Методи допитів за 84 роки не змінилися – побиття, приниження, тортури струмом

Чотири роки й три місяці журналіст проєкту “Крим.Реалії” українського бюро “Радіо Свобода” Владислав Єсипенко провів у російських тюрмах. Його затримали в березні 2021 року в Криму, де він висвітлював життя під окупацією. Російські спецслужби сфабрикували справу, звинувативши його у зберіганні вибухівки, та засудили до  ув’язнення. Владислава катували, він відбув повний термін ув’язнення і в червні цього року вийшов на волю.

Виступаючи на Четвертому міжнародному форумі Експертної мережі Кримської платформи, він говорив не лише про свій досвід полону, а й про долю сотень інших українських і кримськотатарських політв’язнів, які досі залишаються в російських катівнях. ZMINA публікує виступ Владислава. Його інтерв’ю на волі можна прочитати тут.

Виступ Владислава Єсипенка. Фото Експертної мережі Кримської платформи

Я понад 4 роки перебував у російській в’язниці за злочин, якого не скоював. Як журналіст “Радіо Свобода” я писав про те, що відбувається в окупації, тому мене і посадили за ґрати. Нещодавно я повернувся додому і хотів би подякувати всім, хто протягом цього періоду підтримував мене та мою родину. Це дійсно надавало мені сили й віру в те, що я повернуся живим додому.

Ми знаємо, що в Росії та окупованому Криму патріотів України або просто людей, які не підтримують політику Путіна, звинувачують у тероризмі, екстремізмі, диверсіях, шпигунстві й засуджують до тривалих термінів ув’язнення. Але я хотів поговорити ще й про те, що в окупованому Криму зараз відбувається вибірковий геноцид кримських татар. Коли людей, часто не знайомих один з одним, незаконно звинувачують у приналежності до організації “Хізб ут-Тахрір” і засуджують до тривалих термінів ув’язнення. Одного дня, коли мене возили у ФСБ на допити, я спілкувався з молодим хлопцем – кримським татарином, його змушували зізнатися у приналежності до терористичної організації, інакше порушать кримінальну справу проти його дружини. Іншому кримському татарину слідчий сказав: “Ми знаємо, якою дорогою ходять твої діти до школи, всяке може статися”.

Слідчий Власов, який вів мою справу, колись з гордістю заявив, що у ФСБ немає жодного виправдувального вироку щодо кримських татар. З 2014 року понад 30 тисяч кримських татар залишили Крим через створені нестерпні умови проживання та переслідування. Політика шантажу, погроз та репресій стала нормою для керівництва окупованого Криму.

Я зараз хочу трохи повернутися в минуле, минуле моєї родини. 9 травня 1937 року за 58-ю політичною статтею і вироком трійки сталінського суду розстріляли мого діда Афанасія Фурсу. Дідові був 41 рік. Через 84 роки я, його онук, був заарештований тими самими чекістами, тільки тепер вони називаються Федеральною службою безпеки. Методи допитів за 84 роки – це побиття, моральні приниження, погрози та тортури струмом. Це коли тобі надівають на вуха або статеві органи дроти й пускають струм. Так катували мене та моїх друзів-політв’язнів Богдана Зізу, Галину Довгополу, Ігоря Купича, Костянтина Ширінга. Костянтин Ширінг вже не повернеться додому, він помер у російській в’язниці, не дочекавшись обміну, бо російська адміністрація колонії не надала йому медичної допомоги.

Решту політв’язнів ми можемо ще врятувати. Я хочу сказати, що більшість політв’язнів не здалися, вони борються в нестерпних умовах і вірять, що ми їх не покинемо і що з нашою допомогою вони повернуться додому до своїх родин живими та здоровими.

Кримська платформа об’єднує десятки держав, сотні дипломатів та політиків. І кожен може допомогти повернути українців та кримських татар додому. Всі мають знати історії політичних в’язнів Криму, на всіх заходах та перемовинах треба говорити про них, називати їхні імена, вимагати звільнити та повернути в Україну. Серед них жінки, хворі, люди похилого віку, батьки маленьких дітей.

Після звільнення з полону їм так само потрібна допомога – житло, лікування, протезування зубів, психологічна допомога. Міжнародна підтримка з цього питання дуже їм допоможе, дасть можливість знов будувати своє життя.

Але головне, ми маємо скоріше зробити все можливе, щоб повернути політичних в’язнів та цивільних заручників додому. Для них кожен день в страшних умовах російських катівень може стати останнім днем.

Владислав Єсипенко, журналіст, експолітв’язень