Читаємо між рядків: як Рада Європи дала “позитивний” висновок проєкту ЦК
Вже понад місяць ми спостерігаємо за “криком душі” спікера Верховної Ради України на сторінках соціальних мереж: усілякими методами він намагається переконати громадян у доцільності, значущості та сучасності того, що пропонує проєкт Цивільного кодексу, підтриманий парламентом у квітні. Регулярні пости, короткі відео як самого спікера, так і членів робочої групи, які напрацьовували текст скандального проєкту, не дивують. На відміну від того, що дискримінація, обмеження прав жінок, свободи слова, розслідувальної журналістики, потенційне відбирання майна – ризики, про які говорять експерти, – належать, за логікою учасників коротких відео-експлейнерів у фейсбуці, саме до таких позитивних нововведень.
Поряд із цим громадянське суспільство організовує протести, готує експертні висновки й чекає на серйознішу реакцію європейських партнерів, зокрема Ради Європи, відповідність принципам якої є фундаментальною основою нашого подальшого вступу до Європейського Союзу.
9 червня, здавалося, ми отримали таку відповідь європейців. Руслан Стефанчук, спікер українського парламенту та автор проєкту ЦК, написав у фейсбуці: “отримали важливий і загалом позитивний правовий висновок Ради Європи щодо проєкту нового Цивільного кодексу № 15150″. Надалі ж у пості йшлося про права на відповідь і спростування, діяльність журналістів, OSINT-розслідувачів, механізми протидії SLAPP-позовам.
Цей меседж швидко розійшовся як у фейсбуку, так і в українських медіа, створюючи враження, що Рада Європи загалом підтримала проєкт нового Цивільного кодексу. Зокрема, офіційний телеграм-канал Верховної Ради України поширив повідомлення під заголовком: “Проєкт оновленого Цивільного кодексу отримав позитивну оцінку Ради Європи”. Та виник дисонанс – чи це все, що Рада Європи побачила у проєкті Цивільного кодексу на понад 800 сторінок і майже 2000 статей?
Коментарі під дописом спікера парламенту швидко наповнилися цілком доречними запитаннями: чому не згадується дискримінація, право власності, нехтування Стамбульською конвенцією, шлюб? Як Рада Європи змогла так швидко проаналізувати дев’ять книг кодексу? І де взагалі в публічному просторі можна знайти цей правовий висновок?
Замість відповідей на ці питання Стефанчук і команда змінили текст таких дописів, додавши уточнення, що цей правовий висновок Ради Європи стосується лише частин, які охоплюють медіа, свободу слова та журналістську діяльність. Зрештою з’ясувалось, що йдеться про аналіз 16 з майже 2000 статей (статті 294–299, 321, 324, 326–328, 332, 336, 337, 345, 353) і що цей висновок Рада Європи надала на запит народного депутата України, голови парламентського Комітету з питань свободи слова Ярослава Юрчишина. Тому й тематика відповідна.
Тобто насправді висновок Ради Європи стосується не всього проєкту Цивільного кодексу, а лише незначної кількості статей щодо медіа. Але чи є там той позитив, який спікер парламенту і за сумісництвом ключовий автор скандального проєкту ЦК активно комунікує в дописах у фейсбуці?
Коротка відповідь – не зовсім.
Рада Європи справді відзначила окремі позитивні новації проєкту, зокрема розмежування права на спростування та права на відповідь, а також спробу врегулювати цифрові права. Однак ці позитивні оцінки радше слугують вступом до документа, тоді як його основний зміст становлять численні зауваження, попередження про ризики для свободи вираження поглядів та рекомендації щодо суттєвого перегляду запропонованих норм.
Що насправді написали експерти Ради Європи у висновку?
Висновок РЄ написано в притаманному для всіх подібних документів європейських партнерів стилі: дуже ввічливо описується підтримка прагнень змінити законодавство, а далі йде досить предметна критика законопроєкту в тій частині, оцінити яку просив Раду Європи народний депутат України Ярослав Юрчишин, – це 16 статей проєкту ЦК, що стосуються регулювання медіа.
Ці положення були згруповані за тематичними блоками, щодо яких проведено аналіз конкретних проблем. Отже, усі статті, охоплені аналізом, отримали юридичну критику. Серед основних зауважень експерти Ради Європи виділили такі.
- Відзначається відсутність диференціації між публічними та приватними особами, хоча межі припустимої критики є значно ширшими щодо публічних осіб (статті 294, 295, 297, 321, 324, 336, 345, 353). Це має критичні наслідки для журналістики, адже проєкт Цивільного кодексу не розрізняє публічних і приватних осіб під час застосування норм щодо захисту від критики та оброблення даних. Це суперечить усталеній, більш ніж 40-річній практиці Європейського суду з прав людини. Реальність цієї загрози підтвердили й українські медійні організації в спільній заяві до Дня журналіста від 6 червня 2026 року.
- Проаналізовані статті містять відкриті та розмиті формулювання. Це надає надмірну дискрецію судовим і правоохоронним органам, створює можливість для довільного застосування закону та придушення свободи вираження поглядів, а отже – не дозволяє нам передбачити, які саме дії є незаконними. На цю проблему також неодноразово звертали увагу правозахисники, медійні активісти та експерти громадських організацій, які подавали пропозиції до проєкту Цивільного кодексу України. Варто зазначити, крім проаналізованих статей, така проблема є систематично притаманною всьому проєкту Цивільного кодексу.
- Статті 294 та 297 дозволяють знищувати документи й тиражі видань, що може слугувати інструментом цензури.
- Рада Європи також звертає увагу, що положення проєкту щодо цифрових прав не узгоджені між собою та не відповідають підходам GDPR (General Data Protection Regulation) – базового акта Європейського Союзу у сфері захисту персональних даних, який встановлює стандарти оброблення та захисту інформації про фізичних осіб у країнах ЄС та Європейської економічної зони.
- Частина 2 статті 345 надає юридичним особам право на цифровий образ і можливість вимагати спростування або видалення неточної інформації про них. Фактично автори перенесли логіку GDPR на юридичних осіб, хоча GDPR обмежує свою дію фізичними особами. Таке перенесення без належного обґрунтування розмиває природу захисту персональних даних і може породити суперечності в правозастосуванні.
Показово, що саме тут Рада Європи зробила чи не єдину виразно позитивну оцінку в усьому аналізі: прив’язка права на спростування до критерію неточності – це доцільно. Але навіть цей момент одразу затьмарюється критикою статті 295 про право на відповідь: вона не вимагає, щоб інформація була недостовірною, і не містить достатніх обмежень – тобто може перетворитися на інструмент систематичного тиску на медіа. Не зовсім той результат, на який зазвичай розраховують автори кодифікації.
- Найбільшу критику отримали статті 345 і 353: вони встановлюють згоду юридичної особи як єдину підставу для оброблення даних про неї. Наслідки є практично катастрофічними: журналісти не зможуть поширювати дані з публічних реєстрів без дозволу компаній, НАЗК і НАБУ не зможуть обробляти інформацію для антикорупційних розслідувань, OSINT-аналітики не зможуть працювати з публічними даними.
Це суперечить самому GDPR, на який посилаються автори: GDPR передбачає шість законних підстав для оброблення даних, а не лише згоду. Ба більше, GDPR створювався як захист людини від надмірного корпоративного контролю. Проєкт Цивільного кодексу робить навпаки – надає корпораціям ширші можливості для приховування інформації, ніж передбачено європейським правом.
- Наступною гострою проблемою проєкту ЦК є відсутність захисту від SLAPP-позовів. SLAPP – це позови, мета яких не захист прав, а придушення критики. Компанія подає позов і отримує судову заборону на поширення матеріалу ще до набрання рішенням законної сили. Новини, як зазначають експерти Ради Європи, – це “швидкопсувний товар”: поки суд розглядає справу, матеріал втрачає актуальність. Журналістика паралізована без жодного остаточного рішення.
Нагадаємо, у своєму звіті про становище громадянського суспільства у 2025 році Центр прав людини ZMINA зафіксував зростання кількості таких позовів проти активістів і журналістів в Україні. Їхня мета не виграти справу, а виснажити ресурси й стимулювати самоцензуру.
Тож, тоді як у ЄС відповідне законодавство діє з 2024 року (а Україна, як кандидат, мала б враховувати це), ми рухаємося в протилежному напряму.
Що Рада Європи не догледіла?
Хоча висновок РЄ охопив лише 16 статей проєкту, прогалини все ж залишилися.
Зокрема, у статті 294 експерти не помітили двох ризиків. Перший – визначення недостовірної інформації як такої, що “не відповідає дійсності та/або викладена неправдиво”. Якщо “невідповідність дійсності” зрозуміла, то визначення “неправдиво викладеної” потребує уточнення. У чому це може проявлятись: у критичному тоні, незручних акцентах, гострому заголовку? Якщо суди вирішать, що достовірний, але незручний матеріал можна спростувати через форму його подання, настане класичний chilling effect – редакціям буде безпечніше мовчати.
Другий – заборона порушувати презумпцію невинуватості, яка з незрозумілих причин переноситься авторами проєкту ЦК з кримінального права в цивільне. Принцип важливий, але він захищає від держави, а не від журналістів. Повідомляти про кримінальні провадження, публікувати обґрунтовані підозри – це журналістська робота. Проєкт ЦК не проводить жодної межі між реальним порушенням цього принципу і добросовісним розслідуванням.
До того ж, оскільки народний депутат Ярослав Юрчишин подав на аналіз лише окремий блок статей, що стосуються свободи вираження поглядів, медіа та цифрових прав, наразі поза межами аналізу залишилася стаття 17, яка суттєво розширює судову дискрецію. Водночас саме стаття 17 безпосередньо впливає на механізми судового захисту в справах, пов’язаних зі SLAPP-позовами, а тому її вилучення з предмета аналізу залишило поза увагою один із ключових елементів потенційного правозастосування. У редакції проєкту ЦК ця стаття дозволяє судам застосовувати способи захисту, прямо не передбачені законом, і відмовляти в захисті через “недобросовісну поведінку” – без чітких критеріїв того, що це означає. Фактично суд отримує можливість не лише застосовувати норми, а й формувати їхній зміст. У поєднанні зі статтями про право на спростування та право на відповідь це знижує передбачуваність і відкриває простір для непослідовного правозастосування.
Що змінює висновок РЄ?
Висновок РЄ відзначається класичним європейським стилем: стриманість, бюрократичність, застосування формули “так, але…”, щоб згладити кути критики. Тобто, попри спробу застосування інноваційних підходів у проєкті Цивільного кодексу, охоплені аналізом статті потребуватимуть доопрацювання, зазначають автори висновку.
Ніщо з цього не є новиною для нас, особливо тому, що громадянське суспільство теж указувало на ці проблеми. Однак цю ситуацію варто розглядати з іншої перспективи: стиль подання інформації спікером та апаратом Верховної Ради України, адже початковий текст допису у фейсбуці дозволив Стефанчуку похизувався позитивною оцінкою проєкту Цивільного кодексу з боку Ради Європи.
І, хоча пізніше Стефанчук змінив текст посту, уточнивши, що ця оцінка стосувалася тільки частини проєкту, маніпуляція суспільством відбулася, адже медіа вже поширили інформацію “про позитивну оцінку проєкту ЦК” на своїх ресурсах.
Якщо ж комунікаційні хитрощі – чи то такі дописи, чи то публікація коротких відео з виправданнями принизливих для гідності людини положень проєкту Цивільного кодексу, чи то пасивно-агресивні відповіді на коментарі – підходять керівникам парламенту, нехай. У громадськості теж є свої інструменти протидії – протести та мобілізаційна спроможність, небачена, мабуть, для жодної іншої країни світу. А “позитивні” висновки міжнародних партнерів про цей проєкт Цивільного кодексу, попри їхню вагу у формуванні аргументів проти влади, не відвернуть нас від мети – вимагати недопущення відкочування українського суспільства до палеоліту.
Анастасія Даців, адвокаційна менеджерка з європейської інтеграції Центру прав людини ZMINA
Анастасія Соловйова, юристка Центру прав людини ZMINA
