Заборонений контент у новому Законі “Про медіа”: що включає і хто визначатиме, чи було порушення

До прийняття медійного закону українському регулюванню в інформаційній сфері була притаманна певна розпорошеність. Заборони були в Законі “Про інформацію”, в законах “Про телебачення і радіомовлення” і “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні”, в Законі “Про захист суспільної моралі”, в Цивільному і Кримінальному кодексах і багатьох інших актах. Як наслідок, було досить важко зібрати докупи усі заборони та узгодити їх між собою у формулюваннях, обсязі обмежень та колі субʼєктів. Втім, цю проблему значною мірою вирішує стаття 36 Закону “Про медіа”, яка, по суті, кодифікує усі наявні контентні обмеження для медіа та платформ спільного доступу до відео, що поширюють інформацію на території України.

Деякі обмеження, передбачені статтею 36 закону, віддзеркалюють вимоги Директиви про аудіовізуальні медіапослуги, на гармонізацію з якою орієнтований медійний закон. Інша частина обмежень – це норми, що “перекочували” у медійне законодавство з нещодавніх оновлень кримінального закону з огляду на російську агресію.

Стаття 36, на відміну від контентних обмежень у розділі ІХ, містить заборони, які діють незалежно від наявності держави-агресора, воєнного чи надзвичайного стану або інших зовнішніх обставин. Тобто ці обмеження є постійними.

Якими є ці обмеження та хто визначатиме, чи порушує медіа закон, читайте у черговій статті із серії публікацій про ключові положення Закону “Про медіа” від експертів Лабораторії цифрової безпеки.

У лабіринті обмежень: як категоризували заборони

Стаття 36 містить 14 окремих пунктів із забороненим контентом, які розташовані дещо хаотичним чином. Тож, спробуймо згрупувати обмеження за інтересом, який вони захищають. Їх можна виокремити декілька – захист національної безпеки, захист публічного порядку і прав інших та захист публічної моралі. Стаття 36 містить і кілька відсилок на профільні закони з додатковими заборонами у інформаційній сфері.

Захист національної безпеки та територіальної цілісності. З огляду на український контекст останніх років (якщо не десятиріч), одним з найактуальніших питань є захист інформаційного простору в розрізі забезпечення національної безпеки та суверенітету. Як наслідок ця категорія охоплює як класичні обмеження, так і певні новели, що виникли у відповідь на російську 9-річну агресію.

Обмеження, спрямовані на захист національної безпеки, які діятимуть в Україні на постійній основі, зокрема, включають заборону поширення:

• закликів до насильницької зміни, повалення конституційного ладу, розв’язання чи ведення агресивної війни, порушення територіальної цілісності чи ліквідації незалежності України, інформації, яка виправдовує чи пропагує такі дії;
• пропаганди або закликів до тероризму та терористичних актів, інформації, що виправдовує чи схвалює такі дії;
• фільмів, розповсюдження та демонстрування яких заборонено відповідно до Закону України “Про кінематографію“;
• інформації, що заперечує чи виправдовує злочинний характер комуністичного та нацистського режиму, створює позитивний образ осіб, які обіймали керівні посади у комуністичній партії, вищих органах влади СРСР та інших союзних республік (крім випадків, пов’язаних з розвитком української науки та культури), виправдовує встановлення радянської влади на території України, переслідування учасників боротьби за незалежність України у XX столітті;
• інформації, що містить символіку комуністичного або нацистського режимів, крім випадків, передбачених Законом України “Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки”;
• інформації, що містить пропаганду російського тоталітарного режиму, збройної агресії Росії як держави-терориста проти України, а також символіку воєнного вторгнення російського тоталітарного режиму, крім випадків, передбачених Законом України “Про заборону пропаганди російського нацистського тоталітарного режиму, збройної агресії Російської Федерації як держави-терориста проти України, символіки воєнного вторгнення російського нацистського тоталітарного режиму в Україну”;
• інформації, що принижує або зневажає державну мову;
• інформації, що заперечує чи ставить під сумнів існування українського народу (нації), української державності чи української мови.

Серед окреслених обмежень заборона пропаганди і виправдання тероризму, а також заборона мови ворожнечі і дискримінації безпосередньо містяться у Директиві ЄС, що робить їх загальновизнаними прийнятними обмеженнями. Заборона пропаганди війни ж передбачена статтею 20 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права.

Інші заборони, хоч і не є такими поширеними у міжнародному регулюванні, все ж є віддзеркаленням останніх тенденцій європейської практики. Так, наразі Литва і Латвія також імплементували заборону комуністичних символів (яка раніше вважалася непропропорційним заходом на рівні Європейського суду з прав людини). В інших державах (на кшталт Естонії, Болгарії, Грузії) ініціативи заборонити комуністичну символіку досі перебувають у зародковому стані, але обговорення ведуться – і це вказує на зміну парадигми обмеження свободи вираження. Аналогічно, деякі країни мають загальну заборону на тоталітарні організації і пропаганду їхньої діяльності. А тому обмеження, передбачені статтею 36, цілком відповідають сучасним тенденціям у регулюванні свободи вираження і європейським підходам.

Водночас останні заборони – зокрема заборона приниження і зневаги щодо державної мови, а також заперечення чи ставлення під сумнів існування українського народу та державності – хоч і відображають чинні реалії (на тлі повномасштабного вторгнення Росії та потреби захистити національну ідентичність), ще не мають достатньої практики тлумачення чи правозастосування. 

Захист публічного порядку та прав інших. Ця категорія охоплює досить очікувані для медіа обмеження, які медійний закон “успадкував” з попередніх регулівних актів.

Перелік категорій контенту, що шкодить публічному порядку чи правам інших осіб (національних, соціальних чи інших меншин, дітей тощо) забороняє поширення:

• висловлювань, що розпалюють ненависть, ворожнечу чи жорстокість до окремих осіб чи груп осіб за національною, расовою чи релігійною ознакою;
• висловлювань, що підбурюють до дискримінації чи утисків щодо окремих осіб та груп осіб на основі етнічного і соціального походження, громадянства, раси, релігії та вірувань, віку, статі, сексуальної орієнтації, гендерної ідентичності, інвалідності або за іншою ознакою;
• пропаганди вживання наркотичних засобів, психотропних речовин;
• пропаганди жорстокого поводження з тваринами;
• інструкцій чи порад щодо виготовлення, придбання, використання вибухових, наркотичних чи психотропних речовин.

Вже згадана стаття 20 Міжнародного пакту містить міжнародно-правову заборону дискримінації, мови ворожнечі і підбурювань до насилля щодо вразливих груп, в той час як заборона на пропаганду шкідливих речовин та жорстокої поведінки з тваринами є цілком сумісною з міжнародною практикою. Жодна з цих заборон, за своєю суттю, не є новою для медіа, тож обмеження є вже класичними для нашого правового простору.

Захист публічної моралі. Найменша і водночас найчіткіша з точки зору заборон категорія контенту. Попри скасування закону “Про захист суспільної моралі”, в Україні досі залишатиметься чинним обмеження на поширення порнографії та деяких інших матеріалів, заборона на які встановлена на міжнародному рівні – як-от дитяча порнографія чи еротика (заборонена в тому числі і Директивою ЄС). 

Зокрема, для захисту публічної моралі та прав дітей заборонено поширювати:

порнографію, а також матеріали, що заохочують сексуальну експлуатацію і насильство над дітьми, демонструють їх статеві стосунки, використовують образ дітей у заходах сексуального чи еротичного характеру.

Хто визначатиме критерії забороненого контенту?

Деякі види забороненого контенту є загальними у їхньому законодавчому формулюванні і до того ж межують з багатьма категоріями захищених висловлювань. Наприклад, пасаж у гумористичному шоу може бути сарказмом чи іронією, а може й перейти межу допустимого, порушивши заборону дискримінації. Складність проведення червоні лінії у таких випадках доводить справа Незалежної медійної ради щодо кваліфікації скетчів “Ліги сміху”, де члени експертного органу мали розбіжність у оцінці висловлювань як допустимого гумору чи мови ворожнечі. Аналогічна ситуація може трапитися при встановленні, чи є матеріал пропагандою, приниженням державної мови (особливо з огляду на те, що наразі багато громадян вживають суржик), виправданням певних злочинів чи діянь тощо. 

Аби зробити інформаційний ландшафт більш передбачуваним для медіа, пропонується розробити критерії віднесення контенту до забороненого на рівні органів спільного регулювання. Зокрема, віднесення інформації до забороненої, окрім фільмів, визнаних незаконними відповідно до закону “Про кінематографію”, буде здійснюватися на підставі Кодексів спільного регулювання. До розробки таких документів Національна рада обґрунтовуватиме обмеження безпосередньо у своїх рішеннях.

Втім, варто наголосити, що Регулятор розпочав процес напрацювання керівництв, проводячи дискусії з представниками національних меншин, вразливих та маргіналізованих груп. Тому навіть до створення співрегулівних органів, медіа матимуть документ, яким вони можуть керуватися при здійсненні інформаційної діяльності.

У всесвіті штрафів і заборон: тяжкість порушень

Аналізуючи перелік контентних обмежень, варто розуміти, до яких наслідків призведе поширення забороненої інформації. На відповідальність перш за все впливає тяжкість вчинених порушень, а також їх кількість. Контентні порушення, перелічені у статті 36, є значними або грубими за своєю природою.

Значні порушення

• поширення висловлювань, що підбурюють до дискримінації чи утисків щодо окремих осіб та груп осіб на основі визначених ознак;
• розповсюдження і демонстрування фільмів, заборонених відповідно до Закону України “Про кінематографію“;
• пропаганда вживання наркотичних засобів, психотропних речовин;
• пропаганда жорстокого поводження з тваринами;
• поширення інструкцій або порад щодо виготовлення, придбання чи використання вибухових, наркотичних чи психотропних речовин;
• поширення інформації, що заперечує чи виправдовує злочинний характер комуністичного/нацистського режиму;
• поширення інформації з символікою комуністичного/нацистського режимів;
• поширення інформації, що принижує або зневажає державну мову.

 Грубі порушення

• поширення закликів до насильницької зміни, повалення конституційного ладу України, розв’язування або ведення агресивної війни, порушення територіальної цілісності чи ліквідації незалежності України;
• поширення висловлювань, що розпалюють ненависть, ворожнечу чи жорстокість до окремих осіб чи їх груп за національною, расовою чи релігійною ознакою;
• поширення пропаганди або закликів до тероризму, його виправдання;
• поширення порнографії, матеріалів, що заохочують сексуальну експлуатацію і насильство над дітьми, демонструють їхні статеві стосунки;
• поширення інформації, що містить пропаганду російського тоталітарного режиму, збройної агресії Росії, символіку воєнного вторгнення Росії.

Резюме

Стаття 36 стала своєрідною кодифікацією всіх контентних обмежень, які тривалий час існували в законодавстві і були нещодавно введені для захисту національних інтересів. При цьому, з огляду на відсутність практики щодо тлумачення нових обмежень, на кшталт заборони зневажання чи приниження державної мови, важливою також буде розробка Кодексів органами спільного регулювання і подальша практика застосування таких заборон Національною радою та судами. В іншому ж заборони цілком сумісні з Директивою ЄС і практикою Європейського суду, відповідаючи сучасним європейським тенденціям у сфері свободи вираження.

Тетяна Авдєєва, юристка Лабораторії цифрової безпеки