У Ткаченка презентували проєкти з регуляції медіа. Які норми можуть загрожувати свободі слова

Дата: 22 Листопада 2019
A+ A- Підписатися

У Комітеті з питань гуманітарної та інформаційної політики презентували чернетку закону про медіа, в якому, зокрема, піднімається питання реєстрації та оподаткування ЗМІ, незалежності редакції від власника ресурсу і врегулювання діяльності блогерів.

Про це повідомляє “Ліга.Tech”.

Документ спільно презентували голова комітету Олександр Ткаченко та перший заступник міністра культури, молоді та спорту Анатолій Максимчук на закритій зустрічі зі ЗМІ.

За словами Ткаченко, на зустріч запрошували “Обоз”, LIGA.net, RBC, Vox Ukraine, Pravda, LB.ua, 24-й канал і кілька агентств.

За задумом авторів проєкту, закон міститиме, зокрема, норми щодо реєстрації онлайн-ЗМІ, які працюють в Україні, а також соцмереж (Google, YouTube, Facebook) для подальшого їх оподаткування. Ткаченко уточнив, що обидві норми поки що залишаються дискусійними. 

Також майбутній закон, можливо, міститиме норми щодо прирівняння блогерів до ЗМІ, однак автори досі обговорюють питання, починаючи з якої кількості підписників застосовувати це прирівнювання. 

Щодо покарань для ЗМІ, то в чернетці крім штрафів передбачається блокування онлайн-ресурсів за рішенням суду. Ще один запропонований принцип – запровадження так званого fair play, коли дохід не має бути менший, ніж обсяг фінансової підтримки ЗМІ власником.

Анатолій Максимчук також зазначив, що міністерство у доповнення до закону про медіа розробляє проєкт закону, який передбачатиме моніторинг контенту ЗМІ. Так, у відомстві кажуть про створення посади Омбудсмана з питань інформації, який би проводив із залученням громадськості такий моніторинг на предмет дезінформації.

За одноразове поширення дезінформації та відсутність вихідних даних про медіа в майбутньому законі буде передбачено адміністративну відповідальність, а за умисне, систематичне поширення дезінформації – кримінальну. Водночас за оцінні судження чи критику покарань не передбачено, адже це не є дезінформацією.

Деякі пункти презентованих ініціатив викликали критику з боку експерта Центру прав людини ZMINA Володимира Яворського. Так, ініціативу щодо запровадження так званого fair play він назвав загрозою для свободи слова. 

“Критерій прибутковості не може розглядатися в цій сфері. Багато ЗМІ можуть бути збитковими й можуть мати різні, навіть суспільно важливі некомерційні цілі. Це стосується навіть електронних медіа, не кажучи вже про друковані ЗМІ, до яких такі вимоги є явно необґрунтованими”, – зазначив він. 

Для обмеження впливу власників та інвесторів, на думку експерта, необхідно:

  • вводити чітке розділення повноважень у ЗМІ;
  • посилювати антимонопольне регулювання через контроль усіх видів медіа;
  • стимулювати на рівні державних регулювальних органів місцеві ЗМІ;
  • перевіряти власників та інвесторів національних медіа;
  • створювати редакційні ради без участі власника чи інвестора;
  • створювати редакційну політику, де б чітко було прописано питання регулювання прямої та непрямої політичної реклами;
  • заборонити спонсорство новин;

Також розкритикував Яворський ідею створення інформаційного Омбудсмана. Він назвав її перекрученням функції уповноваженого. 

“Немає такої країни, де б омбудсмани захищали суспільство. Вони були створені як уповноважені парламентів із захисту прав людини. Об’єм їхніх повноважень досить різний у різних країнах, але ніде їхні повноваження не спрямовані на захист інших, ніж права людини, цілей. Зазвичай Омбудсман з питань інформації займається питанням відкритості та доступу до інформації, захистом персональних даних, а також захистом свободи слова.  Він ніде не займається просто моніторингом інформаційного простору чи пошуком дезінформації”, – розповів експерт. 

У варіанті діяльності Омбудсмана, який запропонували у Мінкульті, вона спрямована на постійне обмеження свободи слова, хоча функція уповноваженого є протилежною. 

“Каральна функція не притаманна Омбудсману. Зазвичай цей механізм є адміністративним і несудовим. Омбудсмани, як правило, самі приймають рішення щодо скарг, які можуть мати різну силу: можуть бути обов’язковими чи необов’язковими. Представлена інституція не має нічого спільного із класичним розумінням поняття “омбудсман”, а є швидше адміністративно-каральним органом, спрямованим на покарання винних у поширенні “дезінформації”, – сказав Яворський та додав, що в демократичних країнах не існує практики створення таких органів.

Обмеженням свободи слова, на думку експерта, є й ідея запровадження відповідальності за одноразове чи умисне поширення дезінформації та відсутність вихідних даних про медіа. За його словами, журналіст та ЗМІ мають наперед чітко усвідомлювати, які саме дії є незаконними.

“Застосування відповідальності у сфері свободи слова має так званий “охолоджувальний ефект”, що посилює самоцензуру. Тому до таких надзвичайних способів обмеження права зазвичай висуваються доволі суворі вимоги. Для того щоб застосування відповідальності було припустимим у демократичному суспільстві, воно повинне відповідати певним важливим критеріям. Серед таких критеріїв – чіткість закону”, – наголосив Яворський. 

Експерт погоджується, що може бути відповідальність за відсутність вихідних даних про медіа, однак одразу виникає питання, що під цим розуміти і яких саме медіа це стосується. Аналітик підкреслює, що покарання, про які кажуть автори документа, навряд чи допоможуть домогтися “великих перемог” і, навпаки, можуть призвести до зловживань:

“Наприклад, початок розслідування дозволяє вчиняти багато кримінальних процесуальних дій, спрямованих проти ЗМІ та журналістів, – стеження, прослуховування телефонів та телекомунікацій, а отже, виявлення інформаційних джерел журналістів, обшуки і виїмки та багато іншого. Не потрібно навіть доводити справу до суду, навіть сама справа може бути доволі абсурдною, однак повний арсенал заходів може бути задіяно проти ЗМІ та журналіста. Вже це є суттєвою загрозою свободі слова, хоча на цьому етапі ще навіть не йдеться про винуватість особи та встановлення розміру відповідальності”.

Щодо адміністративного покарання за дезінформацію, то Яворський нагадує, що розгляд справ у суді триватиме довгий час, а тому на момент ухвалення рішення актуальність спростування дезінформації явно втрачається.

Водночас світовий досвід показує, що застосування відповідальності є ефективним лише у крайніх випадках, однак не може виступати системною зброєю проти дезінформації. Так, кодекс проти дезінформації ЄС містить багато позитивних прикладів, що можна робити в цій сфері, не застосовуючи відповідальності, зокрема:

  • розвивати суспільне мовлення;
  • ефективно застосовувати антимонопольне законодавство;
  • обмежувати політичну пряму та непряму рекламу;
  • розвивати інструменти протидії мові ворожнечі, за що можуть застосовуватися й відповідні покарання, оскільки дезінформація досить часто спрямована саме на це.
Поділитися:
Якщо ви знайшли помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: