Змінити правила гри та знищити дискримінацію: яку роль відіграють ромські жінки у відбудові України

8 квітня у світі відзначають Міжнародний день ромів. Утім, зараз, під час повномасштабної війни Росії проти України, важливо наголосити: цей день не лише про культуру, історію та традиції. Це також про видимість, права, рівність і роль ромської спільноти в сьогоденні та майбутньому країни.

Відбудова України – це не просто процес відновлення зруйнованого. Це шанс переосмислити старі підходи, зробити суспільство справедливішим і більш інклюзивним. І в цьому процесі має лунати голос ромських жінок, адже часто вони поєднують кілька вразливих статусів: належать до етнічної спільноти, є жінками, мають досвід соціальної ізоляції, а нерідко й переміщення через війну.

ZMINA поспілкувалася з правозахисницями та активістками, щоб дізнатися, як ромські жінки бачать свою роль у відбудові України, які виклики стоять перед ними та як міжнародна спільнота може долучитися до підтримки.

Фото: Національний історико-меморіальний заповідник “Бабин Яр”

Відновлення країни – це не лише відбудова зруйнованих міст

Повномасштабна війна Росії проти України зруйнувала тисячі життів, домівок, громад. Проте вже сьогодні – попри щоденні обстріли, окупацію та постійні ризики – Україна поступово відбудовується. Цей процес охоплює не лише фізичне відновлення міст, сіл та інфраструктури, а й відбудову суспільства: справедливішого, інклюзивнішого, з рівними можливостями для кожного та кожної.

Відбудова – це не лише про інфраструктуру і дороги. Це про зміни в цінностях, підходах до управління, політиці рівності та участі. Саме зараз формується бачення того, якою буде Україна після перемоги, а також чи буде вона дійсно демократичною, без дискримінації, з урахуванням голосів тих, кого десятиліттями (чи навіть століттями) ігнорували.

Серед таких голосів – ромська спільнота. Роми в Україні стикаються із систематичною дискримінацією, упередженнями, соціальною та економічною ізоляцією. Водночас вони є тією частиною суспільства, яка не лише постраждала від війни, але й активно допомагає іншим, зокрема як волонтери та військові.

У цьому контексті особливо важливо говорити про ромських жінок і молодь. Їхній потенціал часто залишається непоміченим або недооціненим. Тим часом саме жінки в багатьох громадах стають лідерками, творять зміни, організовують допомогу, просувають освіту, борються за права – не лише свої, а й усієї спільноти.

Тож участь ромських жінок у відбудові – це не лише питання справедливості, а й ефективності. Складно побудувати стійке, сильне суспільство без залучення його різноманітних груп. Натомість, коли в процесі відновлення враховуються досвід, потреби та бачення маргіналізованих спільнот, країна стає більш згуртованою, життєстійкою, а політика – людянішою.

Чому слід відкрити двері для ромської молоді і як це зробити

Ромська молодь, а особливо дівчата та жінки, є невіддільною частиною процесів відновлення України. І вони вже встигли продемонструвати стійкість і лідерський потенціал у найскладніших умовах. Адже їхня роль уже давно виходить за межі традиційних та звичних уявлень. 

Заступниця голови з операційних питань громадської організації “Центр суспільних трансформацій ТЕНЕТ” Ольга Медведєва зазначає, що ромська молодь активно долучається до соціальних, гуманітарних і волонтерських ініціатив, допомагаючи постраждалим громадам. Йдеться не лише про евакуацію, прихисток або розподіл допомоги, а й про адвокацію прав та потреб ромських спільнот як в Україні, так і за її межами.

“Саме завдяки попереднім інвестиціям у розвиток лідерського потенціалу серед ромської молоді та жінок стало можливим таке швидке реагування на кризу”, – каже вона.

Водночас, як зауважує Ольга, не можна залишати поза увагою ті труднощі, з якими ромські жінки стикаються в умовах війни. На їхні плечі часто лягає кілька видів відповідальності одночасно: вони піклуються про свої сім’ї, дбають про забезпечення щоденних потреб, а паралельно беруть активну участь у громадському житті. Їм доводиться постійно балансувати між численними ролями – матері, волонтерки, активістки й основної годувальниці родини. Такий багатофункціональний режим життя суттєво ускладнює можливість для особистісного розвитку й професійної самореалізації. Крім того, ромські жінки часто стикаються із систематичною дискримінацією як через свою етнічну належність, так і через гендер. І ці форми нерівності лише поглиблюються в умовах кризи та нестабільності.

Ольга Медведєва

Попри це, наголошує Медведєва, ромські жінки виявляють разючу витривалість, здатність до самоорганізації та далекоглядне мислення. Вони не лише надають підтримку своїм громадам у найскладніші часи, але й активно змінюють навколишнє середовище – впроваджують нові принципи взаємодії, формують інші моделі солідарності й посилюють культуру відповідальності.

“Їхню роль у відбудові слід визнавати та підтримувати на всіх рівнях – від місцевого до національного та міжнародного”, – додає представниця організації “ТЕНЕТ”.

Ольга визнає: у процесі відновлення держави після війни існує ризик, що маргіналізовані громади, зокрема ромські, залишаться “невидимими” для політик і програм, спрямованих на реконструкцію. Щоб уникнути цього, державні програми повинні охоплювати чіткі механізми залучення ромської молоді та жінок до ухвалення рішень. Це має стати основою, яка матиме реальний вплив на політики через дорадчі органи, робочі групи та створення платформ на місцевому та національному рівнях.

Медведєва також наголошує на необхідності інвестування в освіту та розвиток лідерства через програми, орієнтовані на розвиток громадянських компетентностей, прав людини, критичного мислення і організаційного управління. За її словами, важливо підтримувати молодіжні коаліції, які об’єднують ромські організації, адже саме такі горизонтальні структури дозволяють акумулювати ресурси, посилювати вплив на державні процеси та підвищувати видимість проблем ромських громад.

Інклюзивність у програмах, що стосуються працевлаштування, мікрогрантів та підприємництва, також, на думку Ольги, є ключовим аспектом відбудови. Програми мають бути адаптовані до специфічних потреб ромської молоді, враховуючи мовні, культурні та соціально-економічні барʼєри. Крім того, програми мають передбачати культурно чутливі підходи, що враховують різноманітність ромських спільнот.

Не менш важливим є сприяння культурній самореалізації ромської молоді, оскільки відновлення країни передбачає не тільки фізичну реконструкцію, а й культурну регенерацію. Ольга переконана, що ромська молодь повинна мати можливість реалізовувати культурні й медійні ініціативи, які підвищують видимість їхнього внеску у відбудову України та сприяють подоланню стереотипів.

Нарешті, важливим кроком також є визнання досвіду ромської громади в контексті війни. Багато ромських родин пережили знищення домівок, депортацію, дискримінацію під час евакуації, а також обмежений доступ до соціальних послуг. Експертка вважає, що цей досвід слід долучити до національних наративів пам’яті та документування війни, що сприятиме процесу подолання історичних травм.

Тож, щоб забезпечити реальний прогрес, необхідно створити такі умови, де ромські жінки та молодь матимуть доступ до освіти, можливості для професійного зростання та впливу на рішення, які стосуються їхнього майбутнього. Це не лише питання справедливості, але й стратегічного розвитку країни. Залучення ромської молоді до процесів відновлення дозволить побудувати таку Україну, де кожна спільнота, незалежно від етнічної належності, віку, статі чи будь-яких інших ознак, матиме рівні шанси на успіх і добробут.

“Роми – це ми” та “VIP Циганка”: соцмережі стають інструментом руйнування стереотипів і одним зі складників відбудови

Проблеми, з якими сьогодні стикаються ромські громади, часом залишаються поза увагою під час міжнародних дискусій та ухвалення рішень. Саме тому особливо важливо надавати ромським жінкам можливість брати активну участь у цих процесах. Ромська активістка та блогерка, а також радниця з адвокації Обʼєднання ромських жінок “Голос Ромні” Зінаїда Прокопенко зазначає, що зараз формується нове бачення майбутнього країни, але часто – без участі національних меншин. 

“Це створює загрозу того, що наші потреби, досвід і перспективи залишаться на маргінесі. А це неприпустимо, адже ромські громади – повноцінна частина українського суспільства, яка теж постраждала від війни, пережила переміщення, втрати, дискримінацію”, – підкреслює вона.

Також ромські громади на рівні з іншими допомагають переміщеним особам, надають гуманітарну допомогу, реалізують програми розвитку. Наприклад, цим займаються такі організації, як благодійний фонд “Вітри Змін” та власне “Голос Ромні”.

За словами активістки, дуже важливо, щоб під час різноманітних обговорень звучав голос ромських жінок, оскільки саме вони часто є рушієм змін у своїх громадах: виховують дітей, працюють, ведуть громадську діяльність, підтримують родини під час кризи. Проте їхній голос зрідка чути в політичних і міжнародних дискусіях. Залучення ромських жінок до таких платформ, за словами Прокопенко, є не просто питанням репрезентації, а питанням справедливості, рівності й майбутнього, у якому кожна українка може впливати на те, якою буде країна після перемоги. 

Зінаїда не лише виступає за включення ромських жінок до великих соціальних платформ, але й активно використовує сучасні медіа для зміни уявлень про ромську спільноту. Вона розглядає свої соцмережі як інструмент змін. За допомогою таких платформ, як тікток, інстаграм та ютуб, блогерка створює контент, який показує ромів та ромок як сильних, талановитих, сучасних людей, руйнуючи стереотипи про них. 

Зінаїда Прокопенко

Одним зі своїх найважливіших проєктів вона вважає відеоподкаст “Роми – це ми”, де ромські чоловіки й жінки можуть розповісти про себе. Там зібрано різноманітні історії – від артистів до військових. 

“Також у мене є тікток-проєкт – “VIP Циганка”. Я навмисно обрала цю назву, яка, на перший погляд, може здатися некоректною. Але саме в цьому і була ідея – показати, що навіть слово, яке багато хто вживає в образливому контексті, можна переосмислити, у такий спосіб повернути собі силу. 

У цьому проєкті я – VIP. Не тому, що я краща за когось, а тому, що я маю гідність, впевненість, голос. Це про гордість бути ромкою. Про стиль, красу, свободу бути собою. І це дуже сильно відгукується не лише ромським дівчатам, а й усім, хто колись почувався “не таким”, – пояснює інфлюенсерка.

Такі проєкти показують, як важливо надавати платформу для представлення ромських історій, що можуть руйнувати стереотипи та формувати нове, справедливіше бачення суспільства. Крім того, ці ініціативи демонструють потенціал ромських жінок як агенток змін, які можуть не лише захищати свої громади, а й активно формувати громадський дискурс.

“Я мрію, щоб кожна ромська дівчина, яка побачить моє відео, подумала: “Я можу все”. І я знаю – ми справді можемо”, – підсумовує Зінаїда.

Отже, майбутнє України неможливе без урахування різноманіття її громадян та громадянок. Ромські жінки є активними учасницями повсякденного життя своїх громад. Їхній досвід, потреби та погляди можуть суттєво вплинути на те, як плануються та реалізуються проєкти відбудови, особливо в контексті соціальної інклюзії та подолання нерівності. 

Голоси чути, але не всюди: як це змінити

Питання про підтримку ромської спільноти з боку міжнародних організацій залишається актуальним, оскільки навіть попри численні програми ефективність їхнього впливу часто виявляється проблематичною. Важливо зрозуміти, чи є реальна допомога, яку відчувають самі ромські громади, чи це лише формальні кроки на папері. Незалежна експертка Віола Попенко переконана, що міжнародні організації, такі як ОБСЄ, ООН, Рада Європи та ЄС, активно працюють у межах свого мандата. Вони займаються документуванням порушень прав ромів, надають експертну підтримку органам державної влади, працюють над удосконаленням законодавства та посиленням ролі місцевих неурядових організацій. Проте, за її словами, реальну підтримку може оцінити лише внутрішній моніторинг цих програм, а також самі ромські громади, які повинні бути бенефіціарами цих проєктів.

Попенко зазначає, що, на її думку, тільки спеціально розроблені програми з великими фінансовими ресурсами та чітко вимірюваними показниками можуть сприяти змінам, які реально покращать ситуацію ромських громад в Україні. Важливо, щоб ці програми були орієнтовані на практичні результати, а не лише на формальне виконання вимог.

Віола Попенко

Щодо голосу ромських жінок на глобальному рівні, то експертка підкреслює, що його все ж вдається донести через участь активісток у міжнародних заходах. Проте ці голоси зазвичай залишаються в межах правозахисних осередків, і питання доступу ромських жінок до сфер, таких як велика політика, STEM (наука, технології, інженерія, математика) або медицина, ще потребує часу. 

“Всередині країни є увага до ромських жінок, які ведуть громадську діяльність, і є ключові фігури, з якими цей напрям асоціюється. Головне, щоб від ромських українських активісток звучали ті проблеми, з якими реально живуть і які хочуть подолати ромські спільноти”, – пояснює Віола.

Тож, на її переконання, для досягнення реальних змін необхідно більше зусиль з боку міжнародних організацій, спрямованих на безпосередній вплив на ситуацію ромських громад. Адже, навіть якщо на глобальному рівні й присутні окремі активістки, зміни в українському суспільстві можливі тільки за умови, що голос ромських жінок стане помітним і впливовим в усіх сферах життя країни.

Ромські жінки, зі своєю унікальною силою та баченням, нагадують, що відбудова – це насамперед про людей, які наповнюють цю країну життям. Їхня енергія, стійкість і прагнення до справедливості є тим фундаментом, на якому можна збудувати сильну, прогресивну, європейську державу. І цей процес уже почався – з кожною ініціативою, кожним голосом, який сьогодні звучить голосніше, ніж учора.