“Ми просто хочемо знати, що він живий”: історія Олександра, якого четвертий рік утримують у російському полоні

Мешканця Мелітополя Олександра Греджева затримали у власній квартирі в травні 2022 року. Спочатку чоловіка утримували в окупованому місті, згодом перевезли до Таганрога, а звідти – до Пермського краю. Хоча РФ визнала факт утримування чоловіка, офіційних обвинувачень йому досі не висунули.

Про це громадській організації “Цивільні в полоні” розповіла його сестра Олена.

Олександр Греджев. Фото: Цивільні в полоні

До повномасштабного вторгнення Олександр планував переїхати за кордон, оскільки мав досвід роботи в Англії та добре володів англійською мовою.

“Він хотів знову їхати за кордон працювати. У нього не склався контракт, тому він повернувся до Мелітополя за два місяці до повномасштабної війни”, – розповідає Олена.

На той момент чоловікові було майже 30 років. Його родина перебувала в різних місцях: батько – за кордоном, мати з сестрою – у Запоріжжі. Востаннє Олена спілкувалася з Олександром 23 березня 2022 року, після чого через нестабільний зв’язок у Мелітополі контакт обірвався. 9 травня 2022 року до помешкання Олександра прийшли російські військові.

“Він написав і спитав, чи народила я. Я відповіла, що так. Він ще спитав про маму – я сказала, що мама зі мною і все добре. Він зачинив двері і боявся відчиняти. Писав знайомій, що навіть через балкон не може втекти, бо військові стояли за будинком“, – згадує Олена.

Після затримання у квартирі провели обшук, під час якого вилучили документи, гроші, техніку та особисті речі.

“Вони перевернули всю квартиру, забрали документи, гроші, коштовності. Навіть ігрову приставку та техніку“, – додає жінка.

Через кілька днів окупанти здійснили повторний обшук і винесли ще два рюкзаки з особистими речами Олександра.

Через півтора місяця росіяни опублікували відео, на якому чоловік “зізнається” у нібито співпраці з СБУ, збуті наркотиків та зберігання зброї. Сестра переконана, що ці свідчення окупанти отримали під тиском і не вони відповідають дійсності. Вона також переконана, що її брата змусили завчити заздалегідь підготовлений текст.

“У нього справді є знайомі, які працюють в СБУ в Запоріжжі. Але це просто друзі. Він не мав жодного відношення до служби“, – каже вона.

Спочатку Олександра утримували в мелітопольській комендатурі, а потім його перевезли до СІЗО №2 у Таганрозі.

“Їх відправляли на запорізький напрямок копати окопи для російських військових. Я знаю, що Сашка і журналістку Вікторію Рощину разом етапували з Таганрога до СІЗО №3 Пермського краю“, – стверджує Олена.

Смерть Вікторії Рощиної змусила Олену ще сильніше хвилюватися за Олександра та припустити, наскільки масштабними можуть бути катування у російських катівнях.

Єдиний лист від Олександра надійшов родині Греджевих у червні 2024 року. У ньому він написав, що живий та сумує за близькими.

У 2025 році Олена дізналися від звільнених полонених, що Греджева перевели до СІЗО міста Кізел. За їхніми словами, там українських бранців утримують в нелюдських умовах. 

“Кажуть, там люди стоять по 16 годин мовчки. У камерах є відеокамери, щоб вони не розмовляли. Вони сплять на мокрих матрацах. Інколи один матрац на всю камеру – один спить, інші стоять. До травня 2025 року їх дуже сильно били“, – каже жінка.

23 травня 2023 року Росія підтвердила представникам Міжнародного комітету Червоного Хреста, що Олександр знаходиться у них. Жодних офіційних обвинувачень чоловікові не висунули. Олена припускає, що приводом для затримання стала проукраїнська позиція в соцмережах або факт проходження строкової служби у 2017–2019 роках.

“У нього багато фотографій у військовій формі. Коли подруга ходила в комендатуру, їй сказали, що забрали його як військового. Але військовим він не був“, – додає жінка.

У серпні 2025 року звільнений бранець, який перебував в одній камері з Олександром, розповів сестрі, що їх разом етапували Таганрогу до Пермського краю.

Раніше ZMINA писала, що у росіян є практика свавільно затримувати й незаконно засуджувати на окупованих територіях декількох членів однієї родини. У такій ситуації опинилися мешканці села Багачка Луганської області Ібрагім та Артем Куджанови. Це батько й син, яких незаконно затримали в різні роки: Артема – 2022 року, а Ібрагіма – 2024-го. Обох чоловіків засудили. Батька, якому присудили шість років неволі, тримають у СІЗО № 8 міста Омська, а сина з вироком у дев’ять років – у Луганському СІЗО.

Колишнього 52-річного атовця Ібрагіма, який має другу групу інвалідності через хворобу серця, обвинуватили в належності до батальйону “Айдар”. Попри недугу літнього чоловіка катували електричним струмом. 22-річного Артема ж звинуватили в “шпигунстві” через фото локації, яку окупанти знайшли в його телефоні. Чоловікові під час тортур порізали вухо та руки.

У 2024 році їх обох утримували в Луганському СІЗО, але в різних камерах. Один зі слідчих розповідав батькові про сина, а синові про батька. Ба більше, росіяни використовували Артема як свідка в справі Ібрагіма.