“Непочуті голоси”: в Амстердамі показують щоденники війни українських дітей
17 серпня в мерії Амстердама розпочалася виставка під назвою “Щоденники війни: непочуті голоси українських дітей”. У проєкті зібрані 14 історій дітей з різних областей України, які писали про свої відчуття у перші дні повномасштабного вторгнення і роблять це донині.
Про це повідомляє “Українська правда. Життя”.
Фото: Port.Після Амстердама виставку привезуть до України. За словами організаторів, попередньо її відкриття збираються привʼязати до Дня психічного здоров’я 10 жовтня.
Згодом щоденники планують показати в столицях країн Європи, а у 2024 році – в Америці.
Зокрема, охочі зможуть ознайомитися з історією 14-річної Марії Філіпченко з села Бердянське, що на Запоріжжі. Дівчина почала вести щоденник 25 лютого – на свій день народження.
Фото надане проєктом виданню “Українська правда. Життя”За кілька днів росіяни обстріляли ракетами село, у якому жила Марія. Снаряди влучили у будинок неподалік, господаря вдома не було, – це і врятувало йому життя.
“У нас вибило всі шибки, десь поламалася стеля, у гаражі відпадала плитка, світло і вода відключилися. Я вся тремтіла і мені було ТАК страшно. Ми вимкнули телефони, щоб не витрачати заряд і почали прибирати. Вночі спали ми всі в підвалі (я, мама і бабуся на дивані, а тато на підлозі). День був жахливим, але ми цілі й разом, це радує”, – розповідає дівчина в щоденнику.
27 лютого Марія написала, що почала молитися і пообіцяла собі за можливості ходити до церкви.
Інший щоденник, що належить 12-річній Аріні Первуніній з Миколаєва, починається зі слів “Я не хочу жити”. Перші записи в ньому дівчина зробила 18 березня 2022 року, розповідаючи про події попередніх тижнів.
24 лютого дівчинку, разом з рідним та двоюрідним братами та сестрою, відправили до бабусі на Херсонщину. Діти пробули там 2,5 тижні – більшість часу жили в підвалі.
“Їсти було нічого. По селу ходили чутки про зґвалтування та викрадання дітей. Я дуже боялася за своє життя, сестри та братів. Мені стало страшно, що я можу ніколи не побачити своїх батьків, тому я подзвонила татові й благала нас забрати додому”, – писала у блокноті Аріна.
11 березня до них приїхав батько. Наступного дня, впʼятьох із собакою Іланою, вони вирушили додому в Миколаїв.
“Нам лишалося трішечки доїхати, але в нас почали стріляти росіяни. Я побачила свого брата повністю в крові. Собака захистила другого брата від загибелі. Потім нас витягли з автомобіля й наказали бігти в якісь окопи. На нас почали кричати й ображати матюками, а батько заснув за кермом. Я зрозуміла, що він помирає, все було в крові. Я була наляканою, але змогла зібрати докупи братів та сестру”, – пише дівчина.
Батько Аріни загинув. Відтоді її не покидає відчуття провини. Дівчинка продовжує вести щоденник, у якому часто звертається до тата, розповідаючи про свої почуття.
Фото надане проєктом виданню “Українська правда. Життя”Ще один щоденник з перших днів повномасштабної війни вів 8-річний Єгор Кравцов з Маріуполя. Нотатки в блокноті він робив у підвалі, де вони з родиною ховалися від обстрілів.
“Я добре поспав, прокинувся, посміхнувся, встав й зрозумів, що в мене помер дідусь, бабуся Галя, 2 собаки й улюблене місто Маріуполь”, – йдеться в одному з записів.
Фото надане проєктом виданню “Українська правда. Життя”Сумні новини хлопець розбавляв історіями із життя, зокрема розповів, як познайомився з дівчиною Вікою й додав, що “здається, у мене з’явилася нова подруга“.
На виставці будуть представлені як самі щоденники дітей, так і аудіо та відеоінтерв’ю з ними.
Нагадаємо, що у травні президент Володимир Зеленський, виступаючи на конференції “UA: Війна. Недоспівана колискова” з нагоди Міжнародного дня захисту дітей, вже зачитував щоденник 8-річного Єгора з Маріуполя, який разом з батьками зміг виїхати з російської окупації торік.
