Нічого для нас без нас – фотовиставка про життєві перемоги людей з інвалідністю
Нічого для нас без нас. Під таким неформальним гаслом відкрилась швецько-українська фотовиставка “РівноДоступність. Жити гідно всупереч долі”. Фотовиставка розповідає історії чоловіків, жінок, дітей з Швеції та України, які, спираючись на право жити гідно, знайшли свій шлях у житті.
Про це повідомляє кореспондентка Центру інформації про права людини.
Фотовиставка вже побувала в 15 країнах світу. В Україні виставка була доповнена українськими історіями людей з інвалідністю. Учасники фотовиставки – політичний діяч Валерій Сушкевич, юна піаністка із синдромом Дауна Ліза Халявченко, спортсмен з пауерліфтингу Артем Гудзенко, громадський діяч Сергій Кіт – знають, як долати бар’єри.
Як розповідає Артем Гудзенко, його участь у фотовиставці для того, щоб довести, що ти людина і ти чогось вартий.
“Довести, що ти чого вартий. Щоб не ставилися до тебе зверхньо, рухатися завжди вперед, не зважаючи на життєві ситуації. Не піддаватися провокаціям, не звертати увагу, наприклад, ані на багатство, ані на бідність, чи інвалідність, а бачити людину. У спорті я перевиховався. Спорт мене навчив не здаватися, і довести собі, що я чогось вартую”, – ділиться Артем.
Виставка експонується в холі університету “Україна”, яке позиціонує себе, як інклюзивний виш.
Президент університету “Україна” Петро Таланчук каже, що в усіх філіалах університету навчається понад 16 тисяч студентів,4 % з яких – це студенти з інвалідністю.
Гостя виставки Вікторія Назаренко з секретаріату НАІУ зауважує, що не так давно, законом України була змінена термінологія: з “інваліда” на “особу з інвалідністю”.
“Це означає, що вся філософія інвалідності, вся державна політика має будуватися з позиції людини та правового захисту. В єдності ми є сила. І спільно ми зможемо створити умови, щоб люди з інвалідністю були включені як повноцінні учасники суспільства”, – каже Назаренко.
Спеціальний гість виставки – Мортен Хенеус, журналіст, громадський активіст руху за права людей з інвалідністю – розповів, що його “нова” життєва історія розпочалася 20 років тому.
“Я не знав, що таке жити з інвалідністю. Влітку 1994 одна подія повністю змінила моє життя – втратив ногу. Лікарі побоювалися за моє життя, я мав два серцевих напади, але воля до життя перемогла. Зрештою, всі 9 місяців, що я провів на лікарняному ліжку, стали найціннішими у моєму житті. Уже від самого початку я вирішив жити так, щоб інвалідність не впливала на моє життя.
І зараз саме так. Я разом з дружиною живу в будинку, ми маємо дві собаки. Я керую автомобілем, єдине що в моєму житті “особливе” – хіба автоматизована система мого авто. І те, що я кожного ранку вдягаю свою ногу. Не одразу і не дуже легко навчитися користуватися протезом, яким би супер технологічним він не був. Усе навантаження виключно на тіло людини. І біль відчуваю кожного дня… Та якби мене попросили дати одну пораду, я би сказав – будь ласка, не здавайтеся, не складайте рук”.
Хенеус розповів, як у Швеції він разом із однодумцями із “Групи активного четверга” упродовж трьох років щочетверга – в сніг, і в дощ, і в спеку – проводили акції перед стінами парламенту. Допоки, їх не почули, і не почалися зміни в антидискримінаційному законодавстві, у захисті прав людей з інвалідністю, зокрема, на незалежне життя.
Хенеус розповів, як організувати самих людей з інвалідністю захищати свої права, бути активним, досягати змін.
“Поясніть людям, яка ситуація є, і як життя зміниться на краще. Головне сформулювати, що ви хочете змінити. І досягати змін покроково. Не слід до уряду чи депутатів підходити зі списком, наприклад, із 20 проблемами. Вирішивши одне питання, ви знайдете нових людей творити зміни.
Як змінювати ставлення до людей з інвалідністю? Ми досягли того, що в Швеції люди з інвалідністю стали помітні – у буденному житті, в кінотеатрі, в магазині, танцмайданчику, всюди… Це наше досягнення. Тоді й ставлення змінюється від надмірної опіки до поваги, до прийняття людей з інвалідністю як незалежних, які вміють і хочуть розпоряджатися своїм життя самостійно”.
