Не всі судді знають, як карати за домашнє насильство

У 2016 році українські суди у майже 900 випадках призначили за насильство у сім’ї покарання, які вже не мають застосовуватись у цих випадках.

Такі результати моніторингу, здійсненого Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини в рамках контролю за дотриманням прав жінок і чоловіків на захист від насильства в сім’ї, повідомляє прес-служба Уповноваженого.

“Виявлено, що в 2016 році до 857 осіб судами було застосовано стягнення у вигляді штрафу та до 23 осіб застосовано стягнення у вигляді виправних робіт. І це попри те, що 5 березня 2015 року набрав чинності Закон України “Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо врегулювання питання відповідальності за вчинення насильства в сім’ї”, згідно з яким зі статті 173(2) Кодексу України про адміністративні правопорушення виключено такі види адміністративних стягнень, як штраф та виправні роботи”, – йдеться в повідомленні омбудсмана.

Як зазначили у прес-службі, омбудсман Валерія Лутковська звернулася до голови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з листом, у якому наголосила на низькій обізнаності суддів місцевих судів з останніми змінами, внесеними до законодавства України, які регулюють питання притягнення до адміністративної відповідальності осіб за вчинення насильства в сім’ї.

Голова Вищого спецсуду у свою чергу повідомив, що висновки Уповноваженого доведено до відома суддів апеляційних і місцевих судів із вказанням на неприпустимість застосування норм КУпАП, які втратили чинність.

Водночас головна редакторка сайту Центру інформації про права людини Ірина Виртосу, яка є співкоординаторкою кампанії “Насильство: Мовчати не можна говорити”, розказала, які саме заходи реагування мають застосовуватись за насильство у сім’ї.

“Сьогодні домашнє насильство карають лише адміністративною відповідальністю. У кращому випадку – захисний припис або ж кривдника зобов’язують пройти корекційні програми”, – говорить Ірина Виртосу.

За її словами, в рамках закону України “Про попередження насильства в сім’ї” діє, зокрема, офіційне попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім’ї або захисний припис (якщо в діях кривдника не кваліфіковано ознаки злочину). У разі вчинення особою насильства в сім’ї – особу в обов’язковому порядку направляють до кризового центру для проходження корекційної програми.

Ірина Виртосу наголосила, що з таким захисним приписом кривднику може бути заборонено також чинити певні дії щодо потерпілої, наприклад, отримувати інформацію про її місце перебування; розшукувати її, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, що невідоме кривднику; відвідувати потерпілу, якщо вона тимчасово перебуває не за місцем спільного проживання; вести телефонні переговори з потерпілою тощо.

“Утім, як показує недавнє опитування правозахисного центру “Ла Страда”, заходи, передбачені нинішнім законодавством про насильство в сім’ї, ніяк не захищають потерпілу від насильства. Кривдник не відчуває покарання, часто – не з’являється на судові засідання, а в суспільстві домашнє насильство – не вважається злочином. Саме тому активісти, які вимагають ратифікації Стамбульської конвенції, вимагають від держави затвердити цей важливий міжнародний документ й упорядкувати національне законодавство до сучасного захисту потерпілих від насильства”, – наголошує Ірина Виртосу.

Нагадаємо, згідно з дослідженням громадської організації “Ла Страда”, більше 10% прокурорів, 11% суддів, 12% представників поліції вважають, що в певних випадках застосовувати силу або бити партнера є прийнятним.

Крім того, згідно з дослідженням, причиною неефективного реагування на насильство в сім’ї є і дуже м’які покарання, які ніяк не стимулюють до зупинення насильницької поведінки.

“У рамках дослідження були проаналізовані судові рішення. І висновки невтішні. Так, із 300 суддівських рішень за статтею про насильство (ст. 173-2 Кодексу України про Адміністративні правопорушення – ред.) у 109 випадках кривдники взагалі не були притягнуті до відповідальності. Навіть коли справа дійшла до суду, кривдник уникав відповідальності – за абсолютно різних підстав”, – прокоментувала юристка “Ла Стради” Марина Легенька.

Під час моніторингу 77 засідань з’ясувалося, що середня тривалість таких засідань від 4 до 23 хвилин. Більше того – в деяких судах призначалися на один і той же час до 10 засідань. Це нерідко пов’язано з тим, що підозрювані не з’являються до суду. Тільки кожний шостий кривдник приходив до суду – решта засідань відмінялися.