У перервах між обстрілами виходили на зв’язок з японським телебаченням: як прийомні батьки з 14 дітьми жили на Дніпропетровщині
Валентина та Володимир – прийомні батьки 30 дітей. Саме стількох вони виховали, створивши у 2014 році дитячий будинок сімейного типу у Марганці, що на Дніпропетровщині. На початку повномасштабної війни з ними перебували 14 дітей. Від обстрілів вони ховалися у “кімнатці для грошей”, а між вибухами старші діти вели прямі відеорепортажі про війну для японських дітей.
Цю історію родина розповіла журналістам “Української правди”.
Фото: “Українська правда”24 лютого, як пригадують діти, батько піднявся на другий поверх їхнього будинку, щось голосно сказав своїй дружині, а потім швидко спустився і сказав усім негайно збиратися, бо почалася війна.
Тоді з батьками було 14 дітей: 17-річний Володимир, 16-річні Марина, Настя і Максиміліан, 15-річна Аня, 14-річні Іван та Сергій, 13-річний Михайло, 12-річні Артем, ще один Артем і Ангеліна, 11-річна Арина, 10-річна Олександра і 6-річна Вікторія.
Діти похапали тривожні валізки, складені заздалегідь, але у той день сім’я вибратися не змогла.
Марганець – не окупований, але перебуває під постійним обстрілом з боку Енергодара. Тож під час вибухів діти та батьки ховалися у “кімнаті для грошей”: у цьому будинку 20 років тому був банк і від нього залишилося укриття з броньованими дверима та стінами. Там родина поклала стелажі, накрила їх матрацами, принесла воду та продукти. Так і ховалися там разом з тваринами.
Тоді родина стала допомагати переселенцям та воїнам ЗСУ продуктами, одягом, памперсами для малечі, грошима. Марганецький виконком постійно збирав допомогу для українських захисників: сітки, консервацію, солодощі.
Фото: Українська правдаТим часом японські журналісти почали шукати підлітків, які могли б у прямому ефірі доступно розповідати дітям з Японії про війну в Україні. Українська благодійна організація фонд “Благомай” зв’язала їх із сім’єю Валентини та Володимира. Ведучими стали старші сестри – Настя, яка захоплюється танцями й малюванням, і Марина, яка любить волейбол. Дівчата вже звикли до публічних виступів та відстоювання своєї думки, тому вони ідеально підійшли для цієї ролі.
“У перервах між обстрілами підіймались у будинок і виходили на зв’язок з японцями. Часто японські діти після наших розповідей про те, як борються наші воїни, як стійко переносять біду мирні жителі, просили показати, що в нашому будинку за вікном. А ми живемо на прибережній території Каховського водосховища, від нас 6 кілометрів до Запорізької АЕС через водосховище”, – розповіла Настя.
З вікон їхнього будинку видно енергоблоки, які дівчата показували японцям крізь заклеєні скотчем вікна. Їх це спочатку лякало, однак потім вони почали наспівувати японських пісень та слати серденька на підтримку України. Дівчата ж співали “Ой у лузі червона калина”.
“Щоправда, глядачі не підспівували – не вивчили ще слів. А от гімн України – залюбки. Вони всі його знають! У кінці ми прощались і дякували: “Гуд бай! Арігато!”. Вони у відповідь слали повітряні цілуночки й проголошували: “Слава Україні!” – зазначила Марина.
Після того, як одного разу японські глядачі почули вибухи в прямому ефірі, вони зробили коробки з прапором України та пішли за дозволом у префектуру, щоб встановити ці бокси у центрі міста. Зібрані гроші передавали на потреби дітей України, які страждають від російської агресії.
Фото: Українська правдаКоли окупанти вдарили по обʼєктах поблизу будинку родини, батьки з дітьми вирішили поїхати – рушили до міста Яремче. Там сім’я оселилася у будинку, який допомогла зняти благодійна організація СОС Дитячі Містечка Україна. Будинок, хоч і менший за їхній у Марганці, але всім вистачає місця: діти у кімнатах по двоє, як і у рідному домі. Проте все одно родина хоче додому. Їхній будинок вцілів, тільки вікна повилітали.
Раніше ZMINA також писала про евакуацію з дитбудинку на Харківщині. 24 лютого працівники дитбудинку “Гармонія” в Харкові прийшли на роботу, як і завжди. Для вихованців закладу це мав бути звичайний день: вони планували вчитись у школі, готувати їжу, гуляти надворі й дивитися відео. Та вже о 5-й ранку в Харкові пролунали вибухи, тому діти зрозуміли, що щось не так. Далі шлях до порятунку від обстрілів тривав декілька місяців: дітей приймали в Полтаві, Львові, Івано-Франківську і зрештою у Чернівецькій області.
Нагадаємо, що родина Сербіних, яка виховує 17 дітей, також переїхала зі Святогірська на Донеччині на Дніпропетровщину. Наймолодшій дитині – рік. Першу в житті весну дівчинка Софія не побачила, адже родина змушена була сидіти в підвалі. Після темного, без вікон, підвального життя, коли вона разом з родиною сіла в евакуаційний автобус, побачила сонце і не могла зрозуміти, що це.
