ЛГБТ-військові воюють за права, яких не мають: чому зареєстровані партнерства потрібні сьогодні, а не “після перемоги”

Цими вихідними соцмережі буквально “загуділи”: оголошення про заручини співака Меловіна та його партнера, парамедика ЗСУ Петра Злоті, стало новиною, що облетіла всі стрічки. Там було все – від коментарів, що підтримують, до передбачуваних атак у гомофобних пабліках. Але, крім хвилі емоцій, ця історія знову підсвітила просту й важливу річ: українцям, які кохають і воюють за країну, потрібні елементарні юридичні гарантії. Потрібні зараз, а не “після перемоги”.

Саме тому тема зареєстрованих партнерств поступово виходить з тіні й стає частиною національної розмови про справедливість, права людини й наше європейське майбутнє. Адже поки одні борються за нашу свободу і права на фронті, їхні партнери мають право не боротися за довідки й дозволи. І саме такі історії роблять законопроєкт не просто черговою “реформою”, а критичною умовою рівності.

Цьогорічний Форум союзників і союзниць “БАМ!” (бізнес / активізм / медіа), організований громадською організацією “Точка опори ЮА”, лише підтвердив це. Євроінтеграційна панель перетворилася на відверту розмову про те, що саме означає для України рух у бік ЄС  і чому зареєстровані партнерства стали одним з тестів на нашу здатність виконувати євростандарти не на словах, а на ділі.

ZMINA зібрала ключові ідеї та сенси цієї дискусії – від реалістичних строків і політичної волі до аргументів безпеки та міжнародних зобов’язань.

Фото: “Точка опори ЮА”

Права, які більше не можуть чекати: голос військових на панелі про партнерства

Саме у воєнній реальності, де кожен день може стати останнім, відсутність зареєстрованих партнерств перетворюється з формальності на питання гідності, справедливості й базової безпеки для тих, хто тримає фронт. 

Ветеран, оборонець Маріуполя й голова організації “Українські ЛГБТ військові за рівні права” Олександр Деменко під час заходу описав буденність ЛГБТ-військових, які воюють на рівних, але живуть у правовому вакуумі, де їхні найближчі люди залишаються поза законом у буквальному сенсі.

“Учора ти цивільний, а сьогодні вже військовий. Щодня спільнота ЛГБТ+-військових воює за ті права, яких у них просто немає. Партнери і партнерки ЛГБТ+-військових просто не можуть прийти до них у лікарню, не можуть отримати виплати. У разі смерті навіть прийти на похорон не можуть, поховати по-людськи”, – поділився він.

Олександр Деменко. Фото: “Точка опори ЮА”

Водночас виплати в разі загибелі, як зазначав Олександр, часто отримують родичі, які за життя не приймали ЛГБТ-військового або розірвали з ним зв’язок.

Ветеран підкреслив масштаб спільноти: нині на війні перебувають близько 700 ЛГБТ+-військових, з якими організація перебуває в постійній комунікації. І майже всі вони кажуть про одну й ту саму потребу: можливість укласти партнерство.

“Ми цього зробити не можемо. Просто не можемо. І це є великий біль нашого суспільства”, – наголосив він.

Він також розповів, що глибше занурився в правозахисну тематику після адвокаційного туру до Швеції та Німеччини. Там він побачив, як працюють партнерства й рівні права на практиці, як люди можуть відкрито триматися за руки, одружуватися, жити без страху. 

За його словами, різниця між тим, як живуть європейські спільноти, і тим, що переживають українські ЛГБТ+-військові під час повномасштабної війни, лише робить вимогу цивільних партнерств невідкладною. Спільнота не просить про привілеї – вона просить про можливість мати ті самі права, які мають гетеросексуальні пари.

“Пекельні муки” судової системи: коли держава вимагає довести очевидне

До панелі також долучилася Оксана Гузь – адвокатка та експертка в справах, пов’язаних з дискримінацією. Вона розповіла про ту реальність, у якій сьогодні опиняються одностатеві пари, намагаючись отримати бодай мінімальні юридичні гарантії. Гузь веде справу Тимура Левчука та Зоряна Кіся щодо визнання їхніх фактичних шлюбних відносин – кейс, який наочно демонструє, наскільки складним може бути шлях до законного визнання стосунків в Україні.

За її словами, навіть спроба подати до суду заяву про встановлення факту спільного проживання перетворилася на коло перешкод: провадження не відкривали, а суди пояснювали відмову тим, що в Україні не можна встановити факт, який нібито не існує. 

“Я дуже рада за Україну, але цей факт існує: є люди, які живуть разом і мають певні права, обов’язки та бажання. Нам пощастило, відверто, що суддя захотіла розібратися в ситуації й ухвалила рішення, яким встановила факт перебування в стосунках. Натомість нам не пощастило з тим, що існують дуже активні організації, які відстоюють “традиційні цінності”, хоча ніхто так і не може пояснити, що це означає”, – додала адвокатка.

Оксана Гузь. Фото: “Точка опори ЮА”

Проте на цьому проблеми не завершилися: у справу втрутилась організація, яка не має до неї жодного стосунку, але подала апеляційну скаргу, заявивши про “порушення її інтересів”. Апеляція відхилила ці вимоги, однак організація подалася в касацію – і провадження знову відкрили. Тож, за словами Гузь, останні тижні команда буквально “плаче, але пише відзив”.

Вона підкреслила, що допуск сторонніх структур до справ приватних осіб створює небезпечний прецедент, коли будь-яка організація з ідеологічними мотивами може претендувати на втручання в чужі стосунки.

“Кожна людина повинна мати вибір, користуватися цим правом чи ні. А в цій ситуації це про втручання туди, куди вони не мають права втручатися”, – зауважила вона.

Тож ухвалення закону про зареєстровані партнерства не просто спростить життя одностатевим парам – воно позбавить людей необхідності боротися за очевидне в судах.

ЄС уважно стежить: зареєстровані партнерства – це частина дорожньої карти України

Україна вже зараз активно рухається шляхом євроінтеграції, і цей процес вимагає не лише декларацій та політичних заяв, а реальних змін у правовій системі. Для вступу до ЄС країна повинна демонструвати дотримання фундаментальних європейських цінностей. Одним із ключових маркерів цього руху є ухвалення закону про зареєстровані партнерства – крок, який підтвердить здатність України виконувати зобов’язання, закріплені в дорожній карті з верховенства права, і наблизить державу до стандартів Європейського Союзу.

Керівник відділу з питань європейської інтеграції, врядування, верховенства права та громадянського суспільства Представництва ЄС в Україні Асієр Сантільян Лурьяга розповів, що дорожня карта з верховенства права, яку Україна ухвалила разом з урядом і парламентом, містить чіткі зобов’язання щодо прав людини та недискримінації, і її виконання є обов’язковим для успішного руху країни до ЄС.

Асієр Сантільян Лурьяга. Фото: “Точка опори ЮА”

Сантільян Лурьяга пояснив, що Євросоюз уважно моніторить прогрес і готовий використовувати відповідні механізми впливу, якщо закон про зареєстровані партнерства не буде ухвалено. Він підкреслив, що для ЄС це не питання “традиційних цінностей”, а базових і фундаментальних принципів.

“Ці цінності пов’язані з правами людини та недискримінаційним ставленням. Без виконання цього пункту дорожньої карти успішне завершення переговорів України про вступ до ЄС неможливе”, – заявив посадовець.

Представник ЄС також відзначив практичний вимір цього питання: законопроєкт стосується рівного доступу до спадку, документів, виплат та медичних послуг – базових прав, які повинні бути гарантовані всім громадянам. 

“Боротьба проти дискримінації – це одне з основоположних зобов’язань, і виконання цих вимог не має альтернативи”, – підсумував він, підкресливши, що європейський процес інтеграції передбачає реальні зміни, а не лише формальні обіцянки.

Євроінтеграція – це шанс для закону про партнерства

В Україні ще з 2023 року реєструють і намагаються просувати законопроєкти про інститут реєстрованих партнерств, але досі жоден з них так і не вдалось ухвалити. Причина цього полягає у відсутності всебічної підтримки серед депутатів та частини суспільства: законопроєкти не отримують консенсусу через політичну нестабільність, внутрішні суперечки й страх перед ідеологічною опозицією. Попри те що ідея закону активно обговорюється, а приклади інших європейських країн демонструють ефективність інституту, його реальне втілення досі залишається під питанням.

Народна депутатка України Інна Совсун розповіла про нинішню політичну ситуацію навколо законопроєкту про зареєстровані партнерства. За її словами, передбачити, коли й за яких обставин Верховна Рада ухвалить закон про зареєстровані партнерства, наразі неможливо через нестабільність політичного процесу та непередбачувані внутрішні дискусії депутатів. 

“Найкращий шанс просунути законопроєкт сьогодні – це привʼязати його до євроінтеграційного процесу. Але це не єдине, що треба робити, – варто комунікувати, розповідати історії й шукати суспільну підтримку”, – підкреслила Совсун.

Інна Совсун. Фото: “Точка опори ЮА”

Депутатка наголосила, що чекати на випадок або покладатися на віру в те, що закон ухвалять, не досить: потрібно діяти системно і послідовно. За її словами, реєстровані партнерства важливі насамперед для України, а не для ЄС, і їхнє ухвалення є питанням виконання фундаментальних зобов’язань держави.

“Якщо ми хочемо вступати в цей клуб, а не в альтернативний, ми маємо виконати вимоги”, – додала вона.

Совсун також зауважила, що зміни в настроях депутатів є помітними й у контексті євроінтеграції шанси на ухвалення закону зростають, проте цей процес потребує активної інформаційної та суспільної підтримки, щоб політики не боялись ухвалювати необхідні рішення.

А що, якщо вдасться? Які зміни очікують Україну і що потрібно, щоб вони стали реальністю

Ухвалення закону про реєстровані партнерства, як неодноразово наголошували під час форуму, стало б не просто формальним кроком до ЄС, а суттєвою трансформацією української правової системи. Це означало б реальний захист людей у стосунках – незалежно від статі та орієнтації – і можливість отримувати елементарні гарантії, які давно є нормою в більшості європейських країн. Утім, шлях до цього рішення все ще непростий: суспільство перебуває у хвилях емоційних дискусій, політична система – у стані турбулентності, а церква та консервативні групи активно переформатовують наративи. Усе це робить реформу повільною, але не безнадійною.

За словами Оксани Гузь, рішення Європейського суду з прав людини в справі Зоряна Кіся та Тимура Левчука вже має практичну користь для українського правосуддя: суди звертають увагу на європейські стандарти, аналізують їх і орієнтуються на них у рішеннях. Водночас, за її словами, існує інша сторона – маніпулятивне трактування цього рішення опонентами, зокрема частиною релігійних організацій, які цитують лише вигідні для себе рядки, але замовчують головне – що в демократичній державі кожна людина повинна мати рівні права.

Нині, без інституту партнерств, навіть поділ спадщини, оформлення догляду або захист майна перетворюються на виснажливі юридичні марафони: людина має доводити сам факт стосунків, проходячи через адвокатів, суди й часто – упередження. 

Фото: “Точка опори ЮА”

Тим часом ветеран Олександр Деменко, говорячи про конкретні кроки, які можуть зрушити законопроєкт із місця, наголосив на силі особистих історій військових: видимість ЛГБТ+-людей змінює громадське сприйняття значно швидше, ніж політичні заяви.

На його думку, камінгаути військових – це важливий фактор підтримки, адже суспільство довіряє тим, хто тримає лінію оборони. Проте громадські організації та міжнародні партнери також можуть відіграти ключову роль, послідовно адвокатуючи ці зміни через дипломатичні канали. 

Олександр також згадав про важливість “неофіційної комунікації”, наприклад підтримки з боку перших леді та джентльменів чи союзницьких політиків у країнах-партнерах.

А депутатка Інна Совсун поділилася, що серед українських депутатів уже сформувалася неформальна коаліція прихильників, яка координує свої дії й працює над просуванням закону. Але суспільна підтримка має залишатися високою, і це залежить не тільки від політиків, а й від громадян.

Крім того, Совсун вважає, що важливо підтримувати політиків, які публічно говорять про законопроєкт, адже хейт у коментарях часто змушує навіть прихильних депутатів “відійти в тінь”. 

Зрештою, кожен і кожна з нас можуть зробити більше, ніж здається. Підтримати публічно – коментарем, поширенням історій, участю в обговореннях. Спростовувати міфи, що лунають у буденних розмовах. Бути поруч із тими, хто наважується говорити про свій досвід. Ці, здавалося б, крихітні кроки, формують атмосферу, у якій політичні рішення стають можливими. Адже реєстровані партнерства – це не про “чужі” права, а про гідність кожної людини, про впевненість у тому, що держава захистить тих, хто нині захищає її.

Форум відбувся за підтримки Посольства Королівства Нідерландів, Фонду демократії ООН, Представництва “Фонду Фрідріха Науманна за Свободу” в Україні та RFSL.