Більше 10% суддів, прокурорів та поліцейських вважають домашнє насильство… прийнятним

Більше 10% прокурорів, 11% суддів, 12% представників поліції вважають, що в певних випадках застосовувати силу або бити партнера є прийнятним.

Про це сьогодні повідомила директорка громадської організації “Ла Страда” Катерина Левченко, озвучуючи на конференції результати нещодавнього дослідження, передає кореспондентка Центру інформації про права людини.

Дослідження тривало з квітня 2016 до лютого 2017 року, його провели “Ла Страда” спільно з Женевським центром демократичного контролю за сектором безпеки (DCAF) у співпраці з Національною школою суддів України, Академією прокуратури України та Національної поліцією.

Дослідження проводилося, зокрема, серед 388 співробітників поліції, 106 прокурорів, 169 суддів.

Згідно з дослідженням, 39% респондентів вважають, що домашнє насильство є приватною справою.

“З опитаних нами – 77% прокурорів, 81% поліцейських, 84% суддів вважають примирення в родині є найважливішим. Не покарання кривдника, не захист постраждалих. А це фактично є приховуванням від суспільства проблеми. Помирилися – гаразд. А те, що далі буде відбуватися, – це їхня приватна справа. І такі речі є дуже небезпечними”, – додає Катерина Левченко.

Дослідження також показало, що реагування системи правосуддя на насильство над жінками є неефективним через те, що жінки не повідомляють про злочин та правопорушення. Нерідко через те, що жінки не довіряють правоохоронним органам.

Відповідно до даних опитування, 60% респондентів вважають, що випадки, про які інформують постраждалі від домашнього насильства, є удаваними, неправдивими.

“Але коли ми аналізували скарги від жінок, які телефонували нам на “гарячу лінію” – а таких ми отримали 109 скарг за 2 місяці – потерпілі говорили “Поліція мені не вірить… У вас нема вбивства – ми не будемо виїжджати””, – наголошує Левченко.

Також дуже багато справ “втрачаються” – у більшості таких випадків провадження в системі кримінального правосуддя закриваються і не приводять до засудження. Так, з 1049 випадків зґвалтування, про які було повідомлено у поліцію впродовж 2016 року, засуджено лише 61 ґвалтівника.

Причиною неефективного реагування є і дуже м’які покарання, які ніяк не стимулюють до зупинення насильницької поведінки.

“У рамках дослідження були проаналізовані судові рішення. І висновки невтішні. Так, із 300 суддівських рішень за статтею про насильство (ст. 173-2 Кодексу України про Адміністративні правопорушення – ред.) у 109 випадках кривдники взагалі не були притягнуті до відповідальності. Навіть коли справа дійшла до суду, кривдник уникав відповідальності – за абсолютно різних підстав”, – прокоментувала юристка “Ла Стради” Марина Легенька.

За словами юристки, до цих справ не застосовується гендерний підхід.

“І навіть якщо злочин був вчинений внаслідок насильства в сім’ї, все одно у справах зазначається термін “побутове насильство”, зовсім відходячи від факту насильства в сім’ї, який став причиною злочину”, – додає Марина Легенька.

Під час моніторингу 77 засідань з’ясувалося, що середня тривалість таких засідань від 4 до 23 хвилин. Більше того – в деяких судах призначалися на один і той же час до 10 засідань.

“Це пов’язано нерідко з тим, що підозрювані, які скоювали насильство, не з’являються до суду. Тільки кожний шостий кривдник приходив до суду – решта засідань відмінялися у зв’язку з тим, що не приходила людина, яка скоювала правопорушення. Фактично заходів впливу на таку ситуацію ані в суддів, ані у правоохоронних органів немає”, – коментує Катерина Левченко.

За словами Левченко, ці дані дослідження з рекомендаціями будуть взяті на озброєння працівниками суду, прокуратури та Національної поліції. І найперше – для розробки внутрішніх інструкцій, як ефективно реагувати на випадки домашнього насильства та насильства щодо жінок. А також для розробки навчальних програм.

Нагадаємо, Україна досі не ратифікувала Конвенцію Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами, відому як Стамбульська конвенція.

Стамбульська конвенція мала бути ратифікована Україною ще у другому кварталі 2016 року, як це було записано у Плані законодавчого забезпечення реформ в Україні. Потім ратифікація відкладалась на липень, потім на серпень 2016 року.

14 листопада 2016 року президент України Петро Порошенко вніс на розгляд Верховної Ради України проект Закону України “Про ратифікацію Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами”, відомої як Стамбульська конвенція.

Але ратифікація досі не відбулася, більше того, депутати поставили це питання на паузу.

Центр інформації про права людини спільно з міжнародною правозахисною організацією Amnesty International в рамках кампанії #КонвенціяУподарунок збирають підписи під зверненням до голови Верховної Ради України Андрія Парубія та голови Комітету ВР у закордонних справах Ганни Гопко із закликом щодо термінової ратифікації Стамбульської конвенції.

Навіщо ратифікувати Стамбульську конвенцію:

– забезпечити належне розслідування на основі свідчень потерпілих та справедливий розгляд справи у суді;

– забезпечити повагу правоохоронних органів до потерпілої особи в момент, коли вона повідомляє про випадки травмування;

– створити національну лінію телефону довіри;

– ізолювати кривдника від потерпілої особи й гарантувати безпеку потерпілій особі;

– гарантувати комплексну допомогу потерпілій особі й ефективне покарання кривдника.