Правозахисники закликали президента ветувати закон про обов’язкову евакуацію: він створює ризики порушення прав людини

Коаліція організацій, що опікуються захистом прав постраждалих внаслідок збройної агресії проти України, закликає президента ветувати закон №4775-ІХ, який регулює питання евакуації, розміщення та життєзабезпечення евакуйованого населення, а також захисту дітей на територіях активних та можливих бойових дій. На думку правозахисників, у нинішній редакції закон створює ризики порушення прав людини та норм міжнародного гуманітарного права.

Про це йдеться у зверненні коаліції, яке також підписав Центр прав людини ZMINA.

10 лютого 2026 року Верховна Рада України ухвалила згаданий закон у другому читанні. Він, зокрема, передбачає зміни до Сімейного кодексу України, Кодексу цивільного захисту України, законів “Про охорону дитинства” та “Про правовий режим воєнного стану”.

Автори звернення наголошують: хоча належне врегулювання евакуації під час триваючої війни є необхідним, ухвалений закон у нинішній редакції створює ризики порушення прав людини та норм міжнародного гуманітарного права.

Ризик розлучення сімей

Одне з ключових застережень стосується можливості примусової евакуації дітей без супроводу батьків. Закон дозволяє військовим адміністраціям ухвалювати рішення про примусову евакуацію дітей за письмовою пропозицією військового командування.

У разі відмови батьків супроводжувати дитину евакуація може відбутися без них, а дитину можуть відібрати без позбавлення батьківських прав. Якщо протягом шести місяців батьки не звернуться із заявою про повернення, орган опіки зобов’язаний подати позов до суду про позбавлення їх батьківських прав.

Правозахисники нагадують, що відповідно до Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни та Додаткового протоколу І 1977 року держава зобов’язана забезпечувати збереження сімейної єдності, а переміщення цивільних допускається лише як винятковий захід безпеки та з належними гарантіями.

На їхню думку, запропонована модель фактично пов’язує відмову від евакуації або неможливість супроводу дитини з ризиком втрати батьківських прав, що виходить за межі мети цивільного захисту та суперечить принципу пропорційності втручання у сімейне життя.

Нові підстави для позбавлення батьківських прав

Закон також розширює підстави для позбавлення батьківських прав, доповнюючи їх “ухиленням від забезпечення безпечних умов життя дитини”. Водночас ця норма не обмежена виключно контекстом евакуації.

На думку авторів звернення, це відкриває можливість для надмірно широкого тлумачення в умовах війни, коли ризики для безпеки часто зумовлені об’єктивними обставинами бойових дій, а не поведінкою батьків.

Загроза інституціоналізації дітей

Коаліція застерігає, що механізм примусової евакуації дітей за відсутності достатньої кількості прийомних сімей та інших сімейних форм виховання може призвести до їхнього масового влаштування в інституційні заклади.

Такий підхід, на думку правозахисників, суперечить державній стратегії деінституціалізації та міжнародним зобов’язанням України за Конвенцією ООН про права дитини, а також може зашкодити євроінтеграційному курсу держави.

Залучення військових до евакуації

Окрему критику викликає норма про можливість залучення до евакуації підрозділів Військової служби правопорядку у Збройних силах України поряд із Національною поліцією України.

Правозахисники наголошують, що Військова служба правопорядку є військовим формуванням і не має правоохоронних повноважень щодо цивільних осіб. З огляду на принцип розрізнення між цивільними й комбатантами, закріплений у міжнародному гуманітарному праві, така норма може створити додаткові ризики для цивільного населення.

“Залучення військових до евакуації могло бути виправданим на початковому етапі повномасштабного вторгнення, коли відбувалися раптові бойові дії, державні органи ще не функціонували стабільно, а правоохоронна система була перевантажена. Однак у 2026 році евакуація вже є системною державною політикою, що реалізується військовими адміністраціями, органами місцевого самоврядування, ДСНС, Національною поліцією та гуманітарними організаціями”, — зазначено у зверненні.

Примус без чітких гарантій

Закон дозволяє застосування заходів примусу під час обов’язкової евакуації, однак не визначає поняття “примус”, межі його застосування та процесуальні гарантії для осіб, до яких він може застосовуватися.

Крім того, документ запроваджує можливість обмеження свободи пересування на територіях, з яких проводиться обов’язкова евакуація. На думку авторів звернення, це фактично створює режим прихованої примусової евакуації без чітко прописаної процедури та механізмів судового контролю.

Правозахисники також звертають увагу, що закон пов’язує евакуацію з потребами ведення бойових дій та облаштуванням оборонних споруд. Це може створити передумови для використання житла й земельних ділянок цивільних осіб без визначеної процедури компенсації, що має ознаки прихованої реквізиції.

Неузгоджені зміни та правові колізії

Коаліція також заявляє про системні колізії між змінами до статті 33 Кодексу цивільного захисту України, Сімейним кодексом України та Законом “Про охорону дитинства”.

Правозахисники наголошують, що порядок відібрання дитини та позбавлення батьківських прав регулюється Сімейним кодексом і не може змінюватися через інший галузевий акт. Вони також вказують на відсутність обов’язкового врахування думки дитини, юридичну некоректність положень щодо “інших законних представників” та суперечність статті 170 СК щодо судового контролю.

Окрему проблему становить різний підхід до територій активних і можливих бойових дій, а також розбіжності з Законом “Про охорону дитинства” щодо форми згоди та правових наслідків “відібрання” і “передання” дитини. На думку коаліції, це створює ризик свавільного застосування норм.

Техніко-юридичні недоліки

Автори звернення також звертають увагу на технічні помилки. Зокрема, пропонується доповнити статтю 86 КЦЗ новою частиною 11, хоча чинна редакція містить лише вісім частин, а питання забезпечення житлом уже врегульовані іншими нормами.

Крім того, використання терміну “жилі приміщення” замість “житлові приміщення” не узгоджується із Законом “Про основні засади житлової політики”, що може спричинити різне тлумачення прав евакуйованих осіб.

У зверненні йдеться, що примусова евакуація є крайнім заходом і має супроводжуватися чіткими гарантіями – доступом до житла, медичних і соціальних послуг, освіти та працевлаштування в приймаючих громадах.

З огляду на це коаліція закликала президента застосувати право вето та повернути закон до парламенту для повторного розгляду із залученням гуманітарних, правозахисних і профільних експертних організацій.

Ознайомитися з повним текстом звернення можна за посиланням.