Москва повторює злочин депортації українців, бо її не покарали за геноцид кримських татар

Коли 1944 року відбувалася депортація на абсолютно вигаданих підставах, яка супроводжувалась нелюдськими умовами, це робилося для того, щоб знищити кримськотатарський народ: як фізично, так і їхню єдність.

Правова аналітикиня Центру прав людини ZMINA Онисія Синюк та голова правління “Крим SOS” Олексій Тільненко

Влада СРСР хотіла, щоб цей народ не зберіг свою ідентичність, мову та культуру.

Найгірше з того, що тоді відбулося, це безкарність за цей злочин. Адже саме вона дозволяє Росії повторювати цей геноцид і зараз.

Сьогодні ми є свідками повторення злочину депортацій під час повномасштабного вторгнення Російської Федерації в Україну. Цей вид злочину став можливим, оскільки, до прикладу, депортація кримськотатарського народу 1944 року не була належним чином засуджена світовою спільнотою, а винні у цьому геноциді не понесли справедливого покарання.

Ті кримські татари разом з українцями, які з початку окупації Криму знайшли притулок, дехто новий дім, в інших областях України, зокрема і в Херсонській області, зараз знову зазнають тієї ж депортації.

Росія дуже часто незаконно вивозить з України навіть політв’язнів, яких утримують, зокрема, в тимчасово окупованому Криму. Вона це робить для того, щоб їх ізолювати й не дати їм можливості повернутися.

У ці дні змінилася “обгортка” депортації. Тепер росіяни стверджують, що рятують, проводячи евакуацію. Форма депортації змінилася, але суть їхніх дій залишилася тією ж — вони відривають людей від землі, домівок, спільнот, в яких вони та їхні предки жили роками.

Вони прикриваються рятуванням від гуманітарних катастроф, які самі ж і створюють, цілеспрямовано обстрілюючи цивільні об’єкти, лікарні та сховища. Не надаючи доступу гуманітарним вантажам та відрізаючи людям будь-яку можливість виїхати в напрямку неокупованої території України.

Надзвичайно важливо пам’ятати та говорити про ознаки злочину депортації як тоді, так і зараз, а також про те, що він знову повторюється. Депортація з боку Москви ніколи не була випадковою.

Систему цього злочину під час російсько-української війни росіяни також спланували заздалегідь. Ще до 24 лютого 2022 року вони підготували пункти тимчасового розміщення громадян України на території Росії. У березні 2022 року у Росії видали указ, як “розпорошити” переміщених з України по всій Російській Федерації людей. Кожного разу, коли Росія депортує народи, вона намагається їх розділити, ізолювати та не дати їм можливості повернутися на свою землю.

Вони роблять все можливе для того, щоб громадяни України не залишалися на їхній території. Коли є вибір між тим, щоб загинути під обстрілами, або зазнати переслідування чи потрапити до катівні за найменший прояв проукраїнської позиції чи своєї кримськотатарської ідентичності, або виїхати з тимчасово окупованої території, то це не вибір. Люди змушені виїжджати просто тому, що вони бояться за своє життя. І це також є депортацією.

Тому якими б словами зараз Росія не називала той злочин, який вона вчиняє, нам потрібно пам’ятати, що це є насправді злочин. Тому надзвичайно важливо, щоб Україна і світ зробили все можливе для того, щоб належним чином кваліфікувати як депортацію, так геноцид та притягнути всіх винних до відповідальності.

Пам’ятати про злочини як 1944 року, так і сьогоднішні, повинні не тільки ми. Про них повинні пам’ятати й нести відповідальність самі росіяни.