У російських в’язницях для українських полонених змінилися правила отримання та пересилання посилок
Нещодавно в російських пенітенціарних установах запровадили нові правила приймання передач. Коли рідні передають посилки на території СІЗО або колонії через чергового, вони заповнюють бланки з переліком та кількістю продуктів. Якщо раніше близьким повертали одну квитанцію, то зараз адміністрація в’язниці відмовляється це робити. Нововведення стосуються лише українських в’язнів, а родичам громадян РФ, які перебувають під слідством, видають усі необхідні документи. Мова йде про в’язниці в одному регіоні РФ.
Про це виданню ZMINA повідомило поінформоване джерело.
“Те, що можна росіянам, не можна українцям. Заборонили навіть передавати цукерки-льодяники. Хочу також зауважити, що це стосується в’язниць, які знаходяться на російсько-українському кордоні”, – розповідає джерело.
За його словами, якщо рідні надсилають посилку без опису, то працівники тюрми забирають половину продуктів під приводом їхньої заборони. Тобто вони можуть з неї забрати все, що їм сподобається.
Посилки, які надходять до російських поштових відділень, щопонеділка забирає представник в’язниці за письмовим дорученням. У середу-четвер адміністрація СІЗО викликає ув’язненого з камери й у його присутності відкриває посилку. Звідти вони забирають заборонені ними ж продукти, а те, що залишилося, віддають полоненим.
“Зараз вони можуть забрати собі більшу частину відправлених продуктів. Добре, що вони дозволяють передавати українцям вітаміни. Для росіян вони створили комфортніші умови. Їм дозволено передавати навіть шашлик. У них є телефони, і вони можуть дзвонити рідним. Також останнім часом перестали надходити листи, надіслані полоненими до рідних через “Зонателеком”, – додає джерело.
За його словами, востаннє представник в’язниці чомусь не забрав усі посилки на пошті, які там лежать понад тиждень. На скарги від сімей полонених адміністрація в’язниці не реагує.
Коли українські полонені замовляють будь-який товар через інтернет-магазин, який міститься на території пенітенціарної установи, то вони нічого не отримують. Якщо це роблять їхні рідні, замовлення надходить доволі швидко. Тож українські ув’язнені змушені щоразу звертатися до своїх близьких.
“Родини ув’язнених постійно передають їм гроші через тюремну бухгалтерію. Остання часто не повідомляє полоненим та їхнім сім’ям про те, що кошти надійшли на їхній рахунок“, – свідчить джерело.
Коли родичі звертаються до російського Червоного Хреста зі скаргами, там відповідають, що співробітників МХЧК до в’язниці не пускають і допомогти вони не можуть. Їхні представники нібито надіслали запити до міноборони РФ, але відповіді не отримали. Схожу реакцію родичі отримують і від українського Червоного Хреста.
Центр прав людини ZMINA разом з українськими та міжнародними партнерами документує насильницькі зникнення, затримання та викрадення цивільних осіб на тимчасово окупованих територіях. Якщо ваші рідні зникли або ви маєте побоювання, що їх могли викрасти, – напишіть, будь ласка, на нашу електронну адресу es@humanrights.org.ua. Наш представник зв’яжеться з вами.
Отримана інформація за згодою заявника буде використана для звернень до національних та міжнародних слідчих органів, а також міжнародних організацій для внесення ними інформації до періодичних звітів, зокрема до Комітету ООН проти тортур, Незалежної міжнародної комісії ООН з розслідувань подій в Україні, Моніторингової місії ООН з прав людини в Україні, Міжнародного кримінального суду тощо, для документування та подальшого розслідування скоєних воєнних злочинів в Україні й притягнення винних до відповідальності.
Проєкт “Боротьба з безкарністю за найсерйозніші міжнародні злочини в контексті російської збройної агресії в Україні” реалізується за підтримки Швейцарського Федерального департаменту закордонних справ.
Публікацію підготовлено в межах проєкту “Боротьба з безкарністю за найсерйозніші міжнародні злочини в контексті російської збройної агресії в Україні”, реалізованого за підтримки Швейцарського Федерального департаменту закордонних справ. Погляди та ідеї, викладені в цій публікації, є виключно поглядами авторів і не відбивають позицію чи політику Швейцарського Федерального департаменту закордонних справ та швейцарського уряду.
