Зовнішність, поведінка, хобі, світогляд та мова: за що найчастіше цькують в українських школах?

Понад половину опитах соціологами українських школярів сказали, що колись стикалися з булінгом. 

Про це розповіли в МОН. 

Фото: Shutterstock

Міністерство посилається на загальнонаціональне дослідження “Булінг та толерантність у закладах освіти після 24 лютого 2022 року”, проведення якого підтримувало. Авторки і поцікавилися думками 5576 учнів 5–9 класів (віком 10–14 років) з усіх регіонів України, крім тимчасово окупованих.

Виявилось, що частіше цькувань зазнають дівчата: 55,9% проти 46,2% у хлопців. Щонайменше 24,7% учнів стали мішенями цькувань з початку повномасштабного вторгнення.

Щодо причин, які найчастіше стають причиною для насильства, то школярі назвали такі: 

• зовнішність (28,7%); причому дівчата частіше, ніж хлопці, заявляли про цькування на цій підставі (35,2% проти 26,9%);
• особливості поведінки – надто активна, сором’язлива чи нерішуча, надто несхожа на інших тощо (22,6%);
• світогляд, відмінний від думки інших (21,5%);
• уподобання чи хобі (18,7%);
• мовна ознака: 8,3% для російської мови та 6,9% для української мови.

Серед різновидів цькувань перелічили:

• заклики товаришувати з певними друзями (25,9%);
• поширення неправдивих чуток (24,0%);
• отримування образливих онлайн-повідомлень (21,4%)
• зверхні та принизливі відгуки про зовнішність (21,8%);
• жарти або розповіді анекдотів так, щоб було зрозуміло, що це буцімто про мішень булінгу (18,3%).

Ілюстраційне зображення. Фото: Lena Mucha / The New York Times

Дослідження показало, що понад половину потерпілих звертаються по допомогу до батьків і вчителів. Дівчата роблять це частіше за хлопців: 62,4% проти 55,8%. Водночас що старшою стає дитина, то менше ймовірність звернення по допомогу. Так, серед учнів 5 класів по допомогу зверталися 68,1%, серед 9 класів цей показник скорочується до 47,9%.

Дослідження виявило низку проблем, зокрема недостатню реакцію вчителів на випадки булінгу та потребу учнів у психологічній підтримці. Так, 19,6% опитаних зазначили, що дорослі свідки цькування і не зробили нічого. Ба більше, 14,7% респондентів стикались із ситуаціями, коли до цькувань приєднувалися батьки однокласників. У таких випадках, наприклад, останні можуть публічно ображати дитину або закликати не спілкуватися з нею. 

Щодо реакції на цькування, то нині найдієвішою є залучення психолога (68,4% випадків припинення або послаблення булінгу). Також у 12,4% випадків до школи викликали батьків і кривдника, і потерпілого, а в 14,7% випадків – або батьків кривдника, або батьків потерпілого.

Нагадаємо, що батьки українських школярів зазвичай пов’язують якість освіти з безпечним середовищем, як показують соцопитування. Під таким середовищем розуміють місце, де немає цькування або дискримінації за ознакою статі, релігії, доходів родини, місця проживання та іншими.

Водночас досі чимало вчителів шкіл та викладачів вишів в Україні є носіями небезпечних стереотипів, наприклад звинувачують постраждалих від насильства жінок у провокуванні насильства, виступають проти того, щоб діти, які живуть з ВІЛ, навчалися з рештою в одному класі, а також не проти катування ЛГБТ-підлітків під виглядом “лікування від гомосексуальності”. 

Фотографія обкладинки: romania-insider.com