Чому введення довічного покарання за злочини проти дітей може масштабувати проблему
“Це ж було вже”: знову пропонують за злочини проти неповнолітніх карати довічним позбавленням волі. Лише цього разу це Генеральний прокурор, який звернувся з такими ідеями до профільного комітету парламенту.
Останній раз таке було, якщо не помиляюсь, у 2018 році, але ідеї щодо збільшення розміру санкції складають понад 80% пропозицій змін до Кримінального кодексу України, тож “немає нічого нового під сонцем”. Проте саме ця ідея, як на мене, не матиме стримувального ефекту, а, навпаки, збільшить масштаби проблеми.
По-перше, в чинному КК України немає жодного складу кримінального правопорушення, яке передбачало б безальтернативне покарання у вигляді довічного позбавлення волі. Завжди є альтернатива у вигляді строкового позбавлення, яке складає 15 років. Цим досягається пропорційність покарання з урахуванням пом’якшувальних обставин (за наявності), каяття тощо.
По-друге, кримінології відомий ефект ескалації насильства для жертви. Це саме той випадок: якщо покарання за злочин проти дитини (наприклад, зґвалтування – ч. 3 ст. 152 КК України) стає таким самим, як за вбивство (довічне ув’язнення), злочинець втрачає стимул утримуватися від убивства потерпілого. Навпаки, він може вбити дитину, щоб усунути свідка та зменшити шанси на викриття, оскільки гіршого покарання вже не буде. В США цей ефект добре задокументовано в контексті смертної кари за зґвалтування, де аналогічна логіка призводить до перетворення зґвалтувань на зґвалтування з убивством. Іншими словами – злочинець робить раціональний вибір: якщо ризик покарання однаковий, то краще мінімізувати шанси бути викритим (Rosemary Ardman “Child Rape and the Death Penalty“, 2025). Думаю аналогія з довічним позбавленням волі тут зрозуміла.
По-третє, тій же кримінології відомо, що стримувальний ефект (detereence) мають не жорсткі санкції, а невідворотність відповідальності. Обов’язкові довічні терміни неефективно стримують злочинність, оскільки більшість злочинів проти дітей є імпульсивними або емоційними, а не раціональними. Особливо, якщо це злочин, вчинений іншим неповнолітнім. Дослідження показують, що суворіші покарання не зменшують кількість злочинів, бо злочинці рідко прораховують наслідки заздалегідь. Замість цього ефективнішим є підвищення ймовірності викриття та швидке (справедливе) правосуддя (Ashley Nellis, Celeste Barry “A Matter of Life: The Scope and Impact of Life and Long Term Imprisonment in the United States”, 2025).
По-четверте, злочинці, знаючи про неминуче довічне, втрачають стимул співпрацювати з правоохоронцями: здавати спільників, зізнаватися чи надавати докази. Це ускладнює розслідування мереж педофілів чи організованих груп, що в підсумку може збільшити кількість нерозкритих злочинів. Крім того, жертви (особливо якщо злочинець — родич) можуть рідше повідомляти про злочини, боячись, що це призведе до руйнування сім’ї чи довічного ув’язнення близької людини, що зменшує загальну ефективність системи (Jacob Stapledon “Do Stiffer Penalties for Child Sexual Abuse Crimes Have the Desired Effect?“, 2023). Якщо ж мова йде про педофілів, то часто там проблеми межують з психіатрією (окрема довга дискусія), а якщо про організовану злочинність, то навряд чи судді будуть застосовувати пом’якшувальні обставини.
Як на мене, значно цікавішою і прогнозовано результативнішою є ідея розробників нового Кримінального кодексу – градація, що передбачає ув’язнення на строк понад 15 років (і до 30) та у найтяжчому випадку довічне ув’язнення (альтернативне, звісно).
Таким чином, варто актуалізувати дискусію про новий, збалансований і пропорційний кримінальний закон, а не чергові ідеї максимального безальтернативного покарання за окремі кримінальні правопорушення.
Євген Крапивін, керівник напряму “Правопорядок” Лабораторії законодавчих ініціатив
