Від журналістського розслідування до рішення суду: на Donbas Media Forum обговорили, як викриття корупції допомагають правоохоронцям

Журналістські розслідування можуть допомагати антикорупційним органам виявляти необґрунтовані статки посадовців, знаходити майно, яке слідчі раніше не помітили, та отримувати додаткову інформацію про можливі корупційні схеми. Водночас між публікацією матеріалу та рішенням суду можуть минути роки, а далеко не кожне викриття завершується кримінальним провадженням.

Про це йшлося під час панельної дискусії “Ініціатива 143: Як спільні дії журналістів і громадськості змінили плани уряду?”, яка відбулася 9 жовтня в Києві в межах Donbas Media Forum 2026, передає ZMINA.

Уляна Чучкевич, Анна Бабінець та Леся Іванова. Використано оригінальні фото ZMINA, колаж створено за допомогою ШІ

Як розслідування майно посадовця СБУ стало підставою для антикорупційної справи

Про те, як журналістські викриття можуть отримати продовження через кілька років після публікації, розповіла Анна Бабінець, керівниця агенції журналістських розслідувань “Слідство.Інфо”.

Одним із прикладів вона назвала розслідування про статки родини колишнього начальника Департаменту кібербезпеки Служби безпеки України Іллі Вітюка.

У квітні 2024 року “Слідство.Інфо” оприлюднило матеріал про нерухомість родини посадовця, загальну ринкову вартість якої журналісти оцінювали більш ніж у 25,5 мільйона гривень.

Зокрема, дружина Вітюка придбала квартиру в елітному житловому комплексі на Печерську в Києві. У декларації посадовець вказав її вартість у 12,8 мільйона гривень, хоча журналісти оцінювали ринкову ціну житла у понад 20 мільйонів.

Під час підготовки розслідування його автор Євгеній Шульгат зіткнувся з імовірним тиском. У торговельному центрі до нього підійшли працівники ТЦК, які намагалися вручити повістку.

Згодом редакція переглянула записи камер спостереження та встановила, що до інциденту міг бути причетний працівник департаменту СБУ, яким керував Вітюк.

Ця ситуація викликала реакцію журналістської спільноти. Представники “Медіаруху” вимагали розслідувати можливе переслідування журналіста, а керівництво СБУ відсторонило Вітюка від посади на час перевірки оприлюднених відомостей.

Повертаючись до фінансової частини розслідування, Бабінець розповіла, що після публікації редакція звернулася до Національного агентства з питань запобігання корупції (НАЗК). Однак спочатку агентство не знайшло порушень.

Згодом нерухомістю посадовця зацікавилося Національне антикорупційне бюро України (НАБУ).

За версією слідства, Вітюк придбав елітну квартиру за кошти, законне походження яких не зміг підтвердити, а в декларації зазначив занижену вартість житла.

На час проведення дискусії квартира перебувала під арештом, а Вищий антикорупційний суд розглядав справу про ймовірне незаконне збагачення та недостовірне декларування.

На думку Бабінець, ця історія показує, що навіть коли державні органи спочатку не знаходять порушень, згодом журналістські матеріали можуть стати підставою для нових перевірок і розслідувань.

Журналістське викриття призвело до рішення про стягнення понад чотирьох мільйонів гривень

Іншим прикладом Бабінець назвала своє розслідування про квартиру, якою користувалася родина колишнього міністра аграрної політики Віталія Коваля.

У 2024 році журналісти “Слідства.Інфо” зʼясували, що посадовець мешкав у квартирі площею близько 170 квадратних метрів в елітному житловому комплексі Києва.

Нерухомість належала тещі Коваля. Її ринкову вартість журналісти оцінювали приблизно у 17,7 мільйона гривень. Водночас офіційні доходи власниці викликали запитання щодо того, чи могла вона самостійно придбати таке житло.

Після публікації НАЗК перевірило походження коштів, а згодом Спеціалізована антикорупційна прокуратура (САП) звернулася до суду з позовом про цивільну конфіскацію частини майна.

2 вересня 2026 року Вищий антикорупційний суд частково задовольнив позов прокуратури. Суд визнав необґрунтованими 53,15% квартири та постановив стягнути з Коваля в дохід держави 4 353 176 гривень.

Йдеться саме про стягнення вартості необґрунтованої частини нерухомості, а не про передачу державі самої квартири.

На момент ухвалення рішення сторони мали право оскаржити його в апеляційному порядку.

Бабінець звернула увагу, що такі справи дозволяють побачити конкретні результати роботи журналістів. Водночас вона наголосила, що далеко не кожне розслідування завершується рішенням суду: нерідко правоохоронні органи чи інші державні установи повідомляють редакціям, що не знайшли порушень.

Як публікації Bihus.Info впливають на розслідування НАБУ

На тривалості антикорупційних розслідувань також наголосила заступниця шеф-редактора Bihus.Info Леся Іванова. За її словами, журналісти можуть зібрати матеріал і опублікувати його за кілька місяців, тоді як правоохоронцям потрібні роки для встановлення всіх обставин справи, а судам – для ухвалення остаточних рішень.

Іванова вважає, що одним із головних результатів антикорупційного розслідування має бути рішення суду. Проте ще до цього журналістські публікації можуть впливати на поведінку фігурантів справ і допомагати слідчим отримувати нові відомості.

Як приклад Леся Іванова згадала розслідування журналістки Марії Землянської про дорогі будинки, пов’язані з фігурантами справи “Династія”. Журналісти Bihus.Info з’ясували, що компанії, пов’язані з фігурантами справи, виставили нерухомість на продаж, хоча їхні корпоративні права вже перебували під арештом. Після публікації матеріалу НАБУ ініціювало арешт будинків, щоб запобігти їхньому відчуженню.

Після виходу матеріалів Bihus.Info правоохоронці оприлюднили записи розмов фігурантів, з яких стало зрозуміло, що ті обговорювали журналістські викриття. Іванова пояснила, що після публікацій люди, яких підозрюють у корупційних схемах, можуть починати обговорювати свої активи та способи приховати їх. Якщо правоохоронці проводять негласні слідчі дії, такі розмови можуть допомогти їм отримати додаткову інформацію.

Схожу ситуацію редакція спостерігала після розслідування журналістки Вікторії Ковцун про власників дорогих апартаментів у комплексі Glacier Premium Apartments у Буковелі.

Згодом ця нерухомість фігурувала в матеріалах антикорупційної операції “Карфаген”.

За словами Іванової, на оприлюднених НАБУ записах учасники розмов дивилися сюжет Bihus.Info та обговоювали, хто вже оформив апартаменти у власність, а кому ще потрібно переоформити інвестиційні договори на інших людей.

Журналістка припускає, що публікація могла спонукати фігурантів до подальших дій, які допомогли слідчим краще простежити зв’язки між ними та рух активів.

Як журналісти та правоохоронці співпрацюють, не втрачаючи незалежності

Анна Бабінець також підкреслила, що “Слідство.Інфо” не має формалізованої співпраці з правоохоронними органами.

Після виходу розслідувань громадські організації можуть самостійно звертатися до НАБУ, САП або НАЗК, щоб домогтися перевірки оприлюднених фактів.

Якщо ж правоохоронці безпосередньо просять редакцію надати документи чи інші матеріали, журналісти оцінюють такі запити з погляду професійних та етичних стандартів.

Важливість журналістських розслідувань для роботи антикорупційних органів підтвердила Уляна Чучкевич, керівниця підрозділу детективів НАБУ, який спеціалізується на корупції в оборонній сфері. 

Вона пояснила, що Бюро має обмежену кількість детективів і не може самостійно перевіряти всі можливі корупційні порушення. Тому публікації журналістів допомагають правоохоронцям помічати підозрілі обставини та визначати, які справи потребують додаткової уваги.

Крім того, на думку Чучкевич, публічне висвітлення корупції допомагає людям краще розуміти, як працюють державні органи та як відбувається притягнення посадовців до відповідальності.

Таким чином, учасниці дискусії погодилися, що результати журналістських розслідувань не завжди вимірюються безпосередньо після публікації. Крім того, викриття можуть ставати початком перевірок, допомагати правоохоронцям знаходити додаткові докази та зрештою впливати на рішення судів.

Нагадаємо, що під час цієї ж дискусії учасники обговорили “Ініціативу 143” – спільні дії українських редакцій, які допомогли поширити розслідування про майно брата директора Державного бюро розслідувань Олексія Сухачова попри судову заборону.

У липні 2026 року вісім українських медіа одночасно опублікували матеріал “Слідства.Інфо” та Центру протидії корупції про 143 об’єкти нерухомості, які придбав брат посадовця за цінами, значно нижчими за ринкові. Згодом до ініціативи долучилися інші редакції, а публікації зібрали мільйони переглядів.

24 вересня Київський апеляційний суд скасував заборону на поширення розслідування, яку раніше запровадив Печерський районний суд Києва.