер.

Про це йдеться у відповіді суду на запит Суспільного.

Фото із соцмереж

У суді пояснили, що, поки діє заборона, журналісти не можуть публічно використовувати інформацію про Олександра Сухачова, яку суд чітко визначив у своїй ухвалі.

У відповіді суд також зазначив, що спір стосується права відповідачів використовувати інформацію, яку захищає закон і яку не можна поширювати без згоди людини, якої вона стосується. Закон дозволяє забезпечити майбутній позов, який заявник має подати протягом десяти днів. Якщо цього не станеться, суд скасує заходи забезпечення позову.

Крім того, у суді наголосили, що закон гарантує баланс прав усіх учасників справи. Там зазначили, що “Слідство.Інфо” може звернутися до Печерського районного суду із заявою про скасування заборони та навести свої аргументи. Також видання має право подати апеляційну скаргу, щоб суд вищої інстанції перевірив законність цього рішення.

Міжнародне й українське законодавство дозволяє державі та суду за певних умов обмежувати право на свободу слова, зокрема під час воєнного стану. Водночас закон передбачає випадки, коли втручання в приватне життя може бути необхідним. У суді зазначили, що між цими правами має існувати правовий баланс, а оцінку обґрунтованості таких обмежень і втручання суд дасть під час розгляду спору. До цього моменту, як вважають у суді, робити висновки про перешкоджання журналістській діяльності передчасно.

Юристка програми захисту громадянського суспільства Центру прав людини ZMINA Анастасія Соловйова вважає, що ця справа потребує оцінки з огляду на сучасні європейські стандарти захисту свободи слова. Вона звернула увагу, що у вступній частині журналістського запиту прямо зазначалося: майбутній матеріал стосуватиметься того, як брат директора Державного бюро розслідувань набув 143 об’єкти нерухомості за двома адресами, а також 40% житлового багатоквартирного будинку в Харкові.

Заявник посилався на частину другу статті 21 закону України “Про інформацію”, яка визначає інформацію про фізичну особу як конфіденційну. Закон дозволяє поширювати такі дані лише за згодою людини, якщо інше не передбачає закон. Водночас, за словами Соловйової, суд не оцінив сімейні зв’язки Олександра Сухачова з директором ДБР Олексієм Сухачовим. Вона пояснила, що закон України “Про запобігання корупції” розмежовує поняття “близькі особи” та “члени сім’ї”. Брати й сестри належать до категорії близьких осіб, однак не завжди вважаються членами сім’ї декларанта. Саме від цього залежить, чи потрібно відображати їхнє майно в декларації. Водночас відсутність такого обов’язку не позбавляє журналістів права досліджувати можливі зловживання владою, зокрема через родинні зв’язки.

Юристка нагадала, що у квітні 2024 року Європейський Союз ухвалив Директиву ЄС 2024/1069, яка має протидіяти так званим SLAPP-позовам – стратегічним позовам проти участі громадськості. Такі позови часто подають не для захисту порушеного права, а щоб створити процесуальний і фінансовий тиск на журналістів, медіа, громадські організації, активістів або науковців.

Як зазначила Соловйова, директива прямо вказує, що такі позови зазвичай ініціюють впливові особи, корпорації, політики або державні органи, щоб придушити суспільну дискусію. Особливе занепокоєння викликають ситуації, коли між сторонами існує суттєва нерівність можливостей, а судові механізми використовують як інструмент тиску на незалежну журналістику.

На думку юристки, ця справа має окремі ознаки SLAPP-позову. Вона пояснила, що суд заборонив публікувати журналістське розслідування про майно брата директора ДБР ще до виходу матеріалу. Як випливає з ухвали, одним із головних аргументів заявника стало те, що журналісти звернулися до фізичної особи із запитом про згоду на поширення персональних даних відповідно до статті 14 закону України “Про захист персональних даних”, однак такої згоди не отримали.

Водночас Соловйова наголосила, що суд мав врахувати гарантії свободи журналістської діяльності.

“Законодавство України надає журналістам право збирати інформацію, проводити журналістські розслідування, використовувати законні способи отримання інформації та захищати свої джерела. Журналістські розслідування спрямовані не на здійснення функцій досудового розслідування, а на інформування суспільства про питання, що становлять суспільний інтерес”, – підкреслила вона.

Юристка також навела положення Директиви (ЄС) 2024/1069, згідно з яким демократичне суспільство потребує активної участі людей у публічній дискусії без невиправданого втручання державних органів або інших впливових суб’єктів. Для цього громадяни повинні мати доступ до достовірної інформації, яка дає змогу формувати власну думку та брати участь у суспільних дебатах.

За словами Анастасії, такого самого підходу дотримується й Європейський суд з прав людини, коли тлумачить статтю 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. ЄСПЛ неодноразово наголошував, що медіа виконують роль “сторожового пса демократії”, а журналістські розслідування користуються підвищеним захистом, особливо якщо вони стосуються питань значного суспільного інтересу.

Юристка вважає, що інформація про значний обсяг нерухомості, яка належить брату директора ДБР, безумовно становить суспільний інтерес. Тому, на її думку, заборона публікувати матеріал ще до його виходу може свідчити про серйозне втручання у свободу вираження поглядів і свободу преси.

Вона також звернула увагу, що Директива ЄС 2024/1069 закликає захищати фізичних і юридичних осіб від зловживальних судових проваджень, спрямованих проти громадської участі. У документі зазначено, що такі позови подають не для забезпечення доступу до правосуддя, а щоб змусити замовкнути учасників суспільної дискусії, перешкодити журналістським розслідуванням і висвітленню можливих порушень законодавства через переслідування та залякування.

На думку Соловйової, у цій справі суд віддав перевагу захисту інтересів заявника, але не дав належної оцінки праву журналістів на свободу вираження поглядів і професійну діяльність.

Окремо юристка звернула увагу на процесуальний аспект справи. За її словами, суд застосував заборону щодо розслідування “Слідства.Інфо”, Центру протидії корупції та журналістки як захід забезпечення позову ще до того, як заявник подав сам позов. Таким чином суд ухвалив рішення, не маючи ані тексту майбутнього матеріалу, ані доказів, на яких він ґрунтуватиметься, ані матеріалів майбутньої справи по суті.

Суддя Сергій Вовк своєю ухвалою заборонив Центру протидії корупції та “Слідство.Інфо” до завершення розгляду справи оприлюднювати й поширювати будь-яким способом у медіа та інтернеті персональні дані Олександра Сухачова. Анастасія наголосила, що тривалість таких обмежень може бути значною. Вона пояснила, що суди часто працюють із великим навантаженням, тому розгляд справ затягується. Крім того, строки можуть збільшуватися як через об’єктивні причини, так і через реалізацію сторонами своїх процесуальних прав.

Нагадаємо, напередодні “Слідство.Інфо” повідомило, що Печерський районний суд Києва заборонив редакції поширювати інформацію про майно, угоди та інвестиції Олександра Сухачова. Суд ухвалив це рішення 6 липня – саме тоді, коли журналісти разом із Центром протидії корупції готували до публікації розслідування про 143 об’єкти нерухомості, які, за їхніми даними, належать братові директора ДБР.

У Державному бюро розслідувань повідомили Суспільному, що не коментуватимуть ситуацію, оскільки відомство не бере участі в цьому судовому процесі, а справа не стосується безпосередньо працівника ДБР.

Міжнародна організація “Репортери без кордонів” (RSF) висловила занепокоєння через рішення Печерського районного суду Києва, заявивши, що судова система не має ставати інструментом цензури журналістських розслідувань, які становлять суспільний інтерес.