Після окупації: як у громадах намагаються налагодити діалог між тими, хто виїхав, і тими, хто залишився
На кінець 2025 року українські суди винесли 3103 вироки за статтею про колабораціонізм. Водночас значно більше людей на деокупованих територіях стикаються із суспільним осудом без рішень суду – через роботу під час окупації, контакти з російськими військовими чи спроби забезпечити виживання громади.
Сертифіковані медіатори проводять фасилітовані діалоги, щоб знизити напругу, запобігти самосуду та допомогти громадам співіснувати далі.
Про це розповіла сертифікована медіаторка, голова Центру права та посередництва Світлана Петрова в інтерв’ю виданню “Бабель”.
Світлана Петрова (посередині). Джерело: Facebook, “Бабель”За словами Петрової, її команда працює з громадами ще з часів до повномасштабного вторгнення. Фахівці аналізують ситуацію в різних регіонах, зокрема поблизу лінії фронту, та визначають рівень напруги між мешканцями. Для цього проводять індивідуальні розмови з людьми, які пережили окупацію або повернулися додому після виїзду.
“Ми отримуємо багатошарову картину, яку між собою називаємо “паспортом конфліктності громади”, – пояснила медіаторка.
До діалогових груп залучають представників різних середовищ: освітян, медиків, рятувальників, поліцію, бізнес, волонтерів, іноді – священників. Також працюють із родинами цивільних полонених та сім’ями, де частина родичів залишалася в окупації, а інша – воювала на боці України.
Петрова каже, що на перших зустрічах між учасниками зазвичай виникає сильна напруга: люди діляться на “своїх” і “чужих”, звинувачують одне одного та намагаються довести, чий досвід був болючішим.
Серед типових конфліктів – звинувачення в торгівлі з окупантами, роботі в російській адміністрації чи навіть допомозі російським військовим. Водночас частина людей пояснює свої дії необхідністю виживання або допомоги іншим мешканцям громади.
“Діалог – це не магічна пігулка”, – наголошує медіаторка. За її словами, метою таких зустрічей є не примирення в буквальному сенсі, а можливість почути іншу сторону та зменшити рівень напруги.
Одним із головних результатів діалогів Петрова називає поступову відмову від ярликів “зрадники” та “колаборанти”, а також запобігання самосуду в громадах.
Після завершення роботи деякі громади продовжують зустрічатися самостійно: організовують спортивні секції, волонтерські ініціативи або дні громади для людей, які були змушені виїхати до інших міст.
На думку медіаторки, потреба в таких процесах лише зростатиме після завершення війни, зокрема через можливе повернення мільйонів українців із території Росії та тимчасово окупованих регіонів.
“Нам точно знадобляться діалогові процеси, і варто вже зараз думати, як налагоджувати зв’язок із цими людьми”, – зазначила вона.
Нагадаємо, 28 квітня в Києві Центр прав людини ZMINA представив аналітичний звіт “Чотири роки “превенції”. Які проблеми залишаються у практиці притягнення до відповідальності за колабораційну діяльність у 2025 році?”. У дослідженні проаналізовано 1143 вироки за 2025 рік із загальної кількості (3103) зареєстрованих у Єдиному державному реєстрі судових рішень. Аналіз фіксує стійкі системні проблеми в застосуванні статті 111-1 Кримінального кодексу України.
Фото обкладинки: селище Макарів на Київщині після деокупації. Джерело: фейсбук-сторінка Макарівської селищної громади
